2. Основні психологічні новоутворення підліткового віку :

Найважливішим новоутворенням вважається виникнення почуття дорослості , яке пов’язане з якісними змінами самосвідомості підлітків ; при цьому дане почуття зводиться не стільки до прагнення наслідувати дорослих , скільки до субєктивної приналежності до світу дорослих – підліток намагається зайняти реальну позицію дорослого в системі стосунків між людьми ( „Я вже не дитина , тому і ставтеся до мене як до дорослого” ). Таке почуття та відповідна йому суб’єктивна ( ще не об’єктивна ! ) позиція насамперед проявляються в : 1). Емансипації від батьків – підлітки вимагають незалежності , збільшення своїх прав , поваги до своєї зрослої самостійності , що інколи переростають у відвертий негативізм ( за умови неправильного ставлення до подібних проявів з боку батьків ) ; 2). Новому ставленні до учіння – розвивається прагнення до самоосвіти , яке часто не пов’язане зі змістом навчання у школі ;

внаслідок цього розвивається байдужість до оцінок і взагалі до успіхів в учбовій діяльності ; 3). Зовнішньому вигляді та манері вдягатися – дуже часто наслідування дорослих , обумовлене бажанням рівності у правах з ними , є лише поверховим ( наприклад , лише розважатися та вдягатися так , як дорослі , а не працювати та бути такими ж відповідальними , як і вони ) ; 4). Появі романтичних стосунків з однолітками іншої статі – дуже часто визначаються не стільки справжніми почуттями , скільки реальною можливістю жити життям до-

рослих ( наприклад , ходити на побачення та ін. ).

3. Когнітивний розвиток підлітка :

загальна характеристика : продовжується активне формування довільності вищих психічних функцій ( мислення , пам’яті , уваги та ін. ), обумовлене подальшим ускладенням вимог учбової діяльності ; закріплюються , ускладнюються , поширюються на різні сфери також і інші новоутворення молодшого шкільного віку ( внутрішній план дій та рефлексія ).

Сенсорно - перцептивний розвиток : -- тоншими , диференційованішими стають відчуття ; повнішими , детальнішими , змістовнішими – сприйняття ; -- сприймання продовжує ставати більш послідовним , планомірним , цілеспрямованим , у зв’язку з чим далі удосконалюються уміння систематичного спостереження ; -- якість сенсорно-перцептивної діяльності підлітка ще більше починає визначатися рівнем розвитку його мислення ( мислиннєвих операцій ) та здатності до саморегуляції психічної активності ; вдосконалюються та ускладнюються окремі види сприймань – сприймання простору , часу , руху , сприймання музики , літературних творів , творів образотворчого мистецтва ( підліткам стають доступнішими дедалі більше смислових відтінків – наприклад , творів у стилі модерн ).

Розвиток мислення : -- згідно з теорією когнітивного розвитку особистості за Ж.Піаже , індивід у віці приблизно 11-12 років переходить на стадію формальних операцій , тобто стає здатним здійснювати мислиннєві операції без опори на конкретно-чуттєву реальність ; іншими словами , відбувається зміна співвідношення між наочно-дійовим , наочно-образним та словесно-логічним ( абстрактним ) мисленням на користь останнього ; -- поряд з емпіричним мисленням все більш важливого значення набуває теоретичне мислення , що обумовлене активним засвоєнням підлітком системи наукових дисциплін в межах різних учбових дисциплін ( наукові поняття поступово витісняють попередні – емпірично-побутові , „житейські” поняття ) ; -- підліток стає здатним розмірковувати , вже не спираючись на безпосередню реальність – активно висувати гіпотези , прогнози , припущення , самостійно перевіряти та коригувати їх; здатним міркувати абстрактно-логічно , індуктивним чи дедуктивним способом ; іншими словами , підліток починає орієнтуватися не лише на очевидну реальність , але й потенційні можливості , на те , що не досяжне безпосередньо органам чуття , проте може бути осягнуте опосередкованими міркуваннями ; -- отже , інтелект підлітка змінюється не стільки кількісно , скільки якісно , тому для нього стають доступними якісно нові мислиннєві задачі ( А>Б , Б<В , А?В ; тобто стає доступною так зв. формальна логіка ) ; -- крім того , мислення підлітка поступово стає рефлексивним ( тобто таким , що здатне пізнавати самого себе ) ; -- наприкінці підліткового періоду підліток за більшістю параметрів інтелектуального розвитку вже майже наздоганяє дорослих , поступаючись їм лише за обсягом та мірою систематизації знань ; примітка : в реальності значна частина підлітків все ще залишаються на стадії конкретних операцій.

Розвиток пам’яті : -- підліток стає здатним цілком самостійно керувати своїми мнемічними діями ( процесами запам’ятовування та відтворення ) , що свідчить про належний рівень сформованості довільної пам’яті ; -- найбільш швидкий темп розвитку пам’яті спостерігається приблизно з 13 до 15-16 років ; -- в нормі домінуючою стає вже не механічна , а логічна ( смислова ) пам’ять.

