6.3.Фінансові ренти

У господарських операціях і фінансових угодах передбачаються не окремі виплати, а дискретний потік платежів. Послідовність платежів, що наступають через рівні проміжки часу, називають фінансовою рентою, поза залежністю від походження платежів, їхнього призначення й цілей. Окремий платіж називають аннуітетом.

Період ренти – це інтервал між платежами. Час від початку настання рентних відносин до кінця останнього періоду виплати називається строком ренти. Відсоткова ставка – ставка, використовувана при розрахунку нарощування або дисