Білет № 1

1питання

Протягом усього періоду радянських часів розглядалися питання преси, керівництва пресою. В наші часи – актуальними стали питання свободи слова. Безперечно, мова йшла і йде про керівництво пресою і перш за все засади редакторської праці. Показовим у цьому плані є підручник М.М.Сікорського "Теория й практика редактирования", в якому розкриті принципи, редакторської праці . Зовсім не дослідженими поки що залишаються питання об'єктивності керівництва пресою й працею редактора, доцільності втручання державних органів у роботу редактора над твором тощо. ^ Поняття редагування (франц. Redaction. лат. Redactus – доведений, упорядкований) – це обробка, підготовка тексту до друку. Редагування – це форма і стиль вираження думки /55,54/. Відредагований текст – варіант твору, який є результатом обробки автором або редактором

^ Літературне редагування – це літературна обробка тексту, що готується до друку. Редакційно-видавничий процес – надання елементам тексту та іншим матеріалам авторського оригіналу підготовленого до видання, однакової форми, найзручнішої для читання видання і будь-якої іншої роботи з ним (транспорт, зберігання, накопичення в бібліотеках, швидке ознайомлення тощо) .

Раїса Іванченко називає редактора “першим читачем” твору . Після одержання від автора відповідного матеріалу можна розпочинати його редагування. Здебільшого у процесі редагування вирішуються такі основні завдання.

^ Перевірка фактичної вірогідності матеріалу. Складність вирішення цього завдання може істотно залежати від складності проекту. В будь-якому випадку першочергове значення мають компетентність автора й вірогідність поданого ним матеріалу. Якщо вірогідність матеріалу викликає сумніви, а компетенції редактора недостатньо, то слід залучити до роботи наукового консультанта або наукового редактора. ^ Установлення власника авторських прав й одержання дозволу на видання. Авторське право э одноосібним правом відтворювати матеріал у будь-якій формі або публікувати його В Україні знак охорони авторського права розміщується у вигляді символу @ у нижньому правому куті звороту титульного аркуша. Одним із завдань при редагуванні майбутнього видання є перевірка наявності прав або запит на одержання дозволу. У доповнення до прав автора існують також авторські права видавця, які захищають використані у виданні друкарські засоби. Це означає, що дане видання, складене і подане у певному вигляді, захищене від можливості відтворення іншим видавництвом. ^ Застосування власного стилю. При перегляді тексту в необхідних місцях використовуються особливості стилю, прийнятого для певного виду видань. Визначення структури. Ця операція включає визначення структурної організації тексту, виділення заголовків та характерних місць, підбір місця для ілюстрацій тощо для надання виданню належного вигляду.

Редагування — вид діяльності; і як будь-який вид діяльності, воно має складну системно-структурну організацію, складний механізм діяльності, складну систему факторів, що її зумовлюють. Принаймні, можна виділити такі основні аспекти аналізу редакторської праці: технологічний (організація праці редактора на наукових засадах), діяльнісний (визначення структури діяльності, мотиваційно-цільової сфери праці, впливів, що зумовлюють працю, осмисленість праці),

психофізіологічний (визначення механізмів роботи, яку виконує людина як літературний редактор). Кожен із цих аспектів передбачає аналіз предмета редакторської діяльності. Вивчення предмета діяльності редактора — - журналістського твору — теж має різні аспекти аналізу: мовленнєвий, комунікативний, кібернетичний, соціальний, лінгвістичний, соціально-психологічний тощо .

ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ

Поняття про літературне редагування

Наука про літературне редагування пройшла відносно короткий шлях. Фактично XX століття було тим періодом, який дав перші дослідження у галузі літературного редагування. До цього літературне редагування існувало як ремесло, праця, творчість /РІ/. Без знань про твір не можна навчити редагувати твір, як без знань про людину не можна навчити лікувати людину. Немає науки про редагування конкретного твору, як немає науки про лікування конкретної людини. Є наука про твір узагалі, про психологію авторської творчості, про мову, як є наука про будову людини, загальні закони її розвитку тощо. Але маючи відповідні знання, редактор може виправити слово у тексті, а лікар знешкодити нерв у зубі. Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осмисленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досягнення оптимального результату. Таким чином, фахова підготовка з літературного редагування і відповідна професійна діяльність передбачає існування роботи літературного редактора і науки про неї, в основі якої лежить певна теорія.

