
- •14. Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.
- •15. Основні завдання неоконсерватизму. Роль неоконсерватизму в підвищенні рівня глобалізації.
- •16. Роль держави і концепції держави в консерватизмі і неоконсерватизмі.
- •18. Розвиток ініціативи власника в лібералізмі. Основні постулати лібералізму.
- •20. Анархізм як політична доктрина.
- •23.Види анархістської політичної свідомості. Роль корпоративізму в політичній доктрині класичного анархізму.
- •25Роль індивідуальної свободи в класичному анархізмі. Рівність в анархізмі.
- •26Види неоконсерватизму (нові праві, соціал-ліберталізм).
- •27Види класичного консерватизму(структурний та цінносно-процесуальний консерватизм).
- •29. Ситуаційна і джерельна база соціал-демократії.
- •31 Значення політичного примусу в анархізмі. Роль держави в пригнобленні особистості.
- •32 Політична свідомість», «політична культура», політична ідеологія», політична наука»: кореляція понять. Категорія «політична доктрина».
- •33 Поняття держави та “повзучого партнерства” в класичній соціал- демократії
- •34. Політика і історична спадковість за роботою м.Хайдегера «Буття і час».
- •35 Порівняльний аналіз неолібералізму та неоконсеватизму.
- •36. Поняття власності в соціал-демократії. Розподіл функцій власника. Солідарна відповідальність сторін економічного процесу.
- •37. Поняття революції. Недопустимість політичних струсів в соціал-демократії та марксистська теорія революції.
- •38. Шкода ринкової економіки та плановості в роботі ф.Ф.Хайека «Шлях до рабства»
- •39. Неолібералізм як тип політичної свідомості. Концепція «Держави всезагального блага».
- •40. Поняття надлишкової вартості. Вартість товару та основі марксистського розуміння експлуатації.
- •41. Проблематика політичних досліджень епохи постмодерну.
- •52. Примус, мета і час в соціал-демократії. Роль групи в соціал-демократії
- •57. Постулати анархізму
- •58. Джерела лібералізму. Основні ліберальні постулати.
- •59. Моделі соціалізму та їх основні характеристики
- •60,Перший етап розвитку політичної науки. Парадигми політичного знання.
- •62.Політична теорія ч.Меріама.Сутність політичного лідерства по Меріаму.
- •63,Політична теорія г.Ласуела та її основні характеристики.
- •64.Влада, політичний лідер та політична дія в політичній теорії м.Вебера.
- •65.Робота м.Вебера “ Протестантська етика і дух капіталізму” та її політологічний зміст.
- •66.Політична поведінка і політична культура- кореляція понять.
- •67.Політична система та держава в доктринах класичного і модерніського консерватизму.
- •68. Система джерел неолібералізму. Місце ліберальних теорій в системі неоліберальних концепцій.
- •69. Політична теорія неоконсервативної хвилі. Сутність економічної доктрини неоконсерватизму.
- •70. Політична теорія м.Гайдеггера. Присутність та подія.
- •71. Ситуація виникнення та основні політичні завдання неоконсерватизму.
- •72. Політична ситуації навколо виникнення неолібералізму. Ринок та значення його функціонування для розвитку політичних доктрин хх століття.
- •73. Політична теорія формального володарювання м.Вебера.(панування)
- •74. Система джерел та ситуація виникнення неоконсерватизму.
- •75. Приклади класифікації політичних доктрин. Класичні та модерніські, державні та альтернативні.
- •76. Порівняйте державні теорії в політичній доктрині класичних лібералізму та консерватизму.
- •77. Національна держава в політичній системі неоконсерватизму.
- •78. Види класичного консерватизму та їх основні відмінності.
- •79. Політична система та система політичних регуляторів в політичній доктрині модерніського лібералізму.
- •80. Елітариські теорії структурної політики г.Моски та в.Парето.
- •83. Неоконсервативна політична свідомість та основні її характеристики.
- •84. Соціал-демократична політична свідомість. Роль громадянського суспільства в соціал-демократії
- •85. Політичні доктрини як рівень політичної свідомості.
- •86. Етапи розвитку світової політичної науки.
- •87. Політична владі в традиціоналізмі. На прикладі класичного консерватизму і неоконсерватизму.
- •88. Особливості функціонування держави та зміна її рольового навантаження в політичних моделях класичного і нового лібералізму.
- •89 Політична доктрина та її характеристики. Рівні теоретичної політичної свідомості.
- •90. Джерельна база класичного консерватизму.
83. Неоконсервативна політична свідомість та основні її характеристики.
Традиціоналістський консерватизм представлений патерналістським крилом в англійському торизмі та французькому голлізмі, німецькими правими консерваторами й частиною соціалконсерваторів Німеччини. Для прихильників цієї течії характерні більші порівняно з новими правими акценти на традиціях і релігії. Але якщо в Європі вони роблять ставку на християнство, то нові праві у США — на модерністські "електронні" церкви. Європейські нові праві взагалі відмовляються від іудейських і християнських традицій і виступають за відродження язичництва. А неокон-серватори є прихильниками ліберальних церков.
