Лекція

Тема : Предмет , завдання , основні поняття вікової психології.

Мета : розкрити предмет вікової психології та її основні завдання як

науки ; охарактеризувати її методи дослідження ; розкрити зміст основних понять

вікової психології ; описати фактори та закономірності психічного розвитку.

План :

1. Предмет і завдання вікової психології як науки.Проблема періодизації психічного

розвитку.

2. Методи дослідження вікової психології.

3. Основні поняття вікової психології як науки.

4. Фактори та закономірності психічного розвитку.

5. Теорії психічного розвитку людини :

_ Біогенетичні концепції ( Ст. Холла , К. Бюллера та ін. ).

_ Психоаналітичні концепції ( З.Фрейда , Е. Еріксона та ін. ).

_ Концепції соціального научіння ( Р. Сірса , Б. Скіннера та ін. ).

_ Теорія когнітивного розвитку особистості ( Ж. Піаже ) .

_ Теорія морального розвитку особистості ( Л. Кольберг ).

1. Вікова психологія – галузь психології , яка досліджує фактори та закономірності психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу ( від народження і до завершення життя ). Іншими словами , предметом досліджень виступає вікова динаміка ( зміни , трансформації ) психіки людини.

У сучасній віковій психології традиційно виділяються такі основні її підрозділи : 1). дитяча психологія ( від народження до закінчення початкових класів ) ; 2). психологія підлітка ( середні класи школи ) ; 3). психологія юності ( старші класи школи , а верхня межа дещо розмита ) ; 4). психологія дорослості ( психологія зрілого віку ) ; 5). геронтопсихологія ( психологія старості ). Найбільш поширеною у вітчизняній психології є виділення етапів психічного розвитку за Д.Б.Ельконіним : 1. немовлячий вік ( від народження до 1 року ) ; 2. ранній дитячий вік ( від 1 року до 3 років ) ; 3. дошкільний вік ( від 3 років до 6-7 років ) ; 4. молодший шкільний вік ( від 6-7 років до 10-11 років ) ; 5. підлітковий вік ( від 10-11 років до 15-16 років ) ; 6. ранній юнацький вік ( від 15-16 до 17-18 років ). Існують інші варіанти періодизації психічного розвитку особистості. Наприклад : немовлячий вік деякими зарубіжними дослідниками розглядається як вік до 18 місяців , до 2 і навіть до 3 років ; раннє дитинство – від 18 місяців до 5 років , від 3 до 6 років , від 2 до 6 років ; середнє дитинство – від 6 до 12 років ; підлітковий і юнацький вік у сучасній міжнародній традиції розглядається в єдності , часто позначаючись одним терміном – підлітковий вік. Примітка : при цьому зазвичай виділяють дві його стадії – ранній підлітковий ( до 14 років ) і старший підлітковий ( до 19 років ) , при цьому варіюють межі цього етапу психічного розвитку ( від 11 до 19 років , від 10 до 17 років , від 12 до 18 років , від 12 до 19 років ). Згадані періоди розвитку найбільш досліджені у віковій психології. Крім них виділяють ще : другий період юності ( 17-21 за Фельдштейном Д.І. ) , ранню дорослість ( 21-25 , 17-25 , 20-25 , 20-40 ) , середню дорослість ( 25-50 , 25-60 , 35-60 , 40-60 , 40-65 ) , пізню дорослість ( 50-75 , 40-65 , 60-75 і до завершення життя ). На зміну уявлень про межі окремих вікових етапів впливають як культурно-історичні зміни , так і явище акселерації.

2. З метою дослідження особливостей психічного розвитку людини використовуються 1). організаційні методи дослідження : метод вікових ( поперечних ) зрізів або порівняльно-віковий метод ; лонгитюдний метод ; комплексний метод ; 2). емпіричні методи дослідження : спостереження , експеримент ( особливо важливим у віковій та педагогічній психології виступає формуючий експеримент поряд із констатуючим ) , тестування , опитування , аналіз процесу та продуктів діяльності , а також так зв. „близнюковий” метод.

До найвідоміших вітчизняних психологів , які зробили вагомий внесок у теорію вікової психології , належать насамперед : Ананьєв Б.Г. , Божович Л.І. , Виготський Л.С. , Запорожець О.В. , Ельконін Д.Б. , Костюк Г.С. , серед зарубіжних : Ж.Піаже , Е.Еріксон , З.Фрейд та інші представники психоаналізу , А.Біне та ін.

3. Онтогенез – індивідуальний розвиток людини після народження.

Розвиток – процес кількісно-якісних незворотніх змін , які мають певну спрямованість , послідовність і можуть бути як прогресивними , так і регресивними. Поряд з даним поняттям у віковій психології вживають ще поняття „дозрівання” , „формування” , „становлення”.

Дозрівання – це насамперед зміни внаслідок якихось внутрішніх успадкованих і вроджених чинників. Формування – процес розвитку насамперед під впливом певних зовнішніх , соціальних чинників ( наприклад , під впливом навчання чи виховання , буває як цілеспрямоване , так і стихійне ).

Становлення – набуття нових ознак і функцій у процесі розвитку , пов’язане з поступовим наближенням до якогось критеріального , „бажаного” стану.

Психологічне новоутворення – 1). психічні та особистісні зміни , які виникають на певному конкретному етапі розвитку і визначають внутрішні переживання та зовнішню поведінку людини на даному етапі , 2). узагальнений результат зазначених змін , який виступає свого роду якісним показником настання певного вікового періоду , а також плацдармом для процесів розвитку в наступних вікових періодах. При цьому під психологічними новоутвореннями може розумітися широкий спектр психічних явищ – від процесів до властивостей ( наприклад , виникнення почуття дорослості – одне з провідних психологічних новоутворень підліткового віку ). Новоутворення – сутність етапу.

