1.Проаналізуйте джерельну базу соціал-демократії.

Історично соціал-демократія виникла придбала політичної ваги я як представник і захисника інтересів індустріального загону найманих працівників, що склалися на процесі бурхливого промислового зростання деяких країнах Західної Європи на середині і друге половині ХІХ століття. Індустріальні робітники і вихідці з середовища формували кістяк партійного активу, утворювали основну масу членського складу, та був, принаймні демократизації виборчого права – і електорату. На одній із головних опор соціал-демократичних партій становили той час професійні спілки. Понад те, що з партій прямо виросли з профспілкового руху. Ідейні витоки соціал-демократії беруть свій початок з часів Великої французької революції 1789 р. й ідей соціалістів-утопістівК.А. Сен-Симона, Ш. Фур'є, Р. Оуена.

е, безсумнівно, і те, що вона отримала імпульс від марксистської теорії та під її впливом. У цьому головним стимулом затвердження, ідучи інституалізації соціал-демократії були формування та зростання наприкінці ХІХ - початку XX в. ролі й впливу робітничого руху у країнах Західної Європи пов'язано з розвиненим капіталізмом. Соціал-демократія спочатку розділяла найважливіші установки марксизму ліквідацію капіталізму і корінне перебудову суспільства до засадах диктатури пролетаріату, усуспільнення коштів виробництва, загальної рівності тощо. Деякі члени цих партій підтримували ідею марксистів про революційному шляху ліквідації капіталізму і до соціалізму. Однак у реальному житті було такого, що соціал-демократія загалом визнала існуючі суспільно-політичні інститути та узвичаєні правила політичної гри. Партії соціал-демократичної орієнтаціїинституциализировались, стали парламентськими партіями. З цього погляду все подальше історію соціал-демократії так можна трактувати ще й як історію поступового відійти від марксизму.

2. Порівняйте види марксизму: еврокомунізм та ленінізм.

Відзначимо те, що вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса виникло наприкінці 40-х років ХІХ століття в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби..

---Марксизм-ленінізм - самовизначення правлячих ідеологій в країнах соціалізму в 20 столітті. Спочатку подані в персоніфікуючій стилістиці (вчення "Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна", тощо), ці конгломерати ідей під впливом процесів "подолання культу особи і його наслідків" почали описуватися як продукт колективного керівництва правлячих партій з акцентованим дистанціюванням від будь-яких ознак харизматичної забарвленості. У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, ленінізм і зв'язані вчення регіональних ідеологічних апостолів, що постійно трансформуються на користь еліти, що володарює в той або інший момент. Політичні доктрини марксизму-ленінзму - один із напрямів політичної думки Новітнього Часу.

Мета марксистсько-леніністської ідеології:  усунення від влади буржуазно-націоналістичних, антисоціалістичних сил і перехід всієї повноти влади в державі до Рад депутатів трудящих;  рішуча зміна політичного курсу країни, відновлення регулювання економічних і соціальних процесів в інтересах народу і припинення капіталізації суспільства:  відновлення соціалістичного характеру розвитку суспільства, що базується на усуспільненій власності на засоби виробництва і відповідає корінним інтересам трудящих, потребам всебічного прогресу країни;  забезпечення виходу країни із всеохоплюючої кризи і поліпшення на цій основі життя трудящих, реальне зміцнення громадського порядку і законності; 

Себайн Д.Г., Торсон. "Історія політичної думки". К.: Основи, 1997. 

----Наприкінці 70-х років голосно про себе заявив ще один напрямок — єврокомунізм. Був він не філософським, а скоріше політичним, хоч серед його адептів було немало і філософів (Л.Альтюссер, Р.Гароді, Г.Маркузе, А.Шафф та ін.).

Єврокомунізм виник як реакція на політику марксизму-ленінізму в країнах Східної і Центральної Європи. Його поява датується 1976 роком, коли вийшла книга лідера іспанських комуністів Карилльо «Єврокомунізм і держава», де в стислій формі були викладені основні положення єврокомунізму: а) конвергенція з соціалістичними, соціал-демократичними партіями; б) зближення з християнськими рухами і об'єднаннями; в) ігнорування творчого вкладу Леніна в розвиток марксистської теорії; г) застарілий характер принципу пролетарського інтернаціоналізму; д) неактуальність вчення про диктатуру пролетаріату; е) критика радянської моделі соціалізму.

3.Визначте основні результати першого етапу розвитку політичної науки.

• перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

У І тисячолітті до н. е. людство розвивалось у формі трьох цивілізацій: Китаю, який дав Конфуція і Мо Цзи, Індії, яка дала Будду, і Персії, яка дала Заратустру. В цей період у всіх стародавніх народів панували уявлення про божественне походження влади й суспільно-громадського ладу і відбувався поступовий перехід до більш-менш раціонального їх сприйняття. Це була історично перша форма пізнання політики, яку можна визначити як релігійно-міфологічну. Від середини І тисячоліття до н.е. формується дальший етап пізнання політики, з'являються політичні концепції філософсько-стичного спрямування. Цей процес кореспондується, насамперед, із творами Платона й Аристотеля. Платон називав політику «царським мистецтвом», Аристотель — «мистецтвом» і пов'язував її з практикою політичного житні різних міст — держав (полісів) Давньої Греції. І Платон, і Аристотель дотримувалися погляду на політику як науку про найвище благо людини й держави, про оптимальний державний лад. Її об'єктами, як вважав Аристотель, є прекрасне й справедливе, чого можна досягти в розумно влаштованій державі. Серед усіх наук і мистецтв політика посідає особливе місце, оскільки має шляхетну мету — виховати громадян з високими моральними рисами і зробити їх гідними людьми. Інакше кажучи, політика покликана навчити людей гідно й справедливо співіснувати в суспільстві, взаємодіяти у єдиній державі. Слід зауважити, що вже Аристотель робив спроби диференціювати політику, філософію й стику.

4. Визначте неоконсервативні політичні цінності. Економіка пропозицій.

  Традиційність політ. інститутів, політична свобода,посилена увага до інтересів крипних корпорацій посилена увага до інтересів крупних корпорацій та великих груп населення, моральне вдосконалення людини, поєднання індивідуальних цінностей через групові і загально людські, Справедливість через розподіл відповідальності та взаємоповаги між державою та особистістю. Демократія стала не ціллю а інструментом досягнення консенсусу в політиці.

На базі класичної теорії саморегулювання опоненти Дж. М. Кейнса створюють ряд неокласичних теорій(монетаризм, Раціональних очікувань, "економіки пропозиції"), в яких визнають необхідність державного втручання в економіку, однак зводять його до мінімуму і віддають перевагу опосередкованим методам впливу. Монетаризм,пропагує регулювання грошового обігу; теорія раціональних очікувань стверджує, що суб´єкти господарювання без держави приймають оптимальні рішення; теорія "економіки пропозиції" пропагує стимулювання пропозиції, зниження витрат, скорочення податків і соціальних витрат.

Всі ці теорії дотримуються протилежних до кейнсіанства позицій. Поширена концепція монетаристів зводиться до того, що, по-перше, система вільного ринку забезпечує високий рівень макроекономічної стабільності на основі конкуренції за умови, що держава не втручається у функціонування економіки; по-друге, коливання сукупних витрат впливає на ціни, а не на рівень виробництва і зайнятості. Монетаристи вважають, що втручання держави у визначення мінімальної заробітної плати, підтримку цін на сільськогосподарську продукцію тощо посилює негнучкість цін і заробітної плати. Отже, держава, втручаючись в економічні процеси, підриває здатність вільного ринку забезпечувати макроекономічну стабільність.

5.Проаналізуйте сутнісні риси держави в марксизмі.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім´ї, приватної власності і держави» (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і зв´язаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтере­сами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює зітк­нення класових інтересів. Панівний клас складається з представ­ників нової «аристократії багатства», відтісняючих на задній план стару родову знать.