Літературне редагування (від лат. redactus – приведення в порядок) є однією з головних дисциплін навчального плану, що забезпечує необхідну підготовку фахівців за спеціальністю “Журналістика”. Інтенсивний розвиток сучасної видавничої справи зумовлює потребу у знаннях методики аналізу і вдосконалення текстових матеріалів у зв’язку з підготовкою їх до друку. “Літературне редагування” покликане забезпечити редактора прийомами роботи з текстами різних видів і жанрів, їх тематичною і композиційною структурою, фактологічним матеріалом, мовою і стилем відповідно до чинних норм тих наук, з якими взаємодіє редагування (лінгвістика, психолінгвістика, логіка тощо).

Літературне редагування – це професійна діяльність, спрямована на аналіз і вдосконалення мовного твору у зв’язку з підготовкою його до друку. Основою цієї діяльності є критичний аналіз твору з метою правильної оцінки та допомога автору в удосконаленні форми і змісту матеріалу. Таким чином, літературне редагування – це своєрідний вид інтелектуального випробування рукопису, в основі якого лежить редакторський аналіз, що допомагає оцінювати рукопис, визначати причини недоліків, підказувати автору шляхи і засоби їх усунення, разом з автором удосконалювати рукопис.

Досить часто літературне редагування ототожнюють з мовною правкою твору і коректурою, хоча обидва процеси є лише складовими частинами редакторської праці. Літературне редагування – це всебічний багатоаспектний аналіз твору, проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати автор, яким був його задум, з якою метою він написав текст.

^ Предметом “Літературного редагування” як наукової дисципліни є редакторська праця з підготовки до друку текстового матеріалу, яка містить такі складові:

1) аналіз тематичної організації твору (визначення головної і побічних тем, робота над тематичними відхиленнями); 2) аналіз композиційної структури твору, перевірка її логічності; 3) роботу з фактологічним матеріалом, перевірку його точності і достовірності; 4) виявлення і виправлення порушень логічних зв’язків у тексті; 5) мовну правку;6) редакційно-технічну обробку (робота із зверстаним текстом (виправлення порушень технічних правил набору і верстання).

^ Літературне редагування необхідно проводити в системі інших видів редакторської діяльності – технічного і художнього редагування, оскільки історично всі ці три види були нероздільними. У цій системі літературне редагування виділяється насамперед як робота над композицією матеріалу, компонентами змісту і тими первинними формами вираження змісту, поза якими він не існує. Хоча літературний редактор не займається макетуванням видань, він аналізує текст, виходячи з передбачуваного розташування його на полосі, а іноді й надає рекомендації щодо доцільності його розташування й оформлення. А відтак знання основ технічного і художнього редагування, правил верстання стає необхідною умовою ефективної роботи літературного редактора в сучасній видавничій справі. Для опанування технологією редакторської праці редактору необхідно мати знання з суміжних до редагування дисциплін – лінгвістики, логіки, психології тощо. “Літературне редагування” узагальнює знання фахівця з даних дисциплін, формує його мовну культуру і сприяє виробленню практичних навичок роботи з конкретним текстом.

Головні завдання літературного редагування:

1) визначити особливості аналізу тексту як методу їх об’єктивної характеристики й оцінки, а також визначити шляхи удосконалення рукопису в процесі його підготовки до друку; 2) бути ознайомленим з нормативною базою редагування; 3) використовувати методику редагування, прийоми і засоби реалізації рекомендацій, сформульованих упродовж редакторського аналізу: різними видами правки (вичитування, доопрацювання, переробки, скорочення), техніку аналізу тематичної, композиційної і логічної організації тексту, роботу з фактологічним матеріалом, коректурними знаками для виправлення текстової та ілюстраційної частин тексту; 4) розкрити особливості редагування текстів різних видів і жанрів;забезпечити методику редакційно-технічної обробки рукопису і коректурних відбитків, методику праці із зверстаним текстом, користуючись загальними і спеціальними нормами верстання. Природно, що літературний редактор повинен знати: 1) визначення понять “літературне редагування”, “технічне редагування”, “художнє редагування”, їх відмінності; 2) основні норми і методи редагування;3) сутність логічного аналізу тексту, способи виявлення і перевірки логічних зв’язків у ньому; 4) особливості різних видів композиційної структури і композиційних шаблонів;) особливості елементарних стилів мовлення і видів тексту, їх зв’язок із жанрами журналістських творів; 6) визначення поняття “верстання”, особливості загальних і спеціальних норм верстання; 7) основні методичні вимоги до аналізу мови і стилю твору; 8) загальну класифікацію помилок; 9) особливості різних видів правки і коректури;10) правила застосування коректурних знаків.

