112. Охарактеризуйте соціальний склад населення Римської імперії і-іі ст. Н. E.

113. Визначте причини падіння царської влади в Римі.

Продовження т. зв. Мітрідатових воєн з Римом у 74-64 pp. закінчилося повною перемогою Риму з включенням Понтійського царства до складу Римської імперії. Полководець Помпей, командуючий римською армією, здобув перемогу над 22-та царями, Мітріда-товими союзниками, підкорив 12 млн чоловік, завоював 1538 міст і фортець. Похитнуло Республіку повстання Спартака, що вибухнуло у 74-71 pp. до н. е. Армія рабів у момент найвищого успіху досягала 120 тисяч чоловік. Повстання було придушене армією під проводом Марка Красса.

У самому Римі визрівав заколот Луція Сергія Катіліни, метою якого мав стати державний переворот і скасування боргів. Катіліна, виданий Цицероном, втік до Етрурії і разом з 3000 його прихильниками загинув у бою з римським військом.

Невдовзі після придушення цього виступу політична влада в Римі переходить до рук трьох визначних діячів, які утворюють 1-й тріумвірат (60 р. до н. е.). До складу тріумвірату входили Помпей (переможець Мітрідата), Красс (який звільнив Рим від Спартака) і Цезар.

Юлій Гай Цезар (народився 100 р. до н. е.) починав свою політичну кар'єру як типовий демократ. Домігшись свого обрання консулом на 59 р. до н. е., провів аграрний закон, за яким колишні ветерани Помпея були наділені земельними ділянками. Однак для втілення в життя цього законопроекту Цезар був змушений діяти в обхід Сенату, відхиливши вето народних трибунів. Того ж 59 р. до н. е. Цезар провів ще один аграрний закон, за яким переважне право на отримання землі з суспільних фондів мали батьки, що утримували 3-х і більше дітей (таких в Італії було 20 000). Одночасно консул обмежив права провінційних намісників, забезпечуючи цим популярність і підтримку місцевого населення.

Тепер Цезарю було потрібне військо. Він добивається, щоб його призначили намісником у Галлію (на 5 років). Але оскільки Галлію ще треба завоювати, Сенат дозволяє Цезарю набрати армію. Галлія була підкорена і у 57 р. до н. е. проголошена римською провінцією. В 54-51 pp. до н. е. Цезар з 60 000-ним військом придушує 300-ти-сячне повстання галлів, тоді ж було підкорено 300 племен, взято штурмом 800 міст, захоплено в полон 1 млн чоловік. Золото сильно упало у ціні і продавалося в Римі просто на фунти.

Сенат, побоюючись авторитету Цезаря, вимагає від нього розпуску війська. Після відмови сенатори оголошують полководця ворогом вітчизни і доручають Помпею набрати армію для боротьби з Цезарем. До 45 р. до н. е. Цезарю довелося вести війни проти Помпея, його синів, Мітрідатового сина Фарнака (останній був розбитий за 5 днів, після чого народилося знамените «Прийшов, побачив, переміг») та Катона Молодшого. В 46 р. до н. е. Цезаря проголосили диктатором на 10 років, а в 44 р. до н. е.- пожиттєвим. Крім цього, з 48 р. до н. е. в його руках зосередилася влада трибунів, з 46 р. до н. е.- цензорська влада. В 45 р. до н. е. йому присвоїли титул імператора. В його ж руках була влада верховного понтифіка (жерця). Коміції існують, але виконують вже волю диктатора. Сенат не лише збережений, але й розширений ще на 300 чоловік (разом 900), проте слухняний волі імператора. Таким чином, Цезар отримав можливість одноосібно здійснювати вищу владу, оголошувати війну й укладати мир, розпоряджатися скарбницею і управляти військом. Кілька разів його соратники намагаються увінчати Цезаря царською (rex) діадемою - оскільки Цезар готувався до походу проти парфян, щоб помститися за смерть Красса, в Римі ширилися чутки, що перемогти парфян може лише цар (реке).

Все це викликало невдоволення як народу, так і деяких сенаторів, які вважали Цезаря тираном. 15 березня 44 р. до н. е. на засіданні Сенату він був заколотий змовниками, яких очолювали Брут і Кассій. На тілі Цезаря з 23-х ран лише одна виявилася смертельною.

Перебування при владі Гая Юлія Цезаря - це своєрідний рубіж між римською республікою та імперією. Причини переходу від однієї форми державного устрою до іншої полягали у тому, що: по-перше, розвиток рабовласництва і приватної власності призвів до посилення класового розшарування. Різка різниця між станами суперечила декларативній рівності римських громадян, закладеній в основі республіки.