31 Значення політичного примусу в анархізмі. Роль держави в пригнобленні особистості.

Анархізм (від др.-греч. αναρχω : ἀν , "Ан", - "без" та ἄρχή , "Архе", - "влада") - політична філософія, що містить у собі теорії та погляди, які виступають за ліквідацію будь-якого примусового управління і влади людини над людиною [1]

Анархізм - ідея про те, що суспільство може і повинно бути організовано без державного примусу. При цьому існує безліч різних напрямків анархізму, які часто розходяться в тих чи інших питаннях: від другорядних, і аж до основоположних (зокрема - щодо поглядів на приватну власність, ринкові відносини, етнонаціональний питання).

Анархізм - політична філософія, яка грунтується на свободі і має на меті знищення всіх типів примусу і експлуатації людини людиною. Анархізм пропонує замінити співпрацею індивідів влада, яка існує за рахунок придушення одних людей іншими і завдяки привілеям одних по відношенню до інших. Це означає, що, на думку анархістів, суспільні відносини і інститути повинні грунтуватися на особистій зацікавленості, взаємодопомоги, вільній згоді та відповідальності (що виходить з особистої зацікавленості) кожного учасника, а всі види влади (тобто примусу й експлуатації) повинні бути ліквідовані [2].

Теорія анархізму передбачає наступні принципи :

відсутність влади ,свобода від примусу,свобода асоціацій ,взаємодопомога , різноманітність, рівність, братство.

Свобода від примусу припускає відмову від примусу одних людей іншими до участі в якій би то не було діяльності, чи то в інтересах окремої людини або навіть всього суспільства, проти його волі. Участь у суспільно значущих діях або проектах повинно здійснюватися на думку анархістів не під зовнішнім тиском, але за умови прояву особистої відповідальності перед суспільством, частиною якого він є .

Держава не тільки експлуатує суспільство, але і здійснює тотальний нагляд за всіма діями людей, обплутує їх все зростаючою кількістю законів, що регулюють відносини власників. За допомогою держави буржуазія зберігає ренту і прибуток, множить свою власність, підтримує несправедливий обмін продуктами праці. «Влада людини над людиною, яку б форму вона не приймала, є гноблення. Вища ступінь досконалості суспільства полягає у з´єднанні порядку з анархією, тобто в безвладді». Єдина реальність — неповторне «Я», якому протистоять держава і суспільство. «Держава завжди має лише одну мету — обмежувати, зв´язувати, субординувати окремого, робити його підлеглим чомусь загальному». Вона — «вбивця і ворог самобутності. Ми — держава і я — вороги», — пише Штірнер. Усяку вільну діяльність держава намагається загальмувати і придушити. Ту ж функцію, на його думку, виконує і право. Так чинить всяка держава — абсолютна, конституційна, демократична. У будь-якій державі «наді мною буде стояти уряд». Держава, закони стоять вище особистості. Штірнер відкидає усі форми тиску на особистість, складаючи фактично кодекс індивідуалістичного анархізму.

Держава не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і усе, що робить держава — теж зло. Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. «Макіавеллі був тисячу разів правий, — писав Бакунін, — стверджуючи, що існування, успіх і сила всякої держави — монархічної чи республіканської все рівно — повинне бути засноване на злочині. Життя кожного уряду є за необхідністю безперервний ряд підлот, мерзенностей і злочинів проти всіх чужоземних народів, а також, і головним чином, проти свого власного чор-норобочого люду, є нескінченна змова проти добробуту народу і проти свободи його». Держава розбещує і тих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто примушений коритися владі, роблячи їх рабами. Тому Бакунін обґрунтовує «безумовне виключення всякого принципу авторитету і державної необхідності». Там, де починається держава, закінчується індивідуальна свобода. І навпаки.

На думку ідеолога російського анархізму, корінне скасування держави це — «повернення свободи усім — особам, колективам, асоціаціям, громадам, провінціям, областям, націям — і взаємна гарантія цієї свободи за допомогою федерації».

У творах Бакуніна піддано критиці «авторитарний комунізм» з його ідеєю диктатури пролетаріату і «народної держави». На його думку, пролетаріат повинен зруйнувати державу як вічну в´язницю народних мас.