Ознаки держави: «у порівнянні зі старою родовою організа­цією, — писав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, по­ділом підданих держави за територіальним діленням,... друга від­мінна риса — встановлення публічної влади...» її відмінність від суспільної влади, по-перше, полягає у класовому характері; по-друге, вона відособлена,відділена від народу; по-третє, вона «скла­дається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних при­датків, в´язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому устрою»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п´яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган су­спільства, над суспільством.Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і є держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це — суспільний інститут, за допомогою якого економічно пані­вний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. 

6.Поясніть основні положення роботи М.Хайдегера “Буття і час”.

Мартін Хайдеггер (1889-1976) - визначний німецький філософ, один із засновників екзистенціалізму і феноменології. Він застосовує феноменологічний метод для аналізу розуму й існування людини з метою виявлення їх передумов. Тут Хайдеггер відмовляється від класичних понять матерії, духа, суб'єкта і об'єкта і визначає свободу як суще, що вперше розкриває свою сутність. 

У 1927 році була опублікована робота М. Хайдеггера “Буття і час”. В цій книзі, яка присвячена Гуссерлю, Хайдеггер сформулював в якості “останнього” філософського питання, питання про “зміст буття сущого”. Це основне питання метафізики володіє онтологічною первісністю по відношенню до всіх інших питань. Але вихідним пунктом будь-якої проблематики є людина. “Наука взагалі - пише Хайдеггер, - може бути визначена як цілісність обгрунтованих зв'язків. Це визначення є недосконале і не зачіпає змісту науки. Науки, як людські діяльності, мають спосіб буття, який притаманний цьому сущому (людині). Це суще ми розуміємо, як людське буття”.

Отже, людське буття первинне по відношенню до всього іншого сущого. По-перше, це онтичний пріоритет: це суще визначене в своєму існуванні екзистенцією. По-друге, онтологічний: на основі своєї екзистенціальної визначеності людське буття “онтологічне” саме по собі. Тому людське буття володіє пріоритетом як онтично-онтологічна умова можливостей будь-якої онтології.

ття-в-світі” являє собою, за Хайдеггером, цілісну структуру, яку не можна пояснити окремими її елементами. Тому повинен існувати “план побудови”: він і є “турбота як буття існування”.

Аналіз турботи Хайдеггер починає з аналізу “страху” як основного настрою людського буття. Саме в страсі розкривається існування самого в собі. “Страх як можливість існування буття… сам дає феноменальну основу для розгорнутого досягнення первісної цілісності буття існування. Це буття виявляє себе як турбота”.

Турбота у Хайдеггера означає існування на майбутнє, передбачає розкриття можливостей існування. В “турботі” “полягає екзистенціальноонтологічна умова можливостей вільного буття для дійсних екзистенціальних можливостей… Оскільки це ж буття можливостей непередбачене, може бути неістинним”.

+Екзистенціоналізм- філос.існування

7.Порівняйте джерельну база лібералізму та неолібералізму. прослідковано, що вивчення історії розвитку філософської думки неолібералізму, зокрема тих його представників, які реконструювали ідеї свободи, рівних прав громадян та справедливості, вимагає залучення широкого кола джерел, різних за походженням та інформаційними можливостями. Джерела дали підставу виділити три основні аспекти дослідження свободи: по-перше, автономність індивіда; по-друге, особисту свободу; по-третє, свободу у плюралізмі ідей і дискурсивного мислення. Дослідження головних закономірностей розвитку філософських ідей лібералізму дозволило виділити принаймні три основні напрямки: 1) консервативний лібералізм; 2) радикальний лібералізм; 3) лібералізм суспільно-політичного дискурсу.

