2. Життя і діяльність Галена

Видатний римський лікар Гален використовував при тлумаченні душі поняття «пневма». Периферічна пневма поєднується з центральною, внаслідок чого душа стає здатною розпізнавати тілесні зміни.

Клавдій Гален (129-201 рр. н.е.) розробив першу класифікацію, темпераментів, яку виклав у трактаті “De temperamentis” (від лат. temperamentum – узгодженість, устрій).

Клавдій Гален - античний медик. Народився в Пергаме, у Малій Азії. Був хірургом у школі гладіаторів, пізніше придворним лікарем в імператора Марка Аврелія й у його сина імператора Коммода. Створив близько 300 праць по філософії, медицині й фармакології.

Гален вніс істотний вклад в анатомію й фізіологію, практикуючи анатомування трупів людей і проводячи експерименти на тварин.

На відміну від Аристотеля, описував головний мозок як осередок чутливості, психічної діяльності й руху. Описав четверохолмие середнього мозку, сім пар черепно-мозкових нервів, що блукає нерв; проводячи досвіди по перерізанню спинного мозку свиней продемонструвало функціональне розходження між передніми (руховими) і задніми (чутливими) корінцями спинного мозку.

На основі спостережень відсутності крові в лівих відділах серця вбитих тварин і гладіаторів, а також виявлених їм при анатомуванні трупів недонесених дитин отвору в межжелудочковой перегородці створив першу в історії фізіології теорію кровообігу, що проіснувала до відкриттів Везалія й Гарвея.

Гален систематизував подання античної медицини у вигляді єдиного навчання, що було теоретичною основою медицини аж до закінчення середньовіччя.

Чотири первинні рідини Гален сприймав відповідно до загальної космологічної теорії, за якою вогонь, землі, повітря і вода є спільною основою всіх речей.

Що стосується Галена, то він заслуговує захоплення як натураліст та лікар. Гален був лікар з великим досвідом, вивчав анатомію та фізіологію, просунув наші уявлення про центральну та периферійну нервову систему та їх взаємозв'язок, вніс вклад у вивчення кровообігу, психології та антропології.

Зібрання творів Галена, що дійшли до нашого часу, перевищує по обсязі всі медичні твори, написані до нього; для нас вони - основне джерело відомостей по античній медицині. Більшість добутків тієї епохи, за винятком тих, що дійшли під ім'ям Гіппократа, були втрачені. А медичні твори, написані після Галена, здебільшого засновані на його працях або просто є їхніми повтореннями або компіляціями[3, c. 14-15].

3. Медична школа Салерна

Із загибеллю Західної Римської імперії (476 р.) під ударами варварів (так називали греко-римські автори навколишні і зайшлі народи) антична культура, зокрема й медицина, як у самому Римі, так і в усіх його західних провінціях значно занепала. Шкільна підготовка лікарів припинилася, медицина знову стає частково фамільним ремеслом, яке передається з роду в рід. Разом з тим і на Заході при церквах та монастирях почали влаштовувати притулки для хворих; духівництво, зокрема ченці, лікували хворих і готували лікарів. Зрозуміло, що викладання медицини в таких монастирських школах могло провадитись лише в дусі цілковитої відповідності поглядів на будову і функції людського організму догматам церкви. На Заході були й поодинокі цивільні медичні школи, в яких зберігалася спадщина античної медицини. З таких шкіл найвідомішою була школа в Салерно коло Неаполя, заснована в 846 р. Утримувалась ця школа об'єднанням лікарів. Викладання в ній провадилось за заповітами Гіппократа, і тому називалася вона «Civi-tas Hippocratica» («Товариство Гіппократа»), Навчання в школі тривало 9, для хірургів— 10 років. Перші 3 роки були підготовчими. Після закінчення школи право на практику надавалося лише після річної праці з досвідченим лікарем. Починаючи з XI ст. в Салернській школі у викладанні почали використовувати праці арабських лікарів. З перекладачів з арабської мови на латинську особливо вславився Константин Африканський (1015—1087).

Викладання анатомії в Салерно провадилось теоретично; секції робили, як і за часів Галена, на свинях. Лише в 1231 р. школа дістала від короля Фрідріха II дозвіл робити секцію люд-ського трупа один раз на 5 років. У Салернській школі Роджер у 1170 р. уклав добре ілюстрований підручник з хірургії за зви-чаєм тих часів «a capite ad calcanem». У XIII ст. цю працю переробив і доповнив пермський хірург Роланд, і вона під назвою «Rolandina» стає надовго підручником в італійських медичних школах. У цьому ж столітті в Салернській школі було укладено збірник засобів проти отрут («Antidotarium», 1290 р.), в якому вперше подано ліки у ваговому приписі: гранах, унціях, скрупулах, драхмах (давня аптечна вага), а не «на око», по «пригорщі», як практикувалось до цього. У 1213 р. Салернська школа отримала статус університету[4, c. 31-33].