Соціальна ситуація розвитку – це та конкретна форма значимих для дитини відносин , в яких вона знаходиться з її оточенням ( перш за все соціальним ) в той чи інший період свого життя. Соціальна ситуація розвитку цілком обумовлює форми та шляхи розвитку дитини , нові психічні властивості , яких набуває дитина , а також особливості інших видів діяльності. Вужче тлумачення даного поняття : система взаємовідносин дитини з дорослими , яка склалася на певному віковому етапі. Кожен віковий період характеризується своєю специфічною , єдиною та неповторною соціальною ситуацією розвитку ( наприклад , соціальна ситуація розвитку в період ранньої юності пов’язана з постановкою перед людиною проблеми соціального та особистісного самовизначення ).

Провідна діяльність – це та діяльність дитини , яка виникає та розвивається в межах відповідної їй соціальної ситуації розвитку і виконання якої обумовлює виникнення та формування у дитини основних психологічних новоутворень на певному віковому етапі. Таким чином , крім соціальної ситуації розвитку та виникнення відповідних психологічних новоутворень , кожен етап психічного розвитку характеризується ще й відповідною провідною діяльністю ( наприклад , для молодшого шкільного віку провідною діяльністю виступає учбова діяльність ). В межах виконання провідної для певного віку діяльності відбуваються основні якісні зміни психічних функцій людини.

( Вікова ) криза розвитку - період найбільш різких , капітальних , революційних змін у психічному розвитку людини , який виступає переломною межею між певними двома віковими етапами . До і після кризи психічний розвиток проходить плавно , поступово , зі змінами переважно кількісного характеру ; настання ж вікової кризи повязане зі стрибкоподібними змінами якісного характеру. Причина виникнення кризи : поява суперечності між зрослими у попередній віковий період можливостями ( фізичними , психічними ) дитини та ще неадекватними цим новим можливостям її взаєминами з соціальним оточенням. На думку Л.С.Виготського , Л.І.Божович , сутністю будь-якої вікової кризи виступає зміна провідних потреб дитини , а внаслідок цього – і зміна внутрішніх ставлень дитини до оточення. Чим довше не задовольняються нові потреби особи , тим більше загострюються вікова криза ( виникають негативні емоційні переживання , сильні конфлікти з дорослими та ін. ). Наприклад , криза „трьох років” пов’язана з новим якісним досягненням у розвитку самосвідомості дитини , що пробуджує у нею потребу визнання й іншими своєї зрослої незалежності як окремої від інших істоти ( „Я сам” ). Загалом же будь-яка вікова криза має такі основні характеристики : - нечіткість власних меж , які відокремлюють її від суміжних вікових етапів ; - важковиховуваність дітей в цей період ( виникають вередування , впертість , негативізм , неврівноваженість і навіть свавілля у поведінці ) ; - зниження темпів просування дитини в учбовій діяльності. Вікові кризи були виявлені та описані в науковій літературі в такій послідовності : криза підліткового віку , криза „трьох років” , криза „семи років” , криза „одного року” і криза новонародженості. Примітка : на думку , наприклад , О.М.Леонтьєва , кризи не є обов’язковими супутниками переломних періодів якісних змін психіки дитини , оскільки правильно побудований навчально-виховний процес сприяє їх уникненню.

Сензитивний період – це період найбільшої чутливості психіки до певних зовнішніх впливів , які обумовлюють формування певних психічних функцій. Після завершення такого періоду для конкретної психічної функції її формування стає або малоефективним , або взагалі неможливим. Приклади сензитивних періодів : - для засвоєння рідної мови – від народження до трьох років ; - для научіння іноземним мовам – від 3 до 6 років ; - для розвитку музичних здібностей – до 5 років ; - для научіння читанню – 5-7 років ; - для розвитку абстрактного , теоретичного мислення – підлітковий вік ; - для становлення професійного мислення – 20-25 років.

3. Можна виділити три провідні фактори ( детермінанти ) психічного розвитку : 1). Біологічний ( спадковість ) – проявляється в індивідних особливостях людини ( задатки ) , які виступають вагомими чинниками її психічного розвитку ( наприклад , Г.Айзенк відводить біологічним , спадковим особливостям людини до 80 % впливу на рівень її інтелекту ; слід також згадати і про концепцію колективного несвідомого як успадкованих від пращурів психічних праобразів та уявлень – згідно з К.Г.Юнгом ) ; цей фактор як типізує , так і індивідуалізує психічний розвиток людей ; 2). Соціальний ( зовнішнє середовище ) – „особистістю не народжуються , а стають” ; 3). Активність ( самоактивність , саморозвиток ).

Лекція

Тема : Психічний розвиток в немовлячому віці.

Мета : дати загальну психологічну характеристику немовлячого віку ; розкрити особливості

когнітивного та соціального розвитку немовляти ; описати основні психологічні

новоутворення , соціальну ситуацію розвитку та провідну діяльність немовлячого віку.

План :

1. Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості фази новонародженості.

2. Соціальна ситуація розвитку , психологічні новоутворення та провідна

діяльність немовлячого періоду.

3. Когнітивний розвиток немовляти.

3.1. сенсорно- перцептивний розвиток ,

3.2. розвиток пам’яті та уявлень ,

3.3. поява мислення та становлення мовлення.

4. Соціальна поведінка , емоційний розвиток та перші прояви самосвідомості в

немовлячому віці. Криза „одного року”.

1. Життя людського індивіда розпочинається з першої вікової кризи – кризи новонародженості. Причини : різке фізичне відокремлення від організму матері , що пов’язане з переходом до інших способів дихання , травлення і взагалі з перебудовою функціонування більшості фізіологічних систем організму дитини. Ознаки : перший крик дитини , а також деяка можлива втрата нею ваги тіла в перші дні позаутробного ( постнатального життя ). На момент народження повноцінної дитини її нервова система морфологічно вже сформована : наприклад , вона має таку саму кількість нервових клітин , що й мозок дорослої людини. Проте нервові клітини мають ще дуже мало відростків , а ті відростки , які є , ще не мають мієлінізованих оболонок ( це обумовлює до певного періоду малу швидкість передачі нервових імпульсів ). Від моменту народження життя дитини спочатку забезпечується лише доглядом за нею дорослих , а також системою вроджених безумовних рефлексів. До таких рефлексів належать харчові , захисні , орієнтувальні , рефлекси , які регулюють внутрішні фізіологічні процеси організму та деякі зовнішні рухи ( наприклад , рефлекс ссання ). Деякий час після народження зі згаданими рефлексами співіснують так зв. атавістичні рефлекси ( рефлекси Робінзона і Моро ). На основі вроджених безумовних рефлексів поступово формуються умовні.

