7.2. Методи аналізу основних тенденцій кон'юнктури ринку

Основною метою аналізу ринкової кон'юнктури є вивчення тенденцій розвитку ринку. На практиці крива кон'юнктури може бути побудована лише на основі динамічних рядів показників – індикаторів ринку. Для оцінки динаміки кон'юнктури використаються статистичні методи аналізу тимчасових рядів і індексний метод. При дослідженні кон'юнктури прийнято витримувати таку послідовність:

1. розраховуються показники динаміки рівнів ряду (ланцюгові, базисні темпи росту й приросту);

2. будуються графіки рівнів аналізованого показника й показників його динаміки;

3. за допомогою того або іншого методу дається оцінка кривої кон'юнктури;

4. робиться інтерпретація основної тенденції й функції кон'юнктури;

5. розраховуються показники циклічності кон'юнктури.

Після розрахунку показників динаміки побудова графіків дає певні подання про форму тренда кон'юнктури. Однак для нестійкої кон'юнктури графіки динаміки можуть не виявити стійкої тенденції. Виявити стійку тенденцію в таких умовах можна, удавшись до спеціальних статистичних методів згладжування. Метод технічного вирівнювання полягає в тім, що на графіку візуально проводиться крива, що відбиває, на погляд дослідника, тенденцію розвитку. Метод механічного згладжування полягає в розрахунку й побудові ковзних і більш рівневих середніх, що відбивають тенденцію або циклічності розвитку. Методи аналітичного вирівнювання складаються в побудові статистичних моделей тренда на основі того або іншого припущення. Одним з таких методів є метод найменших квадратів. Побудована з його допомогою теоретична крива кон'юнктури дає можливість розрахувати показники циклічності кон'юнктури. Однак у ряді випадків виявлення циклічності вимагає застосування особливих методів. Послідовність їхнього застосування наступна: відбираються ринкові показники, що проявляють найбільші коливання, будуються їхні динамічні ряди за досить тривалий період. У кожному з них виключається тренд, що відбиває єдину тенденцію до росту або зниження, а також сезонні коливання. Залишкові ряди, які по суті повинні відбивати кон'юнктурні або чисто випадкові коливання, стандартизуються, тобто приводяться до загального знаменника, що забезпечує їхня порівнянність. Потім установлюється синхронність і взаємозв'язок показників шляхом розрахунку коефіцієнтів кореляції. Багатомірність зв'язку забезпечується розбивкою показників на однорідні кластерні групи. Нанесені на графік кластерные оцінки повинні виявити лаг фаз кон'юнктурних циклів. Багатомірну модель циклічності загальногосподарської кон'юнктури прийнято називати економічним барометром.

При аналізі досить представницького динамічного ряду паралельно повинні вирішуватися питання вичленовування основного тренда, циклічності середньої довжини, сезонності й залишкових (випадкових) коливань.

7.3. Зміст і ендогенний механізм довгих хвиль

Економіка являє собою складну за структурою систему складових її елементів, кожний з яких може становити локальні взаємозалежні підсистеми, підлеглі власним закономірностям з різним ступенем коливання динаміки.

Історія аналізу довгих хвиль почалася в ХIX столітті, коли в 1847 році англійські вчені Х.Кларк і В.Джевонс помітили, що між двома «економічними катастрофами» вибухнули в 1793 і 1847 роках пройшло 54 роки. Вони вперше припустили, що цей інтервал не випадковий і що повинні існувати природні причини, що викликають такі катастрофи.

У Росії проблемою довгих хвиль займався Н.Д.Кондратьєв, висновки якого засновані на аналізі великої кількості економічних показників (індекси цін, номінальна зарплата й ін.) По Кондратьєву, на відміну від класичного ділового циклу, довжина хвилі визначалася як відстань між сусідніми підйомами або спадами економічного росту

Н.Д.Кондратьев визначив, що довга хвиля має дві фази: підвищувальну та знижувальну фази. Характеризуючи довгі хвилі в економіці, Н.Д.Кондратьєв виділяє наступне:

1. У джерел підвищувальної фази або в самому її початку відбувається глибока зміна всього суспільства. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи й нововведення.

2. Підвищувальні фази більше багаті соціальними потрясіннями (революції, війни), чим знижувальні.

3. Знижувальні фази роблять особливо гнітючий вплив на сільське господарство.

Періодичні кризи (цикли ділової активності середньої довжини 7-10 років) як би нанизуються на відповідні фази довгої хвилі й змінюють свою динаміку залежно від її: у періоди підйому більше часу доводиться на «процвітання», а в періоди тривалого спаду заглиблюються кризові явища.

Сучасна періодизація довгих хвиль ділить їх на чотири класичних напівфази: ріст, рецесія, депресія й пожвавлення. По загальному визнанню економістів основною причиною тривалих коливань є розвиток науково-технічного процесу. Поява великих відкриттів сприяє економічному росту, однак воно тісно пов'язане із соціально-економічними процесами в суспільстві. Соціально-економічним процесам властива тривала інертність від загального благополуччя до соціальної ненависті, що й визначає, на наш погляд, тривалість довгих хвиль в економіці. Наростання соціальної активності в суспільстві дає поштовх НТП, що, у свою чергу, приводить до загального економічного підйому.

Цикли середньої довжини в 7-11 років прийнято називати малими циклами ділової активності. Виділяються наступні напівфази (фази) малих економічних циклів:

• криза;

• депресія;

• пожвавлення;

• підйом.

Багато економістів вважають, що причиною малих економічних криз є періодична заміна засобів виробництва, особливо їхньої активної частини.

Контрольні запитання:

1. Описати спеціальні статистичні методи згладжування.

2. Поняття довгих хвиль.

3. Фази циклу.