69. Політична теорія неоконсервативної хвилі. Сутність економічної доктрини неоконсерватизму.

Неоконсерватизм – одна з головних течій неокласичної думки другої половини 70-х – початку 80-х. Основними складовими неоконсерватизму є монетаризм і теорія пропозиції, сформовані у роки на роботах американських економістів. У центрі проблематики неоконсерватизму перебуває оптимізація ринкової економіки з допомогою антиінфляційної політики і запровадження науково-технічного прогресу. Найважливішу роль у своїйнеоконсерватизм відводить економічний функцій держави, пошуку ефективного співвідношення державного регулювання з її механізмами ринкової саморегуляції.Неоконсервативние теорії спираються на постулати неокласики як основу раціонального поведінки людини у ринкової економіки та модель вільної конкуренції. На цьому виведено загальна методологія теорії неоконсерватизму. Передусім вивчаються причини виникнення економічних труднощів (високого безробіття, низькою динаміку зростання, високої інфляції), що спотворюють мотиви раціонального поведінки, руйнують ринкові механізми, знижують ефективність факторів виробництва. Потім виявляються можливості усунення цих причин, перебувають способи перетворення державного регулювання для мобілізації ринкового потенціалу економіки, підвищення ефективності виробництва і т.п. У цьому методологія неоконсерватизму орієнтується на аналіз довгострокових тенденцій розвитку, що на зв'язок неоконсерватизму з неокейнсианством.

Серед шкіл, які мають консервативне напрям, особливої популярності придбала Чиказька школа Теорія Чиказької школи отримав назву монетаризму. 

Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму Мілтон Фрідман, назву новій економічній теорії дав Карл Бруннер (Karl Brunner).

Монетаризм — альтернативна кейнсіанству економічна теорія, згідно з якою сукупний обсяг продукту і рівень цін змінюються в залежності від зміни пропозиції грошей, і, отже, досягнення безінфляційного зростання економіки вимагає контролю за оборотом грошової маси.

70. Політична теорія м.Гайдеггера. Присутність та подія.

Ма́ртін Га́йдеґґер (нім. Martin Heidegger) (*26 вересня 1889, Мескірх, Німеччина — †26 травня 1976, Мескірх) — німецький філософ, який зосереджував свою роботу у сферах феноменології та екзистенціалізму. Один із засновників герменевтики та сучасної лінгвістичної філософії. Поруч із Вітґенштайном здійснив мовну революцію.

Професор Марбурзького (1923-28) і Фрайбурзького (1928—45) університетів.

Найвидатніші праці: «Буття та час» (1927), «Вступ до метафізики»(1935).

У праці «Час та буття» М. Гайдеґґер сформулював вихідні принципи філософії екзистенціалізму, згідно з якими життя сучасної людини у світі науково-технічної цивілізації є нібито «несправжнім» існуванням. «Справжнє» існування досягається, за Гайдеґґером, лише відмовою від раціоналістично-наукового способу життєдіяльності на користь ірраціоналістичного «переживання» — т.зв. екзистенції, основний смисл якої виявляє лише смерть. Тільки перед лицем смерті людина ніби пізнає «смисл буття», усвідомлюючи тлінність людського існування. В останні роки життя Гайдеґґер багато уваги приділяв «екзистенціальному аналізу» мови, звідки бере початок «феноменологічна герменевтика».