77. Національна держава в політичній системі неоконсерватизму.

Національна держава повинна перш за все нести відповідальність перед власним народом, а вже в залежності від цього враховувати й інтереси інших. Для забезпечення пріоритету загальних національних інтересів необхідна інтеграція народа в націю. Консерватизм має визначитись, хто є політичним суб'єктом, носієм національних інтересів: всі громадяни даної національної держави чи тільки представники корінної (титульної) нації. У першому випадку національна ідентичність визначається перш за все через приналежність людини до національної культури і через громадянство. Питання в тому, як інтерпретує корінна нація свій власний статус ("вища", "обрана", рівна серед рівних, "найрівніша серед рівних" і т.д.). В.М. Мєжуєв визначає націю як міжіндивідуальну комунікацію людей на основі спільних цінностей та норм, заданих не спільним походженням, кровною спорідненістю чи спільним співжиттям, а культурою. Етнос людина не вибирає, а націю - може вибрати. Нація - це державна, соціальна, культурна приналежність індивіда, а не його антропологічна чи етнічна визначеність.

К о л е к т и в н а і д е н т и ч н і с т ь. "Культурний ренесанс" - повернення історії, нації, релігії як основ колективної ідентичності - це шлях подолання розриву між культурою з одного боку та економікою й технологією, з іншого. Тоді як економіка, фінанси, інформаційні та комунікаційні технології набувають дедалі глобальнішого масштабу, культура все більше виявляє тенденцію до локалізації. Етнічні, мовні, культурні, релігійні, регіональні аспекти дедалі більше починають відроджуватися у колективній свідомості як реакція несприйняття уніфікуючого глобалізму. Поширення глобальної техногенної цивілізації призводить до появи почуття незахищенності у величезної кількості людей, що змушує їх шукати надіндивідуальний сенс існування. Якщо лібералізм, виходячи з власної раціональної ціннісної структури, помічав тільки ситуативні об'єднання людей в "зацікавлені групи", "групи за раціональними інтересами", то неоконсерватизм визнає існування "груп ірраціонального інтересу"; визнає, що розвиток суспільства відбувається завдяки здатності великих колективів до збереження і передачі цінностей; приділяє увагу механізму формування відповідної колективної ідентичності.

78. Види класичного консерватизму та їх основні відмінності.

Ліберальний консерватизм.

Ліберальний консерватизм є варіантом консерватизму, який об'єднує консервативні цінності та політику із певним нахилом до лібералізму. Терміни консерватизм та лібералізм мали різні значення у різні часи й у різних країнах, тож і ліберальний консерватизм теж має широкий спектр значень. Історично цей термін використовували для позначення поглядів, які поєднували економічний лібералізм, що відповідав ринковому принципу laissez-faire, та класичного консервативного потягу до збереження традицій, поваги до влади і до релігійних цінностей. Цей напрям думки протистояв класичному лібералізму, який вимагав свободи особистості як у економічній, так і в соціальній сферах.

Поступово загальна консервативна ідеологія прийняла позицію економічних лібералів, і термін ліберальний консерватизм став просто консерватизмом. Це справедливо для країн, у яких ліберальна економіка є давньою традицією, як наприклад у США, а тому вважається консервативною цінністю. В інших країнах, таких як Італія чи Іспанія, в яких ліберальні консерватори були однією із основних політичних сил, терміни лібералізм та консерватизм можуть вважатися синонімами.

Інше значення терміну ліберальний консерватизм розвинувся в Європі. Це поєднання сучасних, менш традиціоналістичних, консервативних поглядів із соціальним лібералізмом. Такі погляди виникли як опозиція більш колективістським поглядам соціалізму. Часто такі погляди включають консервативні ідеї щодо економіки вільного ринку та віру в особисту відповідальність з ліберальними соціальними поглядами щодо прав людини, енвайроменталізму та підтримкою добробуту держави. Це філософія шведського прем'єр-міністра Фредріка Рейнфельдта. Ці погляди часто називають соціальним консерватизмом

Консервативний лібералізм.

Консервативний лібералізм є різновидом лібералізму, який об'єднує підтримку ліберальних цінностей та політики із певним нахилом до консерватизму, тобто складає праве крило ліберального руху. Корені консервативного лібералізму ведуть початок ще з часів зародження лібералізму. До світових воєн політичний клас у більшості європейських країн складався із консеративних лібералів. Консервативний лібералізм більш позитивний і менш радикальний варіант класичного лібералізму. Події Першої світової війни призвели радикальніші кола класичного лібералізму до поміркованіших, тобто консервативніших, поглядів.

Культурний консерватизм.

Культурний консерватизм є світоглядом, який надає великого значення збереженню культурної спадщини нації чи сукупності народів, як наприклад у випадку західної культури чи китайської цивілізації. Культурні консерватори намагаються пристосувати до сучасного життя норми минулого. Ідеали можуть бути романтичні, як наприклад у антиметричного руху, який протестує проти запровадження метричної системи мір. Вони можуть бути також інституційними, як наприклад відстоювання капіталізму, відомкремлення церкви від держави чи влада закону.

Сюди належить також соціальний консерватизм, який виступає за збереження деяких моральних норм та звичаїв. Подекуди у світі вважається аморальним для жінки показувати надто багато оголеного тіла чи обличчя, і так далі.

Культурні консерватори зазвичай твердять, що старі інституції й старі порядки пристосувалися з часом до відповідного місця й увійшли у відповідну культуру, а тому повинні бути збереженими. Стверджується також, що люди мають право на власні культурні норми, власну мову й традиції.

Релігійний консерватизм.

Релігійні консерватори намагаються застосувати у політиці ідеологічні вчення, а часом і вплинути на закони. Релігійний консерватизм часто перебуває в конфлікті із тим сучасним культурним середовищем, в якому живуть віруючі. Нерідко релігійні консерватори закликають до повернення до першооснов і засуджують реалії сучасного життя, вбачаючи в ньому корупцію, гріховність та єресь. Як приклад можна навести радикальних реформаторів часів протестантської Реформації, реставраціоналізм 19-го століття й чимало сучасних релігійних течій.