Розвиток мислення у молодшому шкільному віці :

-- поступово при аналізі , синтезі, абстрагуванні , узагальненні , порівнянні різноманітних предметів школярі починають спиратися на їхні істотні , загальні , категоріальні ознаки ; -- об’єктами аналізу починають виступати не лише конкретно-чуттєві предмети реальності , але й мовні явища , вчинки інших людей , власні та ін. ; -- поступово мислення стає домінуючим і рівень його розвитку починає визначати рівень розвитку інших когнітивних процесів , які інтелектуалізуються ( „пам’ять стає мислячою , а сприймання – осмисленим” ) ; -- на основі поступового формування здатності до абстрактно-логічного , поняттєвого мислення відбувається активне засвоєння теоретичних знань , що пов’язане із цілеспрямованим формуванням наукових понять та паралельним відходом від попередніх ( так зв. „життєвих” ) понять ( наприклад , від „кавун – смачний і червоний всередині” до „кавун – це плід , рослина і т.д. ) . Примітка : при зазначених вікових особливостях спостерігаються помітні індивідуальні відмінності в рівнях розвитку різних мислиннєвих операцій , якостей розуму , а також у співвідношенні наочно-дійового , наочно-образного та словесно-логічного мислення ( наприклад , одні діти при порівнянні двох предметів можуть вдаватися лише до конкретно-наочних їхніх ознак , інші ж – до уявлюваних на основі попереднього життєвого досвіду ). Крім того , дослідження Занкова Л.В. , Давидова В.В. та деяких інших вітчизняних психологів суттєво змінили класичні уявлення про нормативний рівень розвитку абстрактно-логічного мислення у молодших школярів.

4.3. Розвиток пам’яті в молодшому шкільному віці :

розвивається у двох основних напрямках : -- в напрямку довільності ( це проявляється у формуванні здатності ставити довільні мнемічні завдання , а також в інтенсивному формуванні прийомів довільного запам’ятовування ) , -- в напрямку осмисленості ( це проявляється в активному формуванні логічної , смислової пам’яті , що пов’язане з дедалі зростаючим впливом мислення на рівень її розвитку ) ; -- у зв’язку з вищезазначеними двома факторами помітно зростає продуктивність , міцність і точність запам’ятовування учбового матеріалу. Тим не менш сильно конкуруючими з довільною та логічною пам’яттю все ще залишаються мимовільна та механічна пам’ять тому вчитель початкових класів обов’язково повинен стимулювати пізнавальний інтерес , допитливість учнів при поданні нового навчального матеріалу , а також досягати належного рівня розуміння учнями цього матеріалу.

4.4. Розвиток уявлень в молодшому шкільному віці : -- з’являються і починають активно розвиватися продуктивні уявлення ( наприклад , дитина стає здатною уявити вже відомий їй предмет в новому контексті ) ; -- формується здатність довільно викликати необхідні уявлення ; -- активно формуються індивідуальні відмінності в процесах та результатах уявлювання.

Розвиток уяви : основна тенденція – поступовий перехід від домінування репродуктивної уяви до активного залучення продуктивної уяви ; крім того – уява в цьому віці ще надто бурхлива і часто некерована ; -- поступово зростає вимогливість дітей до витворів своєї уяви ; -- збільшується швидкість творення.

Лекція

Тема : Особистісний розвиток молодшого школяра

Мета : дати загальну психологічну характеристику становлення особистості в молодшому

шкільному віці ; охарактеризувати розвиток регулятивної сфери психіки молодшого

школяра ; описати особливості соціальної поведінки та спілкування в молодшому

шкільному віці ; розкрити специфіку учбової діяльності та її мотивації.

План :

1. Загальна психологічна характеристика особистісного становлення молодшого

школяра.Соціальна ситуація розвитку.

2.Соціальна поведінка , спілкування та самосвідомість у молодшому шкільному

віці.

3. Становлення волі та емоційної сфери молодшого школяра.

4. Мотиваційна сфера психіки в молодшому шкільному віці. Особливості

мотивації учбової діяльності.

5. Особливості учбової діяльності як провідної в молодшому шкільному віці.