2. Соціальна ситуація розвитку немовляти визначається двома основними особливостями : - по-перше , у перші місяці свого життя дитина не може задовольнити жодної своєї біологічної потреби без допомоги дорослого , тобто біологічно вона абсолютно беззахисна ; відсутність свідомості та самосвідомості обумовлює і цілковиту психологічну „злитість” немовляти з батьками чи іншими опікунами , які виступають найважливішим джерелом пізнавальної та емоційної стимуляції для нього ( проблема різних типів депривації ) ; - по-друге , за згаданих умов немовля спочатку позбавлене адекватних засобів спілкування з дорослими , зокрема , мовлення. Наприклад , Л.С.Виготський називав соціальну ситуацію розвитку немовляти ситуацією „Ми” , позначаючи цим словом нерозривну єдність дитини та дорослого ( типові вислови „ми поїли” , „ми йдемо гуляти” і т.д. ). Зазначена суперечність ( „максимум соціальності та мінімум засобів для цього” ) визначає психічний розвиток дитини та виникнення такого психологічного новоутворення , як комплекс пожвавлення ( 1,5-2 місяці ). Виникнення комплексу пожвавлення свідчить про завершення критичної фази новонародженості та початок другої фази немовлячого віку. Комплекс пожвавлення – це специфічна емоційно-рухова реакція дитини на появу дорослого , яка проявляється в активних рухах ручками та ніжками , глибокому диханні , агуканні як первинній мовленнєвій реакції , фіксуванні погляду на обличчі дорослого та впізнаванні , а також у веселій міміці та справжній соціальній посмішці. Від моменту виникнення цього психологічного новоутворення провідною діяльністю стає безпосередньо-емоційне спілкування дитини з матір’ю ( чи іншою особою ) або так зв. ситуативно-особистісне спілкування ( згідно з М.І.Лісіною ). Отже , поява комплексу пожвавлення свідчить про виникнення власне соціальних , набутих потреб поряд з біологічними , вродженими ( зокрема , потреби у спілкуванні та у доброзичливій увазі з боку значущих інших ). У встановленні соціальних контактів ініціатива поступово все більше починає належати дитині ( навмисне звертання уваги дорослого на себе , а не пасивне її очікування – наприклад , плач , викидання іграшок з ліжка і т.п. ). Щоб штучно подовжувати таке необхідне немовляті спілкування , дорослі застосовують так зв. засоби „ерзац-присутності” : колихання , соска , розвішані іграшки та ін. Відсутність належних кількісно-якісних показників спілкування дорослих з немовлям може спричинити феномен „госпіталізму”. Поступово , до завершення немовлячого періоду , безпосередньо-емоційне спілкування переростає в ситуативно-ділове спілкування ( спілкування з приводу використання конкретних предметів ).

3.1. Сенсорно-перцептивний розвиток немовляти : дотик , нюх , смак - одразу після народження найкраще розвиненою є шкірна чутливість , достатньо розвиненими є також смакова та нюхова чутливість ( наприклад , немовля надає перевагу солодким рідинам перед всіма іншими , а також солодким запахам і материнському молоку перед іншими рідинами ) ; зір , слух - характеризуються значно меншою зрілістю на момент народження , порівняно з попередніми ( спочатку всі немовлята дуже короткозорі , і лише до 2 років гострота зору досягає показників дорослого ) , - колір новонароджені розрізняють дуже погано , а здатними до цього стають на 4-5 місяці свого життя , після чого з’являється інтерес до яскравих предметів , - погляд новонароджених особливо приваблюють зони з високим зоровим контрастом , наприклад , краї об’єктів ; складні та з кривими лініями об’єкти подобаються їм більше , ніж прості та з прямими лініями , - до двох місяців життя особливу увагу немовлята починають звертати на очі , ніс та рот людських облич ; - вже новонароджені повертають голову до джерела звуку та здригаються при гучних звуках ( цікаво , що ця реакція повороту голови зникає у віці приблизно 6 тижнів , а потім знову з’являється лише в 3-4 місяці , стаючи більш цілеспрямованою ) ; - важливою подією у психічному житті дитини виступає також поява слухового ( 2-3 тижні життя ) та зорового ( 3-4 тижні життя ) зосереджень , які можна вважати першими проявами уваги ( наприклад , різкий звук чи яскравий предмет на певний час викликають завмирання , замовкання , прислуховування чи повертання голови у бік джерела ) ; - з появою слухового та зорового зосередження помітно збільшується час активного неспання , яке наповнює дитину новими враженнями ; крім того , після такої появи зоровий та слуховий аналізатори у повноцінної дитини стають домінуючими формами чутливості ; - на 3-ьому місяці починають розрізняти інтонації зверненого до них мовлення , що збільшує можливості впливу на поведінку дитини , - в 4 місяці дитина починає активно реагувати на побачене чи почуте ( тягнутися до джерела звуку чи предмета в полі зору , супроводжувати це голосовою реакцією і т.д. ) ; - у другому півріччі життя немовлята стають здатними реагувати на музичні мелодії. Примітка : новонароджена дитина може лише відчувати , а от здатність сприймати розвивається поступово , що пов’язане насамперед з руховою активністю та маніпулюванням дитиною навколишніми предметами ( вислів „рука вчить око” ). Перші ознаки предметного сприймання : проявляються у віці приблизно 2-4 місяці ( дитина , тримаючи у руках певний предмет , робить спроби зафіксувати на ньому свій погляд ). Можна виділити такі основні етапи розвитку сенсомоторики немовляти : - зосередження погляду на новому предметі ( 3-4 тижні життя ) , зорове його обстеження , тобто переведення погляду від одних частин до інших ; - прямування руки до привабливого предмета , торкання його ; - нарешті , поява справжніх хапальних рухів ( 4-5 місяці життя , це вже справжні прояви просторового сприймання ) , - виникнення навмисних маніпуляцій з предметами ( розмахувати , трясти , кидати , стукати і т.п. предметом , при цьому дитина спирається на наслідування дорослих ) , що сприяє пізнанню окремих властивостей речей та співвіднесенні цих властивостей між собою у цілісних актах сприймання. Примітка : в цей віковий період ще майже не розвинені такі властивості сприймання , як цілісність та константність ( наприклад , той самий предмет немовля сприйме як новий , якщо його повернути до неї іншим боком ).

