Зміст нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі»
Міжнародні норми в галузі охорони праці. !
Основні законодавчі та нормативно-правові акти з
охорони праці в галузі.
Система управління охороною праці в організації.
Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків.
Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності.
Актуальні проблеми охорони праці в наукових дослідженнях.
Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об'єктах.
Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці.
Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.
Рекомендований перелік практичних занять
Конкретний склад практичних завдань визначається робочою програмою навчальної дисципліни «Охорона праці в галузі». Тут наводиться лише орієнтовний перелік практичних робіт, що впроваджений і апробований в вищих навчальних закладах для окремих освітніх галузей.
Рекомендується такі теми практичних занять: Перевірочний розрахунок системи опалення виробничих та офісних приміщень; Розрахунок системи кондиціювання повітря; Розрахунок вентиляції виробничого приміщення; Розрахунок штучного освітлення виробничого приміщення; Перевірочний розрахунок природного освітлення; Розрахунок зони захисту блискавковідводу; Розрахунок звукоізоляції; Оцінка ефективності акустичної обробки приміщення; Розрахунок площ адміністративних та побутових приміщень; Розрахунок захисного заземлення; Розрахунок занулення електрообладнання; Розслідування нещасного випадку в галузі; Порядок атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці; Розробка інструкції з охорони праці для професії (за галузевим спрямуванням); Опрацювання розділу «Охорона праці» колективного договору та «Угоди з охорони праці»; Розробка заходів пожежної профілактики на характерному галузевому об'єкті; Порядок визначення розмірів виплат фонду при нещасному випадку на виробництві; Методи аналізу, прогнозування, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань; Оцінка ступеню професійного ризику виробництва.
Міжнародні норми в галузі охорони праці.
Проблема врегулювання соціально-трудових відносин виникла одночасно з розвитком капіталістичного товарного виробництва, коли власники на засоби виробництва і наймані працівники остаточно визначилися як суб’єкти трудових відносин. Оскільки їхні інтереси у соціально-трудовій сфері не збігалися, постало питання про створення механізму їх узгодження та врегулювання конфліктів.
Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб’єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у європейських країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).
Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.
До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.
В даний час на міжнародному рівні діють наступні організації по урегулюванню питань з охорони праці:
Рис.
1. Міжнародні організації по урегулюванню
питань з охорони праці.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) (Англ. World Health Organization (WHO) створена у 1946 році організацією об'єднаних націй на Міжнародній конференції з охорони здоров'я в Нью-Йорку. Статут набув чинності 7 квітня 1948 р. (цей день відзначають як Всесвітній день здоров'я). Штаб-квартира розміщена у Женеві (Швейцарія). У ВООЗ входять 193 країни.
Головною метою ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, покращення умов гігієни праці, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів, тощо. Протягом останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах. До цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.
Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та державними бюро).
З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення більш тісного зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.
До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором.
Міжнародна організація праці (МОП) створена в 1919 р. на Паризькій мирній конференції організацією об'єднаних націй.
Діяльність МОП визначає міжнародні трудові стандарти у вигляді конвенцій і рекомендацій, що встановлюють мінімальні стандарти основних трудових прав: свобода асоціацій, право організовуватися, колективні угоди, скасування примусової праці, рівні можливості і рівне звертання, і інші стандарти, що регулюють умови у всьому спектрі питань праці. Виробила такі критерії індустріального суспільства, як восьмигодинний робочий день, захист материнства, законодавство, що забороняє використання дитячої праці, та цілий ряд заходів, що сприяють безпеці на робочих місцях і нормальним трудовим відносинам.
Завданням МОП є розвиток і реалізація норм і основних принципів і прав у сфері праці; створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків з забезпечення гідної зайнятості; підвищення ефективності соціального захисту для усіх; розробка міжнародних заходів і програм зі сприяння здійсненню основних прав людини, покращення умов праці та життя і розширення можливостей для зайнятості; розробка міжнародних трудових норм.