Уміти 1) застосовувати на практиці набуті теоретичні знання;2) здійснювати тематичний аналіз тексту; 3) перевіряти логічну будову тексту;4) перевіряти точність і достовірність фактологічного матеріалу; 5) аналізувати композиційну структуру тексту; 6) здійснювати правку тексту, застосовуючи коректурні знаки; 7) користуватися прийомами видалення типових нормативно-стилістичних помилок; 8) працювати із зверстаним текстом, контролювати його основні елементи (переноси, “висячі” рядки, виділення тощо).

2 Питання

Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вони самі вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві, і пропонували книга-рям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою з власних уявлень, то тепер вони чимраз більше вва-жають себе активними учасниками ринку. Видав-ництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції, пропонованої! ринкові, задоволь-няти попит покупців. Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існу-вали окремі видавництва та книгарні, які добирали свою продукцію та складали свій асортимент, орієн-туючись на потреби клієнтури, працювали для кон-кретних читацьких контингентів і задовольняли кон-кретний попит.

Нове тут те, що чимраз більше видавництв нама-гаються знайти своє місце в ринку і припасовують свою програму та організаційну структуру саме до нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відби-лася низка й почасти нових факторів:

1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів - отже, і в "книжковій промисловості" - стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників зазіхають на га-манець споживача.2. Книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає дедалі гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг.3. Тиск витрат на підприємство - досить згадати хоча б плату за виробничі приміщення - непомірне зріс.4. Попит дуже великою мірою вже задоволений. дійти до нових потенційних читацьких верств надто важко - а ще важче їх утримати.5. Площа полиць у торговельних приміщеннях об-межена, і за цей "життевий простір" між видавництва-ми точиться затята боротьба.

Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справи й кінець кінцем призводить до того, що під-приємство може вирости, лише завдавши збитків кон-курентам. До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом: саме книгарі вирішують, яка продук-ція якого видавництва буде представлена в асорти-менті їхніх книгарень, і таким чином визначають успіх чи провал тієї або тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв, котрі для книгаря е чи-мось обов'язковим і "мусять" бути в наявності, - а по-за тим він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його покупців. Він може знайти собі поста-чальника з оптимальними умовами здавання книжок на продаж, та ще й такого, що забезпечуватиме без-перебійне співробітництво: сам стимулюватиме про-даж і сприятиме підвищенню попиту, провадячи рек-ламні кампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.

Тут не йдеться про цілковите пристосуванство або інтелектуальну проституцію як мету підприємства. Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибу-ток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного під-приємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу-отже, ста-вити перед собою такі запитання:

1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?2. Чи організаційна структура видавництва націле-на на здійснення такої мети?3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх лан-ках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?4. Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуго-вування потреб своєї клієнтури?5. Чи забезпечує внутрішня координаційна струк-тура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (на-приклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархіч-ного рівня)?6. Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?8. Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально? Підприємство, котре не ставить перед собою повсяк-час таких запитань і не робить у разі потреби необхід-них висновків, швидковтрачає здатність маневрува-ти, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

Типи видавництв

Можна приблизно визначити три типи видавництв, які потребують різної структури і організації:вузькоспеціалізовані видавництва;видавництва зі специфічною тематикою;видавництва для широкої публіки, або ж видавни-цтва широкого профілю.

Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак ха-рактером спрямованості на читача і ступенем залеж-ності від торгівлі. Вузькоспеціалізоване видавництво працює для од-нієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки кон-тактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її по-треби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв ви-різняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і то-му він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки ого-лошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалі-зація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тіль-ки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книж-ковою торгівлею (наприклад, у царині університетсь-кої науки). Видавництва зі специфічною тематикою також мо-жуть точно визначити потенційних покупців своєї про-дукції, знають їхні потреби І належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань. Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики - це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видав-ництво може принадити до себе через спеціальні жур-нали або прямий продаж. Але для повного викорис-тання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-пер-ше - тому, що до великої частини своїх покупців во-но маже дійти лише таким шляхом, а по-друге - тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в наявності. Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А втім, діапазон ступенів за-лежності тут вельми широкий. Приміром, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літе-ратурі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку. Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце з допомогою аналізу різних груп клієнтури (на-приклад, т. зв. "теорії життєвого стилю") і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлен-ня своїх покупців. Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутли-вість покупців до цін./ У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише ткнижка може мати успіх, яка наяв-на в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'яз-ній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомос-тей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інфор-мації (реклама, робота з пресою і серед громадськос-ті). Видавництво широкого профілю вирізняється, з од-ного боку, великими витратами коштів на розповсю-дження, а з другого - великими витратами, пов'яза-ними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі. Звичайно, не кожне видавництво можна цілком від-нести до однієї з вищеназваних груп. Уже видав-ництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видав-ництвом широкого профілю. Але з типологічних схем видавництв із вельми різними напрямами діяльності можна для кожного видавництва вибрати й розвинути далі необхідні й оптимальні форми організації.

Видавничі структури

Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається (або, краще сказати, визнача-лася) особистістю видавця і ним формується. Він на-креслює - аж до деталей - політику складання про-грам. оформлення продукції і поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього і мають обмеже-ний простір для власної ініціативи: співробітники на-бувають тут лише незначної професійної вправності Велика або цілковита залежність усього підприємства від однієї особи робить таку форму видавництва ще В дуже вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може стати загрозою для самого існування видав-ництва. Та навіть коли вже давно передбачено, хто має стати наступником видавця й перебрати на себе керівництво, це часто відбувається не безболісно: в такому підприємстві, з однією особою на вершечку піраміди, вкрай тяжко - якщо взагалі можливо - пе-редати або розділити владу.

Протилежністю цій формі е нині видавництво, що провадиться за принципами менеджменту. Його озна-ки такі:

1.Чіткий розподіл завдань і відповідальності між відділами і всередині кожного відділу.

2.Вироблення постанов усіма учасниками.

3.«Розширена дирекція», в якій поряд із керівни-ком підприємства (який часто здійснює й комерційне керівництво) беруть участь

Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо відмовляється від керівництва підприєм-ством в особі видавця або представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх співробітни-ків. Кожен з них незалежно від своє! функції, компе-тенції або кваліфікації бере участь у вирішенні всіх питань І поділяє всі господарчі успіхи чи невдачі.

Дух колективізму відбивається й на заробітках: кожен одержує ту саму уніфіковану заробітну платню, диференціація виникає здебільшого тільки через різницю в складі родини. Коли ця «уніфікована заробітна платня» помітно менша, ніж середній заробіток у галузі, то з авторськими гонорарами здебільшого бував навпаки-творчий процес написання книжки оплачується тут досить високо.

В основі колективного видавництва лежить полі-тична ідея самостійної роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а також філо-софська ідея «комплексної» праці, «солідарності» й участь у всіх процесах.

Організаційні форми

Обов'язкової організаційної форми для видавництва не існує. Кожне видавництво мав само. знайти для себе структури, оптимальні для його розмірів, його функцій і здійснення його цілей, структури, що вра-ховують як сильні, так і слабкі сторони підприємства. Тому схеми 1-3 вказують лише на можливості- причому можуть бути й комбіновані форми. Схеми іноді лише показують ділянки роботи, що їх слід якось відмежовувати одну від одної - причому не іс-тотно, чи кількома робочими ділянками відає лише одна особа, чи якась ділянка розбудована за принци-пом відділу і чи купується десь чуже ноу-хау - ці пи-тання кожне видавництво може вирішувати тільки саме за себе, залежно від своїх головних завдань, по-тенціалу та цілей. Загалом можна тільки сказати: результатом має бути гнучка, здатна виконувати свої завдання органі-зація, яка розробляє першорядні вироби для специ-фічних контингентів клієнтури видавництва і спро-можна оптимально утвердитися на ринку. Треба та-кож узяти до уваги, що маленька організація часто буває гнучкішою, активнішою й ефективнішою, ніж великий апарат, - і стійкішою у кризових ситуаціях. Треба ще додати, що часто доцільніше купувати ноу-хау і ринковий потенціал у інших підприємців, ніж по-аматорському робити щось самотужки.