3.2. Розвиток пам’яті та уявлень у немовляти : Першопочатковим проявом розвитку пам’яті можна вважати формування деяких умовних рефлексів вже в перші тижні чи навіть і дні життя людини. Наприклад , побачивши матір чи іншого опікуна , немовля припиняє плач. Примітка : за даними деяких зарубіжних дослідників перші умовні рефлекси ( наприклад , на материнський голос ) формуються навіть ще в період пренатального ( внутрішньоутробного ) розвитку. Вищим щаблем формування пам’яті виступає справжнє впізнавання дитиною знайомих предметів , що починає спостерігатися наприкінці 1-ого півріччя життя дитини і спочатку обмежується лише вузьким колом речей ( тими , з якими вона найчастіше має справу ) та перервою між сприйманнями лише в декілька днів. Стійкі уявлення про предмети , як образи пам’яті , формуються ще пізніше : лише після 6-7 місяців життя немовля починає намагатися дістати сховану у нього на очах річ. Після 10 місяців виникають предметні дії дитини згідно зі сформованими раніше увленнями ( нарпиклад , дитина вже не методом „спроб та помилок” , а цілеспрямовано починає діяти з предметами , щоб викликати бажані ефекти ).

3.3. Становлення мислення : - дитина народжується з готовими до взаємодії з навколишнім світом сенсорними системами , проте у перші місяці свого життя вона нездатна до мислення як такого ; - розвитку мислення в немовлячому віці передують розвиток відчуттів , сприймання , пам’яті та уявлень; - згідно з теорією когнітивного розвитку за Ж.Піаже , немовлячий період відкриває стадію сенсомоторного розвитку особистості : на цій стадії немовлята переважно „експериментують” , поступово відкриваючи зв’язки між своїми діями та їхніми наслідками ; - у таких діях поступово зароджується здатність до мислення,перші прояви якого спостерігаються в 9-10 місяців ( наприклад , потягнути за мотузку , яка прив’язана до іграшки , щоб дістати цю іграшку ) ; - на думку Піаже , саме наприкінці немовлячого періоду з’являється поняття про „постійність об’єктів” ( тобто існування їх і тоді , коли вони сховані від очей ). Примітка : у немовлячому віці виникає та проявляється лише наочно-дійове , або так зв. практичне мислення , тобто немовлята здатні виявляти та використовувати лише наочні зв’язки та відношення між предметами у процесі взаємодії з ними ( наприклад , недосяжна річ лежить на скатертині столу , а дитина шляхом „спроб і помилок” починає ближче й ближче підтягувати до себе цю скатертину , щоб таким чином дістати привабливу річ ).

Становлення мовлення : - період до півтора року вважається підготовчим у розвитку мовлення : саме тоді розвивається особлива чутливість до звуків рідної мови ( фонематичний слух ) , артикуляція ( відповідні рухи голосового апарату ) , підвищена увага до мовлення дорослих та спроби його наслідування, пам’ять на слова і взагалі потреба у спілкуванні з дорослими як „діловими партнерами” ( при пізнанні навколишнього світу ) ; - наприкінці немовлячого періоду розвиток мовлення починає значною мірою обумовлюватися становленням здатності до мислення ( вживання перших осмислених слів , за якими стоять певні поняття ). Згідно з С.М. Карповою , розвиток мовлення в немовлячому віці проходить через такі основні стадії : 1). наприкінці 1-ого – на початку 2-ого місяця життя у дитини виникає специфічна реакція на людське мовлення , особлива мимовільна увага до нього; 2). на 3-ьому місяці життя у відповідь на мовлення з боку дорослого у дитини з’являються власні мовленнєві реакції ( так зване „гуління” або „агукання” – мимовільна неусвідомлена гра звуками „а-а-а-а-а” , „е-е-е-е-е” та ін. ); 3). приблизно з 4-ого місяця життя немовля починає відрізняти висловлювання дорослих за інтонацією ; 4). на 6-ому місяці життя починає орієнтуватися не лише на інтонацію зверненого мовлення , але й на інші ознаки ( наприклад , на ритміку ) , а також переходить до лепетання ( багаторазового повторення складів – таких , як „ма-ма-ма” , „ба-ба-ба” і т.п. ) , яке може , на відміну від гуління , відбуватися навіть і за відсутності дорослого ; 5). у 2-ому півріччі немовля починає вживати так зв. псевдослова , тобто слова , які наділені сигнальною функцією , проте не мають постійних узагальнених значень ; 6). з 8-9-ти місяців починає вимовляти спочатку окремі звуки , а потім і цілі слова за заданим дорослим взірцем. Наприкінці першого року життя пасивний словниковий запас дитини значно випереджає активний – в активному своєму словнику в цей вік вона має лише 10-15 слів ( в окремих випадках до 30 слів ). Зрозуміти у більшості випадків слова немовляти можна лише в контексті цілісної інформації , а також спостерігаючи за її невербальною поведінкою , оскільки одне й те саме слово часто може мати дуже відмінні між собою значення залежно від обставин , оточення ( наприклад , „фа” це і „праска” , і „газова плита” і „лампочка” ). Крім того , дитина цього віку ще не вимовляє багатьох звуків або замість цілих слів вимовляє лише окремі їх склади ( „впала” – „па” , „нема-ма” , „молоко” – „ко” і т.д. ). Примітка : гуління є фонематично неспецифічними мовленнєвими реакціями , оскільки дуже подібне у представників найрізноматніших народів , а от лепетання вже наділене специфічними для кожного мовного середовища особливостями вимовляння звуків і складів. Наприкінці 1-ого року життя дитини слова дорослих вже починають виконувати функцію регуляції її поведінки.

