67.Політична система та держава в доктринах класичного і модерніського консерватизму.

З першої половини 19-го століття консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображає, в основному, інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, прийнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідейно-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед нестримним динамізмом капіталістичного зростання, що загрожував їх існуванню.  В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку історично сформованих форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на відповідні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку базу серед представників різних станів. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супроводжують суспільний прогрес.  Прихильниками неоконсерватизму є та частина буржуазії, яка отримала найвищий економічний статус, владу і привілеї. Він апелює також до фермерів, ремісникам, сільським жителям та підтримується релігійної філософією. В кінці 70-их років консервативні погляди набувають значний авторитет серед трудящих найманої праці. У процесі розвитку капіталізму не залишався незмінним зміст консерватизму. Основні його положення еволюціонували як зворотна реакція на зміни протистояли йому ідейно-політичних течій. Після другої світової війни консерватизм вніс у свої доктрини ряд серйозних змін, покликаних оновити й посилити його соціально-охоронну функцію. Зокрема, він керується такими ліберальними принципами, як конституціоналізм, поділ влади, загальне виборче право та інші, які раніше заперечував.  Таким чином, термін «неоконсерватизм» не дуже вдалий, оскільки створює невірне враження стагнації і навіть реакційності. Крім цього неоконсерватизм виявив значну відкритість і гнучкість, здатність засвоювати цінні елементи доктрин. У теоретичному плані він є синтезом неолібералізму і деяких традиційних цінностей.

68. Система джерел неолібералізму. Місце ліберальних теорій в системі неоліберальних концепцій.

Серед багатьох напрямків і концепцій значне місце займає неолібералізм. Неолібералізм - це напрямок в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, вільного від зайвої регламентації. В основі неоліберальної концепції покладено принцип невтручання держави в економіку. Прихильники цього напряму вважають, що ринковий механізм здатний сам регулювати економіку, встановлювати рівновагу між пропозицією і попитом, між виробництвом та споживанням.

Світова сучасна економіка являє собою складне поєднання багатьох взаємозалежних ринків, різних грошових систем і економік різних держав, в яких ціни та курси національних валют можуть встановлюватися і державною владою, і ринковими механізмами. І в результаті чого економічний аналіз сучасної економіки виявляється досить складним, як і теорії сучасної економіки. Це не могло не відбитися і на ліберальних економічних теоріях. Класичний лібералізм, який виник кілька століть назад, поступово модернізувався. І в результаті з'явився неолібералізм, що є сучасною версією лібералізму. Неоліберальна концепція базується на принципі саморегулювання ринкової економіки, вільного від зайвої регламентації держави. Неоліберали слідують двом традиційним положенням. По-перше, вони виходять з того, що ринок як найбільш ефективна система господарства створює найкращі умови для економічного зростання, по-друге, відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Держава повинна забезпечити умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де ці умови відсутні.