2.2. Прийом напірно-регулюючих пристроїв експлуатацію

Гідравлічне випробування напірних і ненапірних резервуарів і ємностей на міцність і щільність проводиться згідно з вимогами, викладеним у 9. Пуск в експлуатацію напірно-регулюючих пристроїв здійснюється технічною робочою комісією, яка після ознайомлення з проектно-технічною документацією й актами на приховані роботи, перевіряє на місці: правильність посадки споруд на місцевості; внутрішні розміри резервуарів чистої води та баків башт; правильність монтажу трубопроводів у спорудах, засувок у камерах перемикання, вентиляційного обладнання; дію пристроїв сигналізації, показує нижній і верхній рівні води в резервуарах; дію пристроїв для замикання входів і лазів у підземні резервуари й водонапірні башти; наявність гідравлічних затворів на переливних трубопроводах; ступінь витоку води з резервуарів (перевіряється протягом 34 днів із моменту заповнення резервуара водою); правильність відбору проб води з резервуарів та баків башт після їхнього наповнення водою. Проводиться перевірка наявності вузла забору води з резервуара чистої води для перекачування в тару, що носимо або возимо, й установки на дихальних трубах фільтрів-поглинателів. Результати перевірки й аналізу води комісія оформлює актом, у якому подає висновок про готовність резервуарів і водонапірних башт до введення в експлуатацію.

Підземні резервуари й водонапірні башти

При експлуатації підземних резервуарів для зберігання господарчо-питної та технічної води проводять: системний контроль за якістю води (щоденно в резервуарі господарсько-питної води); щоденне спостереження за рівнем води в резервуарах, не рідше одного разу на три місяці огляд санітарного стану лазів у резервуар, вентиляційних труб зливних і переливних пристроїв, люків, засувок і т. д.

Місцерозташування резервуарів питної води повинне входити до зони cуворогo режиму. Допуск до резервуарів стороннім особам категорично заборонений. Усі лази й люки камер переключення засувками повинні бути закритими та запломбованими. Допуск і порядок входу до резервуару встановлюється місцевою інструкцією, узгодженою з органами держнадзору; територія, де розташовуються резервуари чистої води, повинна бути добре освітленою в нічний час.

Резервуари слід очищувати від осадів (піску, мулу) один раз на 13 роки. При погіршенні фізико-хімічних і бактеріологічних показників якості води очищення і промивання проводять частіше.

Прохід до резервуара людей дозволяється тільки за дотримання особливих санітарних заходів і тільки з дозволу начальника станції та представника санітарно-епідеміологічної служби. Перед початком очищення або ремонту вода з резервуарів зливається, засувки на трубопроводах закриваються і опломбовуються.

Очищення резервуара господарсько-питної води проводять у наступній послідовності: видаляють осад із дна, чистять поверхні стін і колон металевими щітками до повного видалення слизу і ретельно обмивають їх водою з брандспойта, потім обмивають днище резервуара. Після цього вдруге промивають усю поверхню з брандспойта. Світлові люки під час роботи знаходяться в закритому стані, і робота проводиться при штучному освітленні. Після очищення або ремонту резервуара, його хлорують (дозами хлору не менше 25 мг/л) при добовому контакті хлорної води з поверхнями резервуара.

Працівники, які проводять роботу з очищення або ремонту резервуара, повинні бути у спеціальному одягу (гумові чоботи, чистий спецодяг). При виході з резервуару спецодяг має обов'язково зніматися. На час робіт у резервуарі перед входом до нього встановлюється бачок із розчином відділення хлорної води для обмивання гумових чобіт. Внесений у резервуар інструмент, мітли, щітки й інший інвентар повинні хлорувати 1 %-ним розчином хлорного вапна. Виконані роботи з очищення та ремонту резервуара оформлюються актом, у якому вказуються час зняття пломби з затворів резервуару, час початку та закінчення робіт із знезараження резервуару, перераховуються особи, відповідальні за виконання робіт, і виконавці.

При експлуатації водонапірних башт необхідно дотримуватися наступних правил: територію поблизу башти (в радіусі не менше 50 м) утримувати в чистоті; ця територія повинна обгороджуватися і облаштовуватися; усі виходи й лази до водонапірної башти мають перебувати у закритому й запломбованому стані; щорічно перед настанням зимового періоду слід перевіряти теплоізоляцію трубопроводу в башті; металеві баки необхідно фарбувати не рідше одного разу на 3 роки, забарвлення проводити у два прийоми залізним суриком на оліфі; за постійної експлуатації необхідно очищувати резервуари не рідше одного разу на рік.

Очищені, відремонтовані або знову забарвлені резервуари вводяться в експлуатацію лише після їхнього знезаражування, яке проводиться розчином хлорного вапна або рідким хлором: для резервуарів великої місткості методом зрошення з концентрацією активного хлору 200  250 мг/л (із розрахунку 0,3  0,5 л на 1 м² внутрішньої поверхні резервуарів); для резервуарів малої місткості об'ємним способом з концентрацією активного хлору 75  100 мг/л при контакті 5 годин і дозами не менше 25  50 мг/л при добовому контакті хлорної води з поверхнями резервуара.

Через 1  2 години після дезинфекції резервуар промивають фільтрованою водою. У роботу він може пускатися після не менше, ніж двох задовільних бактеріологічних аналізів, зроблених з інтервалом часу повного обміну води між взяттям проб.

Резервуари чистої води та баки водонапірних башт мають оснащуватися покажчиками рівнів води. Показники приладів виводяться в МДП систем водопостачання.