1. Молодший шкільний вік не належить до періоду кардинальних змін у розвитку людського індивіда. Процесс особистісного становлення молодшого школяра просувається в основному еволюційним шляхом і по основних напрямках , закладених ще в дошкільному віці ( довільність , внутрішній план дій , рефлексія ). Наприклад , деякі представники психодинамічного напрямку психології взагалі називають цей період „латентним віком”. Основне джерело ( першопричина ) особистісних змін дитини цього віку – вступ та адаптація її до школи.

Згідно з теорією Е.Еріксона , молодший шкільний вік – це четвертий період психосоціального розвитку людини ( 6-12 р.р. ). Основне завдання на цій стадії : розв’язання психосоціальної кризи „любов до праці-неповноцінність”. Суть такого розв’язання : до школи провідною діяльністю для дитини була гра , в якій найважливішим є не стільки результат , скільки задоволення від самого процесу гри ; з початком занять у школі провідною діяльністю стає учбова діяльність , результати якої вагомо впливають на оцінювання дитини іншими людьми ( батьками , вчителями , ровесниками ) і , отже , на ставлення до школяра з боку цих інших людей. На думку Еріксона , позитивним наслідком навчання у школі дитини повинне бути формування у неї працелюбства , яке відображає прагнення молодшого школяра пізнати , „що з чого одержується і як що діє”. Небезпека даного періоду – ймовірність появи почуття неповноцінності ( некомпетентності ) , ( наприклад , низька учбова успішність або низький статус у колективі однокласників можуть спричинити втрату інтересу до учбової діяльності чи й взагалі до школи ).

Зміна соціальної ситуації розвитку в молодшому шкільному віці обумовлена вступом дитини до школи , який : 1). змінює її соціальну позицію –

вона стає школярем – отже , одержує нові обов’язки , за виконання яких звітується перед значущими іншими ; починає усвідомлювати суспільно-значущу важливість учбової діяльності ( вчитися , щоб у майбутньому приносити користь своїй державі або й людству ) ; 2). перебудовує систему її стосунків з дорослими та ровесниками – при цьому центральною персоною не лише на уроці , але й на деякий час в усьому житті стає вчитель ( він здобуває для молодших школярів незаперечний авторитет , оскільки виступає для них взірцевим носієм бажаних соціальних норм культури та поведінки , а також здій-

снює оцінку міри засвоєння кожною дитиною таких норм , від чого залежить ставлення до неї більшості оточуючих і , отже , її психологічне благополуччя ) ; 3). вводить дитину в нове соціальне середовище – учнівський колектив , в якому у неї з’являються нові соціальні ролі і , отже , нові обов’язки по відношенню до вчителя та своїх ровесників ( наприклад , обов’язки в ролі старости , чергового та ін. ).

2. В молодшому шкільному віці соціальні відносини особистості все більш розширюються та диференціюються. В.С.Мухіна виділяє дві взаємозв’язані сфери соціальної поведінки та спілкування молодшого школяра : „Дитина-Дорослий”( наприклад ,спілкування з вчителем ) та „Дитина-Діти” (наприклад , спілкування з однокласниками ). Соціальна активність молодшого школяра в обох зазначених сферах проявляється у поведінці , спрямованій на засвоєння , підтримання та виконання правил , обов’язкових для кожного школяра як суб’єкта учбової діяльності.

2.1. Особливості взаємовідносин з учителем :

-- як вже зазначалося , найбільш авторитетною соціальною фігурою для молодших школярів ( особливо для першокласників ) виступає вчитель;

-- в очах дитини-першокласника учитель ( найчастіше учителька ) виступає людиною з беззастережним авторитетом ( який навіть перевершує авторитет батьків ) , оскільки „вона не тільки все знає , але й їй всі підкоряються” ( наприклад , те-то і те-то не можна заперечувати навіть мамі чи татові , тому що так сказала „Марія Іванівна” ). Примітка : у більшості випадків довіра , потяг першокласників до вчителя не залежить від його рівня інтелекту чи особистісних властивостей ;

-- упродовж 2-3-іх класів особистість вчителя поступово стає менш значимою для молодших школярів ,поділяючи свій авторитет з авторитетом однокласників.