1. 3. Діяльність американської патріотичної організації «Синів свободи»

Сини свободи були демократичною організацією, що виникла на гребені масових виступів і виражала погляди радикально налаштованих представників руху.

З часу свого виникнення ця організація взяла активну участь у кампанії протесту, прагнучи розширити свій вплив і використовуючи всілякі заходи для відсічі британській політиці. До числа таких заходів належить, зокрема, і рішення про бойкот англійських товарів. Перші спроби бойкотувати британський імпорт були зроблені ще в 1764 р., але кампанія бойкоту придбала масовий характер лише з осені 1765 р. Автор одного з перших памфлетів проти гербового збору був юрист з Меріленда Д. Дюлані пропонував просто скоротити споживання товарів, які ввозяться з Англії і збільшити виробництво промислових товарів в Америці, щоб тим самим завдати удару по політиці метрополії.

Кампанія бойкоту посилювалась, однак трохи іншим шляхом. У жовтні 1765 р. нью-йоркські купці прийняли рішення відмовитися від британського імпорту. До цього рішення приєдналися Філадельфійські і бостонські купці, а потім купецтво цілого ряду інших портів. Газети активно підтримали цю акцію, а вирішальна роль в її практичному здійсненні випала на долю синів свободи.

Вони суворо стежили за тим, щоб ніхто не порушував рішення про бойкот, і суворо переслідували тих, хто не підкорявся. Завдяки діям синів свободи кампанія набула широкий характер. Ввіз товарів з Англії різко скоротився, і цілий ряд британських підприємств змушені були припинити роботу.

Бойкот боляче вдарив по інтересах торгово-промислових кіл Англії, сприяючи зростанню невдоволення всередині самої метрополії. До парламенту стали надходити петиції, в яких купці та підприємці Лондона, Брістоля, Ліверпуля, Манчестера і інших міст просили переглянути політику щодо колоній, враховуючи їх значення для збуту англійської промислової продукції, а також їх роль у постачанні сировини. Ми і так отримуємо все, що у них є, - йшлося в одному з памфлетів того часу. Чи можна отримувати більше?

У правлячих колах Англії намітився розкол. Це був безпосередній результат дії руху «Синів свободи» що розгорнувся в колоніях, вони були рушійною силою свободи американського народу.

Ця організація цементувала і направляла патріотичний рух проти гербового збору. Одним з найважливіших результатів було падіння престижу і реальної влади королівської адміністрації, дії якої були скуті масовими виступами проти політики метрополії і бойкотом англійських товарів. Продовжували діяти органи місцевого самоврядування, законодавчі асамблеї та міські мітинги. Але вони з цілого ряду причин також виявилися обмеженими в своїй діяльності. Сини свободи, як правило, не виступали проти законодавчих асамблей та міських мітингів. Іноді вони діяли за прямою згодою з ними. Але, нова організація проявила себе як більш дієздатна, швидко приймала рішення і оперативно їх виконувала. Якщо спробувати окреслити коло питань, якими займалися Сини свободи, то це заходи по недопущенню введення гербового збору та бойкот англійських товарів, і пропагандистська кампанія проти Англії в місцевих газетах, переслідування ворогів патріотичної кампанії, заходи військового характеру, покликані захищати колоністів від можливих репресій. У міру падіння престижу регулярної влади Сини свободи поступово набували реальної влади, безжально тероризували своїх ворогів. Вони захопили владу, яка раніше належала королівської адміністрації, і готові були утримувати її будь-якими засобами до тих пір, поки не буде досягнута поставлена ​​ними мета - ліквідація гербового збору.

Оцінюючи значення цієї організації для подальшого розвитку, слід підкреслити важливість встановлених нею міжколоніальних зв'язків. На даному етапі вони носили зародковий характер, але були одним з найістотніших елементів, якому належало майбутнє.

Сини свободи твердо стояли на тому, щоб не допустити введення гербового збору. Вони заявляли, що ніяка сила на землі не зможе звернути їх у рабство, а в разі, якщо така спроба буде зроблена, дадуть відповідь силою на силу (Maierp. Op. Cit., P. 94.). Тому, коли в грудні 1765 р. з'явилося повідомлення про те, що з Англії послані війська для приборкання учасників патріотичних виступів, представники Нью-Йорка і Коннектикуту уклали угоду про надання взаємної військової допомоги при першому належним чином підтвердженому повідомленні про агресію з боку Англії, яке мало виходити принаймні від шести представників синів свободи.

