Функції ринку:

Основними з них є такі: регулювальна, інформаційна, ціноутворіовальна, стимулювальна, розподільча, оздоровча, контролювальна та інтегрувальна.

Регулювальна функція ринку забезпечує саморегулювання товарного виробництва. Ринок чутливо і оперативно реагує на зміни, що відбуваються в національній економіці. Підприємці орієнтуються на ринкові ціни і намагаються одержати прибуток, вкладаючи свій капітал у випуск тих товарів та послуг, на які є попит. Якщо попит на якийсь товар збільшується, то відповідно споживачі будуть більше його купувати. Якщо ж товару на ринку буде більше, ніж потрібно споживачам, то продавці змушені знижувати на нього ціну. В такому разі споживачі куплять більше товару за нижчими цінами, а товаровиробники зменшать обсяги його виробництва. Отже, буде приведено в рівновагу співвідношення між попитом та пропозицією і встановиться ринкова ціна (ціна рівноваги). При цьому досягається відповідність між обсягом виробництва і сукупними потребами, формуються необхідні пропорції в економіці та встановлюється безперервність процесу відтворення.

Водночас слід мати на увазі, що регулювальну функцію ринку не можна абсолютизувати. Ринок як самостійний, автоматично діючий механізм був реальністю до кінця XIX століття. У сучасній розвиненій ринковій економічній системі відбувається поєднання ринкових і державних методів регулювання економіки.

Інформаційна функція ринку полягає в тому, що через коливання цін на різноманітні товари і послуги ринок дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформацію, важливі відомості про реальні витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів та послуг, що постачаються на ринок. Тобто, у ринковій економіці ціни є головним засобом передачі інформації. Вони відіграють роль координаційного механізму. Наявність інформації дає можливість кожному суб'єкту господарювання постійно зіставляти власне виробництво з умовами ринку, що змінюється, і заздалегідь вживати необхідних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зміни асортименту, підвищення якості товарів та послуг.

Ціноутворювальна функція ринку виявляється при встановленні цін на товари та послуги. За допомогою цін виражаються різні економічні показники підприємницької діяльності. Ціна має забезпечувати відшкодування витрат на виробництво товарів і послуг, оптимальну прибутковість господарської діяльності, її ефективність. Створена у виробництві, вартість реалізується у процесі купівлі-продажу товару за певною ринковою ціною, яка урівноважує сукупний попит і сукупну пропозицію на ринку. Ринкова ціна, встановлюючись під впливом попиту та пропозиції, а також конкуренції, не залежить від окремих товаровиробників або споживачів. Навпаки, для них ринкова ціна - це орієнтир, що визначає їхню поведінку господарської діяльності. Вона дає знати про пропозицію товарів з боку виробників (продавців) і про те, скільки вони хочуть одержати грошових коштів за свої товари, про платоспроможний попит споживачів (покупців), про нестачу або надлишок виробничих ресурсів. Від складеної на ринку ціни залежить те, хто одержить вигоду (прибуток), або навпаки, зазнає збитків від виробництва і продажу певного товару. Отже, ринкова ціна на товари і послуги встановлюється вільно в результаті зіткнення платоспроможного попиту і пропозиції, а також конкуренції.

Стимулювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою цін він стимулює виробництво саме тих товарів і послуг, які необхідні споживачам. Якщо ціна товару знижується, то виробники змушені скорочувати виробництво і шукати шляхи зниження індивідуальних витрат на виробництво певного товару. А якщо ціна підвищується, то споживачі змушені шукати додаткові доходи, внаслідок чого зростає їхня трудова активність. Ринок стимулює тих товаровиробників, хто раціонально використовує свої виробничі можливості для одержання найкращого кінцевого результату,' впроваджує інновації, передову техніку, технологію та організацію виробництва, які ведуть до зниження індивідуальних витрат виробництва нижче від суспільно необхідних, підвищення конкурентоспроможності. Іншими словами, ринок приводить у дію економічні інтереси, створює мотивацію до продуктивної, ефективної праці, що забезпечує високі кінцеві результати.

Розподільча функція ринку полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, — це в основному виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. Ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників. Відбувається соціальне розшарування суб'єктів ринку за доходами на бідних і багатих.

Оздоровча (сануюча) функція ринку виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренції звільняє суспільне виробництво від економічно неефективних і нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває широкі можливості перспективним, найефективнішим, найкориснішим для суспільства товаровиробникам. Підприємницькі структури, які не беруть до уваги потреби споживачів, не впроваджують інновації, не вживають ефективних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зазнають збитків, загрози неплатоспроможності, реального банкрутства, а суспільно корисні виробники, що ефективно працюють, успішно розвиваються.

Контролювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів над виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки потрібні суспільству вироблені товари та послуги. Акт їх реалізації означає, що вироблені не просто споживні вартості, а товари, які необхідні споживачам, що затрати праці на їх виробництво є суспільно необхідними. Це знижує витратний характер суспільного виробництва.

Інтегрувальна функція ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу суспільного відтворення, робить національну економічну систему єдиним цілим, розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, сприяє інтегрованості національної економіки у світове господарство.

Суб’єкти ринкової економіки:

Суб'єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін.

Ринкова рівновага

Наступає тоді, коли попит і пропозиція на ринку збалансовані.

Власність – сукупність відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Типи і форми власності:

• вертикально – історичні;

• горизонтально – структурний;

Історичні форми власності:

• первісно – общинна;

• рабовласницька;

• феодальна;

• капіталістична;

• соціалістична;

Основні типи:

• приватна;

• суспільна;

Форми:

• державна;

• колективна;

Кругообіг капіталу — рух промислового капіталу у сфері виробництва і обігу, в процесі якого він набуває трьох функціональних форм (грошової, продуктивної, товарної) і проходить три стадії (обмін — виробництво — обмін).

Сутність кредиту та його види

Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання. В даному визначенні віддзеркалюється сутність; принципи кредитування і характер кредитних відносин

За суб'єктами кредитних відносин класифікують чотири основних види кредитів: міжгосподарський, банківський, державний і міжнародний кредит.

Міжгосподарський кредит - кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами в процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з однієї сторони і органами галузевого управління з іншої, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

а) комерційний кредит, який надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу. Вважають, що комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він суттєво зменшує резерви готівкових грошей, що завжди мають утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерційних розрахунків.

Основним призначенням комерційного кредиту є прискорення руху товарів із сфери виробництва до сфери споживання. Комерційний кредит широко застосовується також у взаємовідносинах підприємств-сумісників. У ринковій економіці комерційний кредит обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством.

Вексель - це зобов'язання боржника сплатити кредитору позичену ним суму грошей у визначений строк.

Погашення комерційного кредиту здійснюється різними способами:

o сплати боржником за векселем;

o передання векселя іншим юридичним особам;

o переоформлення комерційного кредиту на банківський;

б) дебіторсько-кредиторська заборгованість, яка виникає між суб'єктами господарювання (причиною виникнення цієї заборгованості є розрив у часі між процесом реалізації товару і надходженням грошових коштів);

в) тимчасова фінансова допомога, яка надається своїм підприємствам органами галузевого управління на умовах повернення.

Банківський кредит - це кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі і домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотків (рис. 9.8).

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал банків як капітал, що відокремився від промислового. Основними джерелами формування банківського капіталу є власні кошти банків; кошти юридичних осіб розміщені на депозитних рахунках; міжбанківський кредит; кошти отримані від випуску цінних паперів; залишки на розрахункових і поточних рахунках.

Суб'єктами банківського кредиту є кредитор-банк і позичальник-підприємство, домашні господарства, держава.

Метою банківського кредиту є задоволення тимчасової потреби у грошових коштах.

Банківський кредит класифікується за такими ознаками:

1) за строками погашення: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий, онкольний;

2) за способами погашення: позики, які погашаються єдиним внеском позичальника; позики, які погашаються із розстрочкою впродовж усього строку дії кредитного договору; достроково; з регресією платежів; після закінчення зумовленого періоду;

3) за методом кредитування: разові кредити; контокорентні кредити; кредитна лінія; овердрафт; поновлювальні кредити та ін.

4) за характером і способом сплати відсоткових ставок: з фіксованою ставкою, з плаваючою ставкою, дисконтні;

5) за умовами надання: забезпечені заставою; гарантовані; ломбардні; незабезпечені (бланкові) та ін.

Державний кредит - це грошові відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів, зазначених осіб у розпорядження державної влади і використання їх для фінансування державних витрат (рис. 9.9).

Мета державного кредиту - погашення дефіциту державного бюджету.

Суб'єктами державного кредиту є: кредитори - юридичні та фізичні особи, інші держави; позичальник - держава.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту - фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Споживчий кредит - це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансово-кредитними установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг.

Лізинговий кредит - кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна та супроводжується укладанням лізингових угод