Серед теоретичного спадку, що залишився США від класичного лібералізму доби Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск’є, А. Сміта, Дж. Мілля, А. Тейлора та інших філософів ліберального вчення, слід виокремити ідеали свободи, самодостатності особи та її природних прав, ініціативи і вільної конкуренції, торгівлі, свободи від втручання державних інститутів в економічне і приватне соціальне життя. Перша справжня спроба збагнути сутність вищеозначених ідеалів належить Дж. Хобсону, Т. Гріну, Ф. Науману та ін.

Неолібералізм надав ідеалам свободи, рівності і справедливості більш систематичного розвитку, спрямувавши свою думку на три засади. По-перше, неолібералізм реконструював минулу історію втілення свободи в США і дійшов висновку, що завдяки політичним реформам інституалізовані форми свободи набувають більш повного й довершеного існування. По-друге, ідеал рівності, проектований філософською думкою, відкрив спочатку в Англії, пізніше у США історичну реальність, інституалізуючись у правові норми.

8. З’ясуйте сутність класової боротьби в марксизмі.

Кла́сова боротьба́ — поняття в суспільствознавстві та в соціальній філософії, яке набуло популярності в 19 ст.; одне з ключових понять марксизму. Сучасна соціологія розглядая класову боротьбу як один з окремих випадків соціального конфлікту.Марксизм виходить з того, суспільство розділене на класи, визначені за їхнім відношенням до засобів виробництва. В антагоністичному суспільстві між класами точиться боротьба, яка є рушієм прогресу. Наприклад, в капіталістичному суспільстві боротьба проходить між класом робітників — пролетаріатом, і класом власників фабрик та заводів — буржуазією. Класова боротьба знаходить своє вирішення в революції, яка веде до зміни виробничих відносин і положення класів у суспільстві.

За положеннями марксизму класова боротьба зникає в безкласовому суспільстві — при комунізмі. Перехід від антагоністичного суспільства до безкласового здійснюється через диктатуру пролетаріату.

9.Визначте принципи політичного розвітку в соціал-демократії.

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ – ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Базові цінності, політичні пріоритети та приклади партій, що сповідують соціал-демократичну доктрину подаються на рис. 5.5.

10.Регіональні відмінності неоконсерватизму. «Рейганоміка» та «Тетчеризм».

Зовсім новий характер мали економічні труднощі та супереч­ності 1970-х - початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування про­позиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думкунеоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, неви­правданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціаль­них програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер — «тетчеризм»). Ця політика стала відповід­дю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економі­ці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чи­стку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні під­приємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки ак­тивно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка пе­редбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рі­шень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981—1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

11.Поняття формації. Роль привласнення в процесі політичного розвитку. Економічна система буржуазного суспільства.

Суспі́льно-економі́чна форма́ція — одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму.

Сам термін «формація» був запозичений з геології і введений в суспільні науки Марксом. 

Формація в марксизмі характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування та розвитку. Виділяють п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

• первіснообщинна

• рабовласницька

• феодальна

• капіталістична

• комуністична

Поняття «суспільно-економічна формація» обґрунтовує положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів. У марксизмі суспільно-економічна формація дозволяє виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення суспільних класів і класової боротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес.

Спосіб виробництва, що лежить в основі суспільно-економічної формації, є єдність взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин (відносин власності на засоби виробництва). На основі способу виробництва формуються надбудовні відносини (політичні, юридичні та ідеологічні інститути суспільства), які закріплюють сформовані виробничі відносини. Єдність взаємодії надбудови і способу виробництва і становить суспільно-економічну формацію.

За марксизмом перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою. Капіталізм завершує розвиток класово антагоністичного суспільства.

12.Розвиток особистої свободи особистості в роботах М.Хайдегера і К.Попеппера. Карл Раймунд Поппер (28 липня 1902 – 17 вересня 1994 рр.) – один з найвпливовіших західноєвропейських філософів XX ст., котрий став відомим завдяки своїм працям з епістемології, а також соціальної та політичної філософії, в яких він критикував класичне поняття наукового методу, активно відстоюючи принципи демократії і соціального критицизму як невід’ємних складових на шляху побудови відкритого суспільства. Головні положення своєї соціальної теорії К.Поппер виклав у праці ,,Відкрите суспільство і його вороги”, в якій був здійснений критичний аналіз моделей суспільного устрою, запропонованих Гераклітом, Платоном, Арістотелем, Г.Гегелем, К.Марксом, Ф.Енгельсом та іншими мислителями.