Лекція

Тема: Психічний розвиток у ранньому дитячому віці.

Мета: дати загальну психологічну характеристику раннього дитячого віку; розкрити особливості когнітивного та соціального розвитку в цей період; описати основні психологічні новоутворення, соціальну ситуацію розвитку і провідну діяльність раннього дитячого віку.

План:

1. Загальна характеристика раннього дитячого віку.

2. Соціальна ситуація розвитку, психологічні новоутворення і провідна діяльність.

3. Когнітивний розвиток у ранньому дитячому віці.

4. Становлення емоційно-почуттєвої сфери та самосвідомості. Криза «трьох років».

1. Ранній дитячий вік – це період від 1 до 3 років. Хоча інтенсивне фізичне зростання дитини цього віку і продовжується, проте його темп з кожним наступним роком сповільнюються (примітка: це сповільнення триває аж до підліткового віку). Зріст дитини (середні показники): у рік – 75 см, 2 роки – 87 см, 3 роки – 95 см; вага: у рік – 10 кг, 2 роки – 13 кг, 3 роки – 15 кг. На початку цього віку у дітей ще непропорційно довші руки, порівняно з ногами, але до 2,5 – 3 років пропорції тіла поступово стають схожими на дорослу людину. Триває отвердіння кісток, проте загалом у цьому віці хрящів усе ще більше, ніж кісток. До 2,5 – 3 років з’являються усі молочні зуби (20). Показники сну: нічний – приблизно 10-11 год., денний – зменшується з дворазового по 2,5 год. в 1 рік до одноразового 1,5 год. у 3 роки, що свідчить про підвищення працездатності нервової системи дитини.

Основні показники-норми розвитку рухових навичок та умінь дитини цього віку, що пов’язані з її психічним розвитком: 1 рік 3 місяці – ходить самостійно, проте ще часто падає; ставить п’ять кубиків один на один; тримає ложечку, коли їсть; може тримати олівець і лишати сліди від нього; 1 рік 6 місяців – ходить стабільно, падає вже тільки зрідка; за допомогою іграшок зображує певні дії; робить спроби їсти самостійно; креслить олівцем спонтанно і завзято; 1 рік 9 місяців – пробує бігати; кидає м’ячик у кошик; їсть самостійно; креслить олівцем у межах аркуша; 2 роки – піднімається і спускається східцями, тримаючись за поручні; перегинає надвоє аркуш паперу; здебільшого регулює свої фізіологічні потреби; наслідуючи дорослого, креслить горизонтальні та вертикальні лінії; 2,5 роки – вже непогано бігає; розстібає три ґудзики; систематично повідомляє про свої фізіологічні потреби; здатний накреслити криву замкнену лінію; 3 роки – піднімається і спускається східцями, не тримаючись за поручні; п’ять кубиків («матрьошку») вставляє один в один; самостійно роздягається і роззувається; малює кулю, яблучко, м’ячик тощо.

Ранній дитячий вік, як вважають багато дослідників, є одним із найважливіших і найбільш вирішальних у психічному розвитку людини (найважливіших – поряд із немовлячим і підлітковим періодами). На думку деяких психологів – наприклад, Ф.Гудінаф, Е.Торндайка – до 3 років людина проходить половину у своєму психологічному, зокрема, розумовому розвитку. З.Фрейд вважає, що саме в цьому віці формуються фундаментальні риси характеру особистості, котрі потім майже не змінюються. Цей період – сензитивний щодо засвоєння рідної мови. Загалом основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток дитини в цей та наступні вікові періоди, є такі, як: повноцінне оволодіння прямоходінням, активний розвиток предметної діяльності, засвоєння рідної мови. Усі ці досягнення одночасно роблять дитину як більш самостійною, так і більш залежною від дорослого, його допомоги.

2. Соціальна ситуація розвитку в цьому віці має дві основні лінії: 1. «Дорослий – Предмет – Дитина» – спілкування з дорослими втрачає свою безпосередню емоційність, набуває ситуативно-ділового характеру, тобто стає спілкуванням з приводу конкретних функцій та можливостей використання тих або інших предметів (залежно від зростаючих потреб дитини). Потреба дитини у співробітництві з дорослим виражається у: - залученні дорослого до своєї діяльності; - пошуках його оцінок для виконаних дій (схвалення або несхвалення); - зверненні по допомогу у випадках можливих невдач; 2. «Дитина – Дитина» – до 2-х років майже усі діти стають здатними встановлювати контакти між собою, при цьому така здатність розвивається з початкового інтересу до ровесника просто як до нового, цікавого «об’єкта» («маленькі діти грають поруч, але не разом»).

Провідна діяльність – предметна або предметно-маніпулятивна (на початку періоду). Вона пов’язана з оволодінням дитиною способами користування створеними людством предметами культури, побуту (від звичайної ложки до найскладніших технічних пристроїв). Від просто маніпулятивної (у немовлячому віці) через предметно-маніпулятивну діяльність стає предметною тільки тоді, коли дитина засвоює за допомогою дорослого справжні функції тих або інших речей (наприклад, «ручка – для того, щоб писати, а не гризти чи розмахувати нею»). Предметна діяльність забезпечує: - формування кращої координації рухів, становлення тонкої моторики; - активний розвиток пізнавальних психічних процесів (різних видів чутливості, сприймання, пам’яті, наочно-дійового мислення); - початок формування довільних дій, адже багаторазово повторюючи одну й ту саму дію з предметом, дитина поступово навчається передбачати її результат («якщо кран повернути ось так, то з нього потече вода»).

