63,Політична теорія г.Ласуела та її основні характеристики.

Лассуэлл исследовал феномен власти в его многоаспектное™, рассматривая как неформальную подоплеку властных отношений, так и формальные политические институты и структуру процесса принятия управленческих решений в социальном контексте. Исследование скрытых мотивов поведения индивида в сфере политики, психологических аспектов политического процесса и внедрение в методологию политической науки психоаналитических средств принесли Лассуэллу заслуженную славу основателя политического психоанализа. Одна из главных задач, которую он ставил перед собой, заключалась в постижении деструктивной природы стремления человека к власти и нахождении способов ее преодоления в демократическом обществе. Создание оригинальной ценностноинституциональной модели социального процесса, отражающей контекстуальность среды, в которой происходят политические явления, и разработка модели политического процесса как принятия управленческих решений раскрыли другую грань интересов Лассуэлла. И это стремление отразить сложность и неоднозначность властных отношений определило характер научного творчества этого ученого, которое является во многом ключевым для понимания современных тенденций в политической науке.

Научные взгляды Лассуэлла довольно четко отражают общие тенденции развития англо-американской политической науки. Более того, во многих ее областях он выступал новатором и основоположником. Лассуэлл отразил и осмыслил важнейшие политические проблемы двадцатого века, ибо период научной деятельности Лассуэлла охватывает более пяти десятилетий - с середины двадцатых годов нашего столетия до конца семидесятых. Идеи Лассуэлла легли в основу теорий многих современных западных ученых.

64.Влада, політичний лідер та політична дія в політичній теорії м.Вебера.

За М.Вебером можна виділити три типи легітимності влади: традиційну, харизматичну та легальну.

Традиційна влада грунтується на переконаності і святості традицій і законності репрезентованих ними органів.

Харизматична влада передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості володаря. Термін “харизма” запозичений з історії християнської церкви, де його використовують для позначення проповідників, котрі мали дар безпосереднього спілкування з божеством і обминали при цьому офіційні релігійні інституції. В політичній практиці під харизмою розуміють священний дар, виключні якості керівника.

Легальна влада або раціонально-правова базується на раціонально зрозумілому інтересі.

Традиційне лідерство (перший тип) засноване на звичаї, традиції (вожді племен, монархи) і передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки існувала завжди. Влада правителя здійснюється за традиційними нормами, які є основними в управлінні суспільством, державою. Правитель же, котрий ігнорує традиції, може легко позбутися своєї влади.

Другим типом М. Вебер називає раціонально-легальне лідерство. До нього належать лідери, яких обрано демократичним шляхом і які у випадку зловживання владою несуть відповідальність перед своїми виборцями. Учений називає цей тип ще бюрократичним, але не в негативному, а в позитивному розумінні цього питання, заснованому на вірі в законність і розумність існуючого порядку, де лідер-чиновник виступає як носій певної раціонально-державницької позитивної функції.

Третій тип - харизматичне лідерство (від грец. charista — винятковий дар, властивий людині) - заснований на вірі мас в особливий "дар благодаті", видатні якості й здібності до правління окремих лідерів. Такий правитель в очах його прихильників чи підданих наділений надлюдською магічною силою, підноситься над повсякденністю, відрізняється від простих смертних. За М. Вебером, харизматичне лідерство виникає в критичні періоди розвитку суспільства.