Водночас К.Поппер уникав тверджень, що ним створена теорія відкритого суспільства. Він називав її ,,філософською концепцією” або ,,альтернативою для суспільства майбутнього”.

Там, де недостатньо такої свободи й демократії, де людьми правлять тирани – суспільство перестає бути відкритим, демократія гине. При цьому принцип, за яким демократична влада обирається більшістю – формальність, засіб для досягнення цілі – реалізації політичних свобод і влади закону, які не в силах обмежити ,,самовладдя” громадян. К.Поппер називає демократію ,,найменшим злом з усіх форм правління”. Але ця стриманість оцінок і цілком реалістичний скепсис не заважають йому бути прихильником демократії. Він оголошує злочином не тільки спроби повалити демократію, а й ,,антиегалітаристську позицію в політичному житті”. а думку К.Поппера, однією з найважливіших рис відкритого суспільства є законодавчно дозволений вільний дискурс, результати якого впливають на прийняття важливих рішень у державі. Тому суспільним ідеалом К.Поппера є відкрите суспільство – суспільство влади розуму, свободи, рівності та справедливості.

Відкрите суспільство, за К.Поппером, базується, насамперед, на інструментальній раціональності, десакралізації соціальних і політичних норм і процедур, можливості зміни соціального статусу його членів. Основу такого суспільства складає приватна власність. Її недоторканість є першим і головним правилом організації й самоорганізації відкритого суспільства. Такою ж опорною нормою цього суспільства є демократичні свободи особистості, котрим протиставляється тоталітарний тип держави, в якому рівень свободи людини є мізерним.

_________ Мартін Хайдеггер -німецький філософ. Створив вчення про Бутті як про основоположною і невизначеної, але всім причетною стихії світобудови. Зов Буття можна почути на шляхах очищення особистісного існування від обезличивающей ілюзій повсякденності (ранній період) або на шляхах осягнення сутності мови (пізній період). Відомий також своєрідною поетичністю своїх текстів та використанням діалектного німецької мови в серйозних працях. У «>Битии і часу» (1927) Хайдеггер пропонував досліджувати сенс буття й описати форми, у яких буття себе являє, – це завдання він називав «фундаментальної онтологією». Саме появу цього твори ознаменувало поява нового філософського напрями. Основні ідеї цієї книжки були доповнені і розвинені за іншими його доробку, де у систематизованому вигляді викладено основні ідеї філософії існування, які придбали поширення у Німеччини, а й у інших країнах. Це - твір окреслює той відрізок його від шляху, який дає йому бачення минулого, сьогодення й майбутнього, що він задає питання: де й на що ж стоїмо? (>Wostehenwir?)[7]

13.Політична доктрина класичного марксизму та її розвиток. Види сучасного марксизму.

