18. Розвиток ініціативи власника в лібералізмі. Основні постулати лібералізму.

Лібералізм - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних концепцій, що ставлять метою ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу, необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи індивідів в усіх сферах суспільного життя Особливо наголошується на вільному ринку. Вважається, що принцип лібералізму "кожний - за себе" може бути реалізований у суспільстві, що грунтується на засадах обміну. Обмін розглядається як найбільш дійовий фактор "управління людьми і поліпшення умов їхнього життя" (К. Полен ).

Він можливий тільки серед рівних і "привчає людей ставитися один до одного як до рівних". Виходячи з пріоритету економічного росту, сучасний лібералізм висловлюється за надання підприємцям повної волі щодо ефективного використання своєї власності. Поряд з цим визнається роль держави в економічній і особливо в соціальній сферах. [10 ; 432]

Сучасному лібералізмові властива орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючої системи. У зв'язку з цим значне місце посідає проблема співвідношення свободи, рівності і справедливості. Вважається, що через природні відмінності у здібностях та доброчесності всі люди відрізняються і не рівні один одному. Кожна група людей, кожний вид діяльності породжує властиву йому ієрархію, а отже, еліту. Остання формується із найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство досягає свого тріумфу завдяки еліті і вмирає разом з нею.

Враховуючи формальний характер політичної свободи і її придушення ринковими і грошовими інтересами, проблема свободи набуває інтелектуального забарвлення. Вона переводиться в сферу моралі і культури. В зв'язку з цим вважається, що існує специфічний культурний лібералізм. Йому відводиться перша вирішальна роль уже тому, що свобода - це насамперед духовне явище і існує вона в культурі. Неолібералізм досить строкатий за своїм спрямуванням. Є течії, які змикаються з консерватизмом, а є і такі, що набули соціалістичного відтінку, як, наприклад, ліберально-буржуазні реформістські концепції "нового суспільства.Найважливіші положення лібералізму набули в Україні функції захисту інтересів привілейованих верств населення. З’ясовується, що неконтрольована гра ринкових сил аж ніяк не забезпечує соціальної гармонії, справедливості та свободи. Отже, можна зробити висновок: зігравши свою роль у боротьбі з феодалізмом,лібералізм виродився у вчення, що протистоїть соціальному прогресу суспільства. Проте саме лібералізм з його збанкрутілими засадами індивідуалізму, вільної конкуренції та вільного ринку сповідують українські «демократи-реформатори» з 1991 р. незалежно від політичних кольорів – помаранчевих чи біло-блакитних.

Варто зазначити, що в західноєвропейських країнах давно усвідомили, що ринок сам по собі не в змозі перебороти ні безробіття, ні інфляцію, ні бідність, ні корупцію, що тільки державне втручання і реалізація соціальних програм дасть можливість захистити суспільство від революційних потрясінь. Приклад – Німеччина, Австрія, Фінляндія, Франція, вже не кажучи про Швецію, де замість буржуазного лібералізму за основу розвитку суспільства взяли демократичний соціалізм. І не випадково. Бо сутність ліберальних ідей і цінностей полягає, якщо називати речі своїми іменами, в тому, що всі блага життя повинні дістатися тільки сильному, нахабному, нахрапистому, жорстокому, злому, лицемірному, підлому, а сумлінному, законослухняному, справедливому, чесному, благородному, порядному, співчутливому залишається тільки гірка доля бідності та приниження. Прикро, що цього до цих пір не можуть зрозуміти виборці. Результати виборів 2006 р. – яскраве тому підтвердження.

Один з основних постулатів класичного лібералізму - абсолютна свобода індивіда в економічній сфері. Звідси - економічна доктрина мінімального державного втручання соціальну сферу «laissez-fair», концепція держави - «нічного сторожа». Тільки повна свобода, за класичними ліберальними поглядами, забезпечить громадянам держави такі умови, які б дали змогу найбільшою мірою реалізувати свої здібності.

На початку ХХ ст. на заміну цій доктрині невтручання, яка належала традиційному лібералізмові, почав формуватися «новий лібералізм», тобто неолібералізм з ідеєю соціально-політичної держави, яка бере на себе відповідальність за кожну людину і покликана забезпечити «загальне благо» всього народу. Неолібералізм став конструктивною відповіддю на критику ортодоксальної ліберальної держави, яка виявилася нездатною гарантувати достатній життєвий рівень, право на соціальний захист і таким чином забезпечувати безпеку в жорстких умовах ринкової економіки.

Найважливіший постулат лібералізму — встановлення балансу між сферами суспільних та особистих інтересів. Вважають, що лібералізм — не ідеологічна догма, а «проект суспільства», який може бути адаптований до місцевих історичних, національних і культурних умов.

Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави — збереження й захист природних прав людини. Відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону — бути інструментом соціального контролю. Суспільний пріоритет надається громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатися в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Спосіб політичних відносин — пошуки й досягнення консенсусу; засоби поліпшення суспільних умов — реформування, філантропія, доброчинність.

\