Лекція

Тема : Особистісний розвиток підлітка

Мета : дати загальну психологічну характеристику соціальної ситуації розвитку підлітків ;

описати особливості кризи підліткового віку ; розкрити особливості регулятивної сфери

психіки у підлітковому віці ; охарактеризувати спілкування підлітків з ровесниками та

дорослими.

План :

1. Загальна психологічна характеристика соціальної ситуації розвитку у

підлітковому віці.

2. Криза підліткового віку та її основні симптоми.

3. Становлення регулятивної сфери психіки у підлітковому віці.

4. Особливості спілкування підлітків з ровесниками та батьками. Специфіка

спілкування з особами протилежної статі та статева ідентифікація.

5. Становлення самосвідомості у підлітковому віці.

1. Ззовні соціальна ситуація розвитку залишається такою ж ( та сама сім’я , школа , ті ж ровесники чи навіть і друзі ), проте вона якісно змінюються внутрішньо – у свідомості самого підлітка ( підліток починає активно рефлексувати на себе , на дорослих та й на все суспільство ). Згідно з ідеями Д.Б.Ельконіна та Л.І.Божович , підлітковий вік – це період „другого народження особистості” ( після так зв. „кризи трьох років” ) : помітно зростає самосвідомість , соціальна активність та зацікавленість світом дорослих , активно засвоюються нові способи соціальної взаємодії , нові морально-етичні норми поряд із переосмисленням старих. При цьому , як наголошував ще Л.С.Виготський , статеве та інтелектуальне дозрівання значно випереджає соціальний розвиток людини ( тобто досягнення особистісної зрілості ) , що також відображається на особистісних рисах підлітків. Нова соціальна позиція підлітків виявляється в центральному психологічному новоутворенні даного періоду – в почутті дорослості. Умовно розрізняють такі його прояви у підлітків : 1). соціальна позиція підлітка наближається до позиції дорослої людини насамперед за особистісними критеріями : підліток виявляє зросле почуття обов’язку та відповідальності у своїй реальній поведінці по відношенню до батьків , вчителів , друзів та ін. ; він також має більш-менш стійки морально-етичні настанови , якими і керується у своїх вчинках ; 2). підліток наближається до позиції дорослої людини насамперед за показниками своєї інтелектуальної діяльності : має глибокі пізнавальні інтереси , схильний до самоосвіти , відповідально ставиться до учбової діяльності і т.д. ; 3). дорослість виступає лише у поверхових своїх формах : підліток переймає зовнішні манери поведінки „справжніх” дорослих , наприклад , стилі одягатися і ходити , палити і вживати алкоголь та ін. Є й змішані варіанти згаданих проявів. Проте у будь-якому випадку почуття дорослості кардинально змінює соціальну ситуацію розвитку в підлітковому віці , оскільки з ним пов’язані зміни ціннісних орієнтацій. Примітка : лише незначна частина підлітків мають почуття дорослості за першим типом. Передумови виникнення почуття дорослості у підлітковому віці : інтенсивний фізичний , статевий , інтелектуальний розвиток , зростання незалежного спілкування з однолітками , рання самостійність через підвищену зайнятість батьків , збільшення неконтрольованого доступу до „дорослої” інформа-

ції , зокрема в ЗМІ. Причини недорозвитку почуття дорослості : надмірна гіперопіка з боку батьків , вчителів , інших дорослих ; відсутність у підлітка серйозних обов’язків , крім тих , які пов’язані лише з учбовою діяльністю ; відставання дитини у фізичному розвитку від однолітків. Ці ж обставини , а також всілякі зовнішні обмеження прагнення до розширення своїх прав та збільшення самостійності , можуть значно посилювати конфліктність підлітків з дорослими.

2. Криза підліткового віку.

Інша її назва – криза „тринадцяти років” ( у зв’язку з приблизним часом настання ). Як і будь-яка вікова криза , вона пов’язана з глибокими якісними змінами всього психічного розвитку людини і характеризується притаманнми будь-якій віковій кризі симптомами. Проте найбільш вираженими з таких симптомів є : -- зниження продуктивності учбової діяльності , до того ж часто навіть у тих сферах , в яких підліток має непогані здібності ( причини найрізноманітніші : від неправильного підходу з боку педагогів до властивого цьому віковому періоду прагнення ходити до школи не стільки щоб учитися , скільки щоб спілкуватися з однолітками ) ; -- негативізм , який проявляється насамперед по відношенню до дорослих та пов’язаний з їхнім неумінням піти на деякий компроміс з почуттям дорослості підлітків ( прояви теж найрізноматніші : схильність до вербального зухвальства , сварок , порушень дисципліни , інколи навіть до втеч з дому , адиктивної чи кримінальної поведінки ).

На думку , наприклад , Т.В.Драгунової , Д.Б.Ельконіна , основна причина загострення цієї кризи полягає в тому , що батьки , вчителі чи інші дорослі належним чином не зважають на зміни внутрішньої позиції підлітка , тобто на його прагнення самоствердитися у світі дорослих , не поводяться відповідним чином по відношенню до нього. А ось Т.П.Гаврилова вважає , що дану кризу переживають не всі підлітки , тобто вона не виступає як певна вікова норма.