36. Поняття власності в соціал-демократії. Розподіл функцій власника. Солідарна відповідальність сторін економічного процесу.

Соціал-демократична концепція соціалізму. Визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив німецький теоретик Едуард Бернштейн (1850—1932). Його теоретична позиція тісно пов´язана з політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн називав «політичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху він вважав боротьбу за економічні й політичні права.

Бернштейн віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча й виробнича кооперація, здатна вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, за якої жоден клас не користується привілеями. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян — уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності всіх.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характерне гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм».

Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою, її не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії.

37. Поняття революції. Недопустимість політичних струсів в соціал-демократії та марксистська теорія революції.

Поняття революції у марксистській теорії криє в собі цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це, у строгому розумінні слова, історичне поняття, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це поняття діялєктичне, що відображає протилежні тенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та протилежні тенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція:

1) означає соціялістичну революцію, знищення капіталістичного ладу, встановлення колєктивної власности на засоби виробництва та управління «безпосередніми виробниками»;

2) починається у промислово-розвинених суспільствах (через крайнє загострення внутрішніх протиріч на цій фазі капіталізму, а також через появу можливости втілити соціялістичний принцип «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами»); перший етап слід проходити якомога швидше, інакше уникнути репресій буде неможливо;

3) відбувається під час економічної кризи, що вона послаблює істнуючий державний апарат;

4) здійснюється у вигляді широкомаштабних (орґанізованих) масових дій робітничої кляси, в результаті яких у перехідний період встановлюється диктатура пролєтаріяту.

Поняття виведене, виходячи з наступних демократичних передумов:

а) революція — це справа більшости; і

б) за демократії істнують найбільш сприятливі умови для орґанізації та виховання клясової свідомости.

Ці передумови підкреслюють важливість «суб’єктивного чинника»: передумовами революції є усвідомлення факту експлоатації та шляхів її подолання, досвід перебування у нестерпних умовах та життєва потреба у перетвореннях.

Але марксистське поняття революції означає також тяглість перетворень: розвиток створених капіталізмом продукційних сил, захоплення технолоґій і технічного апарату новими виробниками.

Що має вирішальне значення при перегляді поняття революції, так це не тільки виявлення та перелічування цих вихідних передумов, визнаних фактичним розвитком подій неслушними, але також саме поняття революції в цілому, оскільки всі його елєменти є взаємозв’язаними. Це веде до перегляду марксистського поняття структурного взаємозв’язку між капіталізмом і соціялізмом у наступній частині:

1) проблєма «переходу»: соціялізм у співістнуванні з капіталізмом або як його наступник (спадкоємець);

2) «нове визначення соціялізму» відповідно до нового історичного етапу світового розвитку, а саме: в чому полягає якісна відмінність соціялізму як безумовного заперечення капіталізму?

Межі цього перегляду задані самою марксистською теорією, себто притаманною їй необхідністю розкривати діялєктичне призначення її понять при аналізі суспільної дійсности. Наскільки корпоративний капіталізм відрізняється від попередніх фаз капіталізму, виходячи з яких, марксистські поняття й були сформульовані , наскільки розвиток капіталізму «змінив напрямок» розвитку соціялізму й навпаки, — настільки поняття революції буде «новим» поняттям.

Але рівно так само, як фаза, яку проходять капіталізм і соціялізм, є результатом дій економічно-політичних сил, що вони визначали попередні фази, нове поняття стане внутрішнім розвитком старого.

У наступних розділах запропоновані лише деякі напрямки розробки нового поняття.

Марксистське поняття революції має взяти до уваги зміни в маштабі та соціяльній структурі розвиненого капіталізму та нові форми протиріч, характерних для поточної фази капіталізму в його світовому поширенні. Внесення змін до марксистського поняття [революції], таким чином, є не чужорідним додатком чи корегуванням, але радше подальшою розробкою самої марксистської теорії.

Проте, з цією інтерпретацією, схоже, залишається несумісним один момент. У Маркса є одна натяжка, яку можна було б назвати упередженим, навіть позитивістським упередженням, а саме: його віра в неминучу необхідність переходу на «вищу стадію людського розвитку» та в остаточний успіх цього переходу. Хоча Маркс цілком усвідомлював можливість неуспіху, поразки чи зради, альтернатива «соціялізм або варварство» не була невід’ємною частиною його поняття революції. Вона такою частиною має стати: підпорядкування людини знаряддям праці, повному всеохоплюючому апарату виробництва та знищення досягло точки всеосяжної, але неконтрольованої влади, уречевленої, verdinglicht під технолоґічним покривалом та за ширмою мобілізованими національними інтересами; ця, очевидно, самодостатня влада перетворює ідеолоґічно оброблених та інтеґрованих людей на своїх союзників. Вона спроможна завдати смертельного вдару до того, як протидіючі сили будуть достатньо сильними, аби йому запобігти, — вибух внутрішнього протиріччя, який зробить абсурдним і спекулятивним будь-який перегляд поняття революції . Усвідомлення такої можливости має укріпити та зміцнити опозицію у всіх її проявах — тут єдина надія.