У цьому випадку всі сили договірних сторін повинні були надаватися тому, хто буде або може бути підданий агресії в результаті гербового збору.

Сини свободи Нью-Йорка обіцяли також підтримку іншим колоніям, щоб відбити будь-яку можливу спробу знищити або піддати небезпеці свободу в Америці. Вони відправили лист Массачусетській організації, а потім з Нью-Йорка були розіслані звернення із закликом створити міжколоніальний орган з координації зусиль синів свободи. Ідея об'єднання обгрунтовувалася необхідністю організації збройного опору політиці метрополії. У Коннектикуті був проведений з'їзд представників місцевих організацій синів свободи, що запропонував повалити королівського губернатора і розігнати його прихильників. Відгукнулися на цей заклик південні колонії. Сини свободи Віргінії і Меріленда обіцяли підтримку своїм братам. Колоніальні газети рішучим чином підтримали зусилля синів свободи, яких вони називали єдиними захисниками прав і свободи Америки, підкреслюючи невідкладну необхідність об'єднання колоній в інтересах більш ефективного засобу відсічі британській політиці. За масштабами діяльності і впливу на масовий рух Сини свободи грали безпрецедентну роль у суспільному житті колоній.

Вони об'єднували в своєму складі робітників і ремісників, а також купців та юристів. Організація була однією з провідних сил, що штовхали колонії до незалежності.

Доля закону про гербовий збір у британському парламенті була вирішена наперед. Король Георг III став схилявся на погляди опозиції це стало виріральним у подальшому розвитку подій. Щоб закріпити успіх, партія вігів, яка представляла інтереси торгово­-промислових кіл, інспірувала потік петицій до парламенту зі скаргами з боку купецтва на плачевний стан британської економіки. До того, що вже було сказано з цього приводу, слід додати, що в разі введення гербового збору всі гроші, які мали колоністи, пішли б на оплату податку.

Велика група британських і американських купців, а також промисловців протягом декількох днів не покидала кулуарів парламенту, склавши так зване лобі, яке справило прямий тиск на парламент. Нарешті, пропозиція про скасування гебового податку була поставлена на голосування, 22 лютого 1766 р. прийнята переважною більшістю голосів. Коли результати голосування стали відомі, повідомлення про це було зустрінуте радістю. Глава кабінету Рокінгем доповідав королю, що радість в кулуарах палати громад, заповнених представниками купецтва Лондона та інших промислових районів країни, була безмежною. Вони дійсно могли тріумфувати, як тільки 18 березня 1766 р. король затвердив рішення парламенту про скасування закону, поспішили повідомити в колонії, що завдяки їх зусиллям закон про гербовий збір перестав існувати. Одночасно британське купецтво звернулося із закликом до американців припинити демонстрації і підкоритися розпорядженням влади.

У травні 1766 р. повідомлення про скасування гербового збору стало відомо американським колоніям. Перша звістка про це було доставлено на прибулих з Англії торгових судах, а потім поширена каналами зв'язку синів свободи.

Американський історик Д. Міллер стверджує, що якби Англія не скасувала закону про гербовий збір, а спробувала, як їй того хотілося, силою провести гербовий збір, війна за незалежність почалася б не в 1775 – 1776 рр., а десятьма роками раніше. Важко сказати, як розвивалися б події. Безсумнівно тільки одне: патріотичний рух ще був на самому початку свого шляху-дозрівання, і війна з Англією передувало ціле десятиліття, насичене напруженою боротьбою, в ході якої колонії зробили складну еволюцію, досягнувши набагато більш високого рівня політичної зрілості.