Політичні доктрини марксизму — один із напрямів політичної думки Новітнього Часу. Карл Маркс (1818— 1883) — німецький філософ, економіст, політичний мислитель, основоположник учення, яке згодом здобуло назву марксизму. Марксові належить фундаментальна чотиритомна праця «Капітал». У «Маніфесті Комуністичної партії» (1848 p.), написаному К.Марксом і Ф. Енгельсом, першому програмовому документі наукового комунізму обґрунтовувались ідеї щодо диктатури пролетаріату як знаряддя соціалістичного перетворення суспільства, необхідності створення пролетарської партії, висувалася теза про пролетарський інтернаціоналізм. Соціалістичні погляди К. Маркса та Ф. Енгельса значною мірою ґрунтувалися на класичній німецькій філософії, англійській політекономії, критичному утопічному соціалізмі. У марксизмі розроблено такі стрижневі політичні ідеї: істинне народовладдя можливе тільки за умови подолання приватної власності на засоби виробництва, їх усуспільнення; досягнення в суспільстві цілковитої соціальної справедливості; визначальними в політичному розвитку суспільства є матеріальне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису й надбудови; головною умовою перемоги революції є диктатура пролетаріату; авангардом робітничого класу має бути комуністична партія; держава — механізм економічно наймогутнішого класу; право — зведена в закон воля панівного класу; комуністична суспільно-економічна формація складається з двох фаз — соціалізму та комунізму; в комуністичному суспільстві не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, держава й права поступово відімруть, поступившись громадському управлінню не людьми, а речами й виробничими процесами; на найвищій фазі комуністичної формації людство здійснить стрибок із царства необхідності до царства справжньої свободи, де вільний розвиток кожного стане передумовою вільного розвитку всіх.

14. Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.

Теорія мікродержави ( оскільки держава є загальне зло для політики в цілому. Треба пам’ятати , що будь які стандарти в політичній поведінці зруйнують людську свободу , тому держава , як джерело політичних і соціальних стандартів може існувати лише у вигляді мікродержави сутність цієї концепції полягає у розпорядженні суспільними ресурсами на рівні місцевої громади. Держава не може встановлювати загально обов’язкові стандарти і повинна базуватися на добровільній згоді індивіда. Мікродержави скоріше не регулятивний а розпорядчий орган спрямований на досягнення загально визнаної позитивної мети.

15. Основні завдання неоконсерватизму. Роль неоконсерватизму в підвищенні рівня глобалізації.

Неоконсервати́зм (від грец. νεος — новий і лат. conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

16. Роль держави і концепції держави в консерватизмі і неоконсерватизмі.

Консерватизм (лат. conservare — зберігати, охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнто­вана на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Головні положення консерватизму було сформульовано у працях Едмунда Берка (1729—1797), Жозе де Местpa 1753—1821), Луї де Боналда (1754—1840). Відправною точкою консерватизму вважають вихід у світ 1790 p. есе Е. Берка “Міркування про Французьку революцію”. А термін “консерватизм” увійшов до наукового обігу після заснування французьким мислителем і громадсько-політичним діячем Франсуа Рене де Шатобріаном (1768—1848) у 1815 р. журналу “Консерватор”.

Фундатори консерватизму протиставили висунутим європейським Просвітництвом і Великою французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну й цілісну систему, амальгаму (суміш різнорідних елементів) інститутів, норм, моральних переконань, традицій, звичаїв, що сягають корінням у глибину історії.

Консерватизм як тип суспільно-політичної думки та ідейно-політичної течії відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Часто консерватизм буває своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які від­чувають страх перед майбутнім, що спричиняє невизначеність і нерідко погіршення соціального статусу. Консервативною вважають також загальноприйняту в суспільстві сукупність цінностей, форм адаптації до традиційних соціальних норм та інститутів.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Свою здатність до цього він продемонстрував на поворотних етапах історії. Так, за вільнопідприємницького капіталізму консерватизм обстоював ідеї вільної конкуренції, вільного ринку, а після великої економічної кризи і особливо після Другої світової війни — кейнсіанські ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, “держави добробуту”. Прихід 1980 р. до влади у США Р. Рейгана та його друга перемога (1984), перемога консервативної партії на чолі з М. Тетчер в Англії тричі поспіль, підсумки парламентських і місцевих виборів у ФРН, Італії, Франції засвідчили, що ідеї консерватизму поділяють широкі верстви населення.

Помітне місце в конструкціях сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії. Не заперечуючи плюралістичну демократію, вони висловлюються за критичний підхід до неї, визнаючи взаємозв'язок між капіталізмом і демократією.

Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство, яке, на їхню думку, значно ширше від уряду, історично, етично й логічно вище за конкретного індивіда.

У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм

Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»). Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).