Зазначені соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність формують виникнення та становлення основного психологічного новоутворення раннього дитячого віку – появи активного мовлення. Наприкінці цього періоду виникає ще два важливих новоутворення – самосприйняття «Я» («Я сам») та поява первинної субординації, підпорядкування певних актуальних мотивів, бажань дитини (2,5 – 3 роки), що часто умовно називають «народженням особистості вперше» (наприклад, дитина стає здатною визначитися, що вона зробить «тут-і-зараз», а що відкладе дещо на потім).

3. І. Розвиток відчуттів і сприйняттів: загальні тенденції – різні види чутливості та сприймання розвиваються значною мірою у контексті предметної діяльності та загалом рухової активності дитини; сприймання стає предметним і константним; а) зір – продовжує вдосконалюватися, зорове сприймання – диференціюватися, тому іграшки та малюнки у книжках повинні були великими, яскравими, привабливими; б) слух – також активно розвивається; діти все краще диференціюють звуки за їх висотою та тоном, при цьому низькі тони сприймають краще, ніж високі; слуховий їх апарат ще дуже вразливий, тому варто уникати криків, гучних звуків і шумів, надто голосної музики довкола дітей раннього віку; натомість необхідно розвивати слух дитини спеціально підібраною музикою, співами, «звуками природи». ІІ. Розвиток пам’яті: вона поступово виокремлюється з акту сприймання, тобто дитина стає здатною згадувати про предмет навіть тоді, коли не бачить його; зокрема, у 2 роки – через декілька днів, у 3 роки – вже через декілька тижнів. Але таке згадування, як і пам’ять загалом, в основному випадкові, ситуативні, асоціативні (наприклад, побачила якусь іграшку, і згадала про дядька, який днями її подарував). Загалом цей період ще підпадає про так звану «амнезію дитинства» (потім доросла людина з цього етапу майже нічого не пригадує). ІІІ. Розвиток мислення: домінує наочно-дійове мислення (тому дитина цього віку і розбирає, ламає так багато іграшок), хоча з’являються елементи наочно-образного (спочатку подумати, а тоді вже діяти). Активно розвиваються судження, якими до 3 років здатна користуватися.

Лекція

Тема: Психічний розвиток у дошкільному віці.

Мета: дати загальну психологічну характеристику дошкільного віку; розкрити особливості когнітивного та соціального розвитку в цей період; описати основні психологічні новоутворення, соціальну ситуацію розвитку і провідну діяльність дошкільного віку; розкрити особливості дітей-«шестирічок».

План:

1. Загальна характеристика дошкільного віку. Особливості дітей-«шестирічок».

2. Соціальна ситуація розвитку, психологічні новоутворення і провідна діяльність.

3. Когнітивний розвиток у дошкільному віці.

4. Становлення емоційно-почуттєвої сфери та самосвідомості.

1. Дошкільний вік – це вік від 3 до 6-7 років. Порівняно з першими 3-ма роками життя темп росту організму помітно уповільнюється. У період дошкільного віку збільшення зросту більш помітне, ніж зростання ваги, тому часто створюється враження, що дитина «худне». Середні показники ваги та зросту: 4 роки: вага – 16 кг, зріст – 1 м; 5 років: вага – 18 кг, зріст – 1 м 7-8 см; 6 років: вага – 22 кг, зріст – 1 м 17 см. Дітям 4-5-ти років поки притаманні нестійке положення тіла і, відповідно, обмежені динамічні можливості (значна частина м’язової сили ще витрачається на підтримання рівноваги).

Загальні показники-норми розвитку дитини-дошкільника:

І. Навички самообслуговування: 4 роки – одягається та роздягається здебільшого без допомоги дорослого, робить спроби зав’язувати черевики, самостійно контролює свої природні потреби, під наглядом чистить щіткою зуби, за вказівкою витирає носа; 5-6 років – самостійно зав’язує черевики, може прикривати рота під час кашлю або чхання, чистить щіткою зуби без сторонньої допомоги.

ІІ. Когнітивний розвиток: 3,5 роки – чітко називає свій вік; називає колір червоних і синіх предметів, коли на них указують; ставить запитання, які починаються зі слів «Хто…», «Що…», «Чому…» (вік «чомучок»); називає пари предметів, які зазвичай використовуються разом (наприклад, «чашка і блюдце»); починає розуміти поняття «високий-низький», «довгий-короткий», «товстий-худий», «більше-менше»; мова дитини вже зрозуміла навіть для сторонніх осіб, хоча у ній ще й трапляються окремі помилки; знає, в якій частині дня проводяться ті чи інші регулярні дії. 4 роки – називає зелений, жовтий, помаранчевий, пурпурний кольори, коли вказують на відповідні предмети; розрізняє кола, квадрати, трикутники, прямокутники та ромби; достатньо уважна, щоб запам’ятати вірші, котрі відповідають цьому віку; запитує про значення відомих слів; ставить запитання, котрі починаються зі слів «коли» та «як»; починає розуміти поняття «багато-мало», «швидко-повільно», «вгору-униз», «уперед-назад», «до-від», «над-під», «між»; навчається групувати предмети за класами (наприклад, «одяг», «посуд», «тварини» і т.д.); починає користуватися минулим часом дієслова і прислівниками. 4,5 роки – знає назву своєї вулиці, міста; називає рожевий, коричневий, чорний, сірий та білий кольори, коли вказують на відповідні предмети; може визначити схожі риси та відмінності між певними предметами. 5 років – чітко знає своє ім’я та прізвище, вулицю та номер будинку; малює «чоловічка» з 5-6 деталей по пам’яті; починає розуміти поняття «праворуч-ліворуч», «центр-периферія»», «вчора-завтра»; декламує абетку від «А» до «Я»; рахує до двадцяти; здебільшого використовує речення з п’яти слів; може повторити за кимсь іншим речення з 9-10 слів; бере участь у діалогах, не намагаючись перетворити їх на власні монологи; уміє скласти розповідь чи повторити відоме оповідання за малюнками; відрізняє казки, вигадки від реальних історій.