Скасовуючи гербовий збір уряд Англії розраховував умиротворити колонії і припинити подальший розвиток антибританських настроїв. Але цим розрахункам не судилося збутися. Відсвяткувавши скасування гербового збору, американці зовсім не збиралися прийняти уклінну позу подяки. Саме так писав про це очевидець подій, прихильник метрополії П. Олівер у своїй історії американської революції. Це не було святом подяки, а торжеством перемоги, – зазначав він. – Америка знайшла тепер спосіб задоволення власних скарг. У дійсності справа була не в перемозі, а в тому, що в перше розділені американські колонії які змагаються один з одним після міжколоніального конгресу в Нью-Йорку, спільного бойкоту англійських товарів, успішних операцій синів свободи вперше по-справжньому зрозуміли сенс об'єднаних дій і відчули власну силу. У цьому полягає найважливіший урок кампанії проти гербового збору, яка відкрила дорогу до війни за незалежність американських колоній. Це був лише перший крок, але він поклав початок бородьби.

Але в червні 1767 р. за пропозицією міністра фінансів Чарльза Тауншенда парламент схвалив кілька законів, які отримали назву поімені їх автора назву актів Тауншенда. Один з них мотивувався цілями регулювання торгівлі, передбачалося встановлення нових мит на ввезені в колонію товари: фарби, папір, скло і чай. Інший проголошував створення вищого митного управління зі штаб-квартирою в Бостоні, яке наділялось широкими повноваженнями. Нарешті, відповідно до третього акту оголошувалось про розпуск законодавчої асамблеї Нью-Йорка в покарання за те, що вона протестувала і відмовилася коритися прийнятому в 1765 р. квартирного акту про розміщення в колоніях британських військ.

Обговоривши нові заходи британського уряду, законодавча асамблея Массачусетса за ініціативою С. Адамса і Дж. Отіса прийняла 11 лютого 1768 р. циркулярний лист-звернення до інших колоній із закликом об'єднатися і чинити опір діям метрополії. У ньому говорилося, що введення нових мит, а також створення митного управління і прийнятий раніше квартирний акт не щоінше, як замах на свободу народу. Звернення Массачусетса зустріло рішучу підтримку в колоніях. Тоді ж, навесні 1768 р., законодавчі асамблеї всіх колоній, за винятком Пенсільванії, заявили про солідарність з цією резолюцією. А рішення ассамблеї були підтримані учасниками масових виступів. Велику роль в організації патріотичних сил, як і в період руху проти гербового збору, грали «Сини Свободи». Особливість антибританської кампанії на цьому етапі полягала в тому, що її зусилля були зосереджені на організації бойкоту англійскіх товарів.

Відмова від ввезення англійських товарів стала новим кроком у розвитку визвольного руху колоній. «Сини свободи» і всі інші учасники патріотичного руху пильно стежили за дотриманням бойкоту, і це призвело до того, що бойкот виявився ефективним заходом. Імпорт англійських товарів у північних та центральних колоніях скоротився за рік більш ніж в 2,5 рази. Кампанія бойкоту серйозно позначилася на стані американської економіки, привівши до застою торгівлі в деяких галузей промисловості. З іншого боку, відсутність імпортних виробів стимулювало розвиток місцевого ремесла.

Англійська політика стосовно колоній в 1763-1770 рр., окрім бажання отримувати матеріальні вигоди, ставила за мету приборкати повстанців і покласти край руху протесту. Але призвела вона до протилежних результатів, розбудивши американців. У колоніях сформувався й одержав широкий розмах масовий демократичний рух. Висунулися і здобули популярність нові люди – політичні лідери, які очолили боротьбу проти старої влади. Агітаційна кампанія проти актів Тауншенда зробила патріотичний рух більш зрілим. Якщо на початковому етапі критика дій британської політики зводилася до конституційних спорів і протестів проти законів, то з розвитком патріотичного руху колоністи критикували Англію уже за деспотичне правління. У квітні 1771 р. британський уряд видав постанову про скасування актів Тауншенда. Міра була запізнілою, колоністи втратили віру в добрі наміри метрополії. Ніхто не міг бути впевнений, що англійський уряд не винайде нового способу обкласти колонії податками, тим більше, що зберігалося мито на чай і уряд заявилв що залишає за собою право вводити податки у разі необхідності. Крім того, визвольна боротьба вже аж ніяк не зводилася до питання про податки. Вона набула набагато глибшого змісту, здобути незалежність.