Сучасний консерватизм не має стрункої ідеології, не проголошує себе відкритим ворогом будь-яких змін, тим простішого повернення до минулого. Вся система цінностей консерватизму базується на певності, що минуле ефективніше, раціональніше, ніж сучасне. Звідси прагнення до перемін, але ретроградними (реакційними, протистояннями прогресу) методами. Все це визначає основні риси світосприйняття сучасного консерватизму (Генріх Карл Кальтенбруннер). Спадщина та вірність традиціям і цінностям, а, отже, турбота про створення умов, за яких традиції та спадщина сприймалися та реалізовувалися б суспільством. Стабільність - головна умова утвердження істотної цінності орієнтації на людину. Звідси та необхідність протистояти згубному процесу визволення людини від інституціонального обґрунтованого порядку, істотна риса та державний авторитет. Встановлення такого порядку, коли, базуючись на лояльності громадян, вимагається захист державного суверенітету.
Держава повинна бути сильною, здатною чітко відображати політичну волю людей. Важливою рисою є також принцип волі, спроможність здійснювати індивідуальну й суспільну ініціативу в межах правових норм. Влада не може бути підпорядкована якійсь функціональній меті соціальної справедливості, рівності, волі тощо.
Зміст влади, на думку соціолога Роберта Скрутоні, зводиться до того, щоб командувати і змушувати тих, хто в іншому випадку займався б реформами та руйнуванням. Залежно від того, в якій мірі державній владі вдається зв'язати в політиці авторитет і традиції, складається її міцність і ефективність. Звідси й зневажливе ставлення до ліберально-реформістської держави загального добробуту. Суспільне напруження, незадоволення мас знімається в суспільстві не рівністю, а наданням законної сили нерівності. Власність - основа розкриття людиною ЇЇ соціальної суті. На переконанні у безнадії, неспроможності людської природи, у обмеженні сфери людського розуму і складається органічна нерозумність й гріховність людини, а, отже, необхідне і важливе значення має універсальний моральний порядок і базується підхід неоконсерватизму до організації суспільного життя. 1 все це санкціонується і підтримується релігією. Традиції, символіка і навіть забобони набувають особливого значення.
Прогрес суспільний, соціальний, науково-технічний заперечується консерватизмом. І це не випадково. Саме в кінці XX ст. як ніколи гостро постало питання про цінність і важливість прогресу, його взаємодію з соціальним і, насамперед, науково-технічним. Ускладнювалася взаємодія науково-технічного, суспільного прогресу з соціальним прогресом. Постала проблема виживання й збереження роду людського. Глибинні зрушення в усіх сферах примусили замислюватися над тим чи виправданий прогрес, що веде до відчуження, руйнування традиційних зв'язків. Звідси прагнення людей до вічних моральних і релігійних цінностей, традицій. Виникає сприятливий психологічний клімат для розповсюдження консервативних ідей. Серед постулатів неоконсерватизму виділяється природна та вічна (фізична й розумова) нерівність людей, необхідність суспільних класів і соціальних верств, а, отже, абсурдні спроби соціального рівняння всіх за допомогою законів, недосконалість правління більшості, що схильне до потенційної тиранії. Необхідність активної участі аристократії у державному управлінні, важлива роль приватної власності - гаранта особистої волі та соціального порядку. Все це свідчить, що неоконсерватизм - значно складніше й суперечливіше явище і що спрощений його аналіз може ввести в оману.
«Ретроградні» ідеї та засоби безпосередньо спрямовані на зміну основи основ функціонування будь-якого суспільного організму -відносин власності. Проголошене неоконсерваторами гасло «демократія власників» стало реалізовуватися шляхом всілякого заохочення дрібного бізнесу, поширення різного роду систем участі у прибутках, розпиленні акцій, особливо, в галузях і компаніях, які зазнали денаціоналізації, а також сприяння переходу ряду підприємств та фірм у власність зайнятого у них персоналу. На початку 90-х років в Англії внаслідок проведених заходів приватизації та розпиленню власності, частка осіб, що володіють акціями серед дорослого населення, збільшилася до 32%, у порівнянні з початком 80-х років (7%). До середини 90-х років на 70% зросла кількість самостійних власників, тобто осіб, що мають власну справу, але які не користуються найманою працею та ін. Аналогічні зміни сталися у ряді країн Західної Європи,США та Латинської Америки.
Важливою стороною процесу обмеження втручання держави у дебюрократизацію стали в 90-х роках зміни у функціонуванні самої державної влади і державних владних структур та державного апарату. В США, Англії, частково у Франції, Німеччині деякі з державних і муніципальних служб передані на контрактних основах бізнесменам. Ще одним істотним напрямком діяльності неоконсерваторів стало їх активне сприяння поширенню різноманітних.систем участі персоналу у підвищенні якості продукції, у вдосконаленні технології виробництва і навіть у прийнятті керівних рішень тощо. Здійснення нововведень означало досить масштабні й глибокі зміни у сфері виробничих відносин і відносин власності. їх головний зміст полягає в помітному послабленні відчуження власника і робітника від засобів виробництва, процесу та результатів праці. У сфері соціальної політики корекція виявилася менш істотно. Неоконсерватизм відкинув питання про соціальні втрати модернізації. Повністю ігноруються проблеми відчуження мас від політичних інститутів. Відкидається принцип рівності тощо. Неоконсерватизм перебуває на етапі певної кризи, що створює умови для існування і розвитку інших ідейно-політичних концепцій та доктрин.