Дитина 6-ти років, навіть якщо вона вже й навчається у першому класі школи – це все ще дошкільник за рівнем свого розвитку (з усіма відповідними психологічними особливостями підходу до неї)! Отже, педагог повинен враховувати поки ще домінантний потяг дітей-«шестирічок» до гри; зокрема, навчання у цьому віці за допомогою гри дає значно більший розвивальний ефект, ніж за допомогою книжок; у цьому віці дуже високе бажання творити, висока продуктивність дій на фоні низької якості діяльності; у даному випадку варто спиратися на притаманне дітям почуття особистісної гідності та гордості, ні в якому випадку не принижуючи їх.

2. Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці – має дві основні лінії: І. «Дитина-Дорослий» та ІІ. «Дитина-Дитина». І. Дитина дедалі більше відособлюється від дорослого, стає більш самостійною, чому передує криза «трьох років» з її «Я сам!» (тобто початок більш активного функціонування самосвідомості дитини). «Ділове співробітництво» дитини попереднього віку з дорослими значною мірою поступається пізнавальному їх спілкуванню. Особливо молодші дошкільники (3-4-ри роки) ставлять безліч запитань дорослому (наприклад, «А чому світить місяць?»), тому цей вік часто називають «віком чомучок». У старшому дошкільному віці до пізнавального спілкування додається особистісне – спілкування з приводу вчинків, поведінки як власної, так і інших людей, дітей, зокрема, з точки зору відомих етичних норм. Загалом дорослий повинен намагатися підтримувати дитину в її спілкуванні, її запитаннях, а не відштовхувати. ІІ. У 3-ри роки відносини між дітьми в основному визначаються особливостями їх дій із предметами, іграшками, тобто такі взаємини в основному ситуативні та непередбачувані. Поступово ці дії набувають дійсно спільного, взаємозалежного характеру. Діти 5-6-ти років вже здатні до співробітництва між собою: взаємодопомоги, взаємоконтролю, взаємооцінювання у процесі гри чи спільної діяльності, розподілу та чергуванню дій.

Провідна діяльність – ігрова діяльність. Входячи у світ дорослих, дитина засвоює та моделює його спочатку через власну гру-наслідування. Сутність дитячої гри: вона соціальна за своїм походженням і формою; головне в ній – не результат, а сам процес; світ дорослих переживається у грі спочатку емоційно-почуттєво, а тоді вже інтелектуально. Структура гри: сюжет – сфера реальності, що відтворюється у грі (спочатку сюжети ігор дуже прості – наприклад, «дочки-матері», пізніше до «сімейних» додаються більш складні, наприклад, «професійні» сюжети); зміст гри – ті моменти, особливості діяльності та взаємин дорослих, які моделюються у грі (наприклад, відносини підпорядкування); ігрові ролі (наприклад, «лікаря» або «пацієнта»); ігрові дії (дії з певним своїм значенням, здебільшого не стільки операційно-технічні, скільки символічні – наприклад, «погодувати лялечку паличкою», уявляючи, що то «ложечка з кашкою»); ігрові правила (обов’язкові для всіх учасників гри «норми» виконання ігрових ролей, дій тощо). Розвиток ігрової діяльності упродовж дошкільного віку: спочатку примітивні сюжетні ігри перетворюються на сюжетно-рольові, далі – на ігри за правилами, пізніше – на «режисерські»; тобто відбувається рух від переважно предметних дій молодшого дошкільника до відтворення складного світу людських взаємин старшим дошкільником. Якщо дитина 3-4-ьох років неперервно грається в одну гру тільки 10-15 хвилин, то діти 5-6 років – вже 40-50 хвилин. Гра як провідна діяльність визначає у дошкільному віці становлення орієнтації в системі соціальних відносин дорослих, а також виникнення і розвиток усіх важливих вікових новоутворень.

Психологічні новоутворення дошкільного віку: 1. уява – у дитини з’являється план майбутнього, вона починає фантазувати; 2. довільна поведінка та система саморегуляції – дитина стає здатною до вольових зусиль (наприклад, у грі за правилами); 3. децентрація мислення та подолання егоцентризму («світ – це не тільки мої бажання»).

Лекція

Тема : Когнітивний розвиток молодшого школяра

Мета : дати загальну психологічну характеристику молодшого шкільного віку ; розкрити

основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку ; описати критерії кризи

„семи років” як ознаки переходу до нової стадії психічного розвитку ; охарактеризувати

розвиток пізнавальних психічних процесів молодшого школяра.

План :

1. Загальна психологічна характеристика змін у психічному розвитку дитини ,

повязаних з її вступом до школи.

2. Криза „семи років” та її ознаки.

3. Основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку.

4. Когнітивний розвиток молодшого школяра :

4.1. сенсорний та перцептивний розвиток ,

4.2. формування мислення та мовлення ,

4.3. розвиток пам’яті ,

4.4. розвиток уявлень та уяви ,

4.5. становлення уваги та формування уважності.

1. Молодший шкільний вік – це вік від 6-7 до 10-11 років , тобто вік дітей , які навчаються у 1-3 ( 4 ) класах початкової школи. Отже , межі даного вікового періоду є досить умовними , оскільки визначаються конкретною суспільно-освітньою ситуацією у тій або іншій країні.

Анатомо-фізіологічні передумови психічного розвитку молодшого школяра:

-- до семи років завершується морфологічне формування лобного відділу кори великих півкуль сприятливі можливості для вдосконалення самоконтролю та саморегуляції власної психічної активності ;

-- до шести – семи років дещо збільшується врівноваженість процесів збудження та процесів гальмування , проте перші ще продовжують домінувати  непосидючість та посилена емоційність молодших школярів ;

-- зростає роль другої сигнальної системи в утворенні тимчасових умовних нервових звязків , формуванні нових дій та операцій , в аналізі та синтезі зовнішніх або внутрішніх стимулів  основа для активного формування словесно-логічного мислення.

Молодший шкільний вік визначається важливою життєвою обставиною для дитини – вступом її до школи. Зміни в житті дитини , повязані з її вступом до школи :

-- приймає на себе нову соціальну роль – роль школяра , отже , займає у суспільстві нову соціальну позицію і вступає у нову систему соціальних відносин зі значущими іншими ;

-- провідною стає вже не ігрова , а учбова діяльність , в якій основним компонентом виступає цілеспрямоване набуття нових знань , умінь , навичок ;

-- з’являються постійні обов’язки , пов’язані з учбовою діяльністю , які вимагають зростання відповідальності ;

-- підвищені вимоги ставляться до розвитку вольових властивостей , саморегуляції та самоконтролю ( майже щоранку вставати , виконувати на уроці вимоги вчителя впродовж визначеного уроками часу , розв’язувати домашні завдання і т.д. );

-- в багатоьох ситуаціях вже повинен домінувати мотив „Я повинен”, а не „Я хочу ;

-- в умовах школи відбувається тією чи іншою мірою стандартизація умов життєдіяльності дитини ( крайній її негативний варіант – відсутність індивідуального педагогічного підходу до дитини ).

Фактори , які сприяють успішній адаптації дитини до умов навчання у школі : сприятлива емоційна атмосфера у сім’ї , належний рівень освіти батьків , правильне дошкільне виховання , сформованість психологічної готовності до школи , достатній рівень соматичного здоров’я , відсутність фізичних вад і порушень психічного розвитку , високий статус дитини у групі ровесників до вступу у школу.

2. Криза „семи років” – це перехідний період , який відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Її основні симптоми :

-- втрата безпосередньості поведінки ( дитина вже може стримувати реалізацію у поведінці деяких своїх бажань у зв’язку з внутрішніми переживаннями щодо небажаних наслідків , недоцільності , неправомірності такої реалізації ) ;

-- манірність поведінки ( демонстрування навіть тих позитивних властивостей , які не властиві дитині , намагання грати роль „хорошого” дорослого ) ;

-- симптом „гіркої цукерки” ( навіть якщо дитині і важко від внутрішніх докорів сумління , вона намагається це приховувати від дорослих , стає замкненою ) ;

-- інші типові для вікової кризи ознаки ( наприклад , некерованість ).

На думку Л.І.Божович , криза „семи років” – це період зародження соціального „Я” дитини. Ознаки : бажання ходити до школи та бути учнем , школярем ; поява нових інтересів і мотивів поведінки . які приходять на зміну старим ; орієнтація спочатку на думку вчителя , а дещо пізніше – і на думку класного колективу. Сприятлива передумова для розв’язання зазначеної кризи : поява поряд з новими обов’язками ще й нових прав школяра.

3. В молодшому шкільному віці формуються такі психологічні новоутворення , від рівня розвитку яких залежатимуть успіхи дитини в учбовій діяльності на цьому та наступних етапах життя , а також і її особистісний розвиток. До основних таких новоутворень належать :

1). Довільність пізнавальних психічних процесів – пов’язана з розвитком саморегуляції та самоконтролю. Ознаки : -- формується здатність самому ставити мету певної пізнавальної діяльності і згідно з нею організовувати свою активність , -- засобом такої організації , яка спрямована на оволодіння самим собою , на керування власними пізнавальними психічними процесами стає мова , -- дитина вчиться спочатку подумати , а вже тоді відповідати на поставлене вчителем або іншим дорослим питання , що пов’язане з подоланням імпульсивності поведінки та вчинків , -- набувається уміння помічати власні помилки та коригувати їх не після виконання певного завдання , розв’язання задачі , а вже навіть у процесі такого виконання чи розв’язання.

Роль вчителя у формуванні довільності психічних процесів : він керує таким формуванням ( наприклад , пропонує дитині звернути увагу на щось , змушує ретельніше поміркувати перед відповіддю , зобов’язує запам’ятати якийсь матеріал і т.д. ).

2). Розвиток внутрішнього плану дій -- пов’язаний з формуванням свідомості та внутрішнього мовлення. Ознаки : набувається здатність оперувати не

реальними предметами , а їхніми образами , знаками , символами ( словами , схемами , цифрами та іншими замінниками ) ; -- розвивається уміння прогнозувати результати власних дій та обмірковувати найкращі засоби досягнення таких результатів ; -- формується так званий внутрішній план дій , тобто здатність програвати в думці ймовірні варіанти перебігу подій , виконувати певні дії спочатку мисленнєво , перш ніж переходити до їх практичної реалізації.

Одна з найвідоміших концепцій розвитку внутрішнього плану дій – це теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперіна.

3). Рефлексія -- пов’язана з формуванням самосвідомості ( необхідна для внутрішнього розмежування життєвого простору на „Я” та „не-Я” , тобто для самопізнання , самоорієнтації , саморозвитку ) , умінь та навичок спілкування ( необхідна для нормальної взаємодії та взаєморозуміння між партнерами по спільній діяльності ) , мислення ( набувається здатність до усвідомлення власних дій , вчинків , поведінки ). Ознаки : набувається здатність виділяти та аналізувати власні психічні процеси , стани ( наприклад , наскільки я зараз уважний ), усвідомлювати та оцінювати зміст своїх думок ( наприклад , наскільки правильно я зараз думаю щодо чогось або когось ) ; -- формується уміння помічати та справедливо оцінювати свою фізичну або інтелектуальну обмеженість , недосконалість ( наприклад , ось це чи це я ще не вмію робити ), а також шукати та використовувати різноманітні способи самовдосконалення з метою подолання такої обмеженості ; -- виробляється здатність до самостійної та критичної думки щодо різних моментів життя , зокрема і щодо вчителя та учбової діяльності.

Роль вчителя у формуванні рефлексії : ефективна організація спільної учбової діяльності молодших школярів ( набувається здатність до співробітництва ),

сприяння виробленню у них самостійності та ініціативності ( наприклад , запропонувати дитині самій оцінювати свою впевненість щодо правильності виконання того або іншого завдання ).

Високий рівень сформованості даних психологічних новоутворень свідчить про перехід дитини до вікового статусу підлітка. Узагальнений підсумок розвитку цих новоутворень : школяр стає справжнім суб’єктом навчально-виховного процесу , тобто від позиції того , кого навчають та виховують , поступово переходить до позиції того , хто за допомогою дорослих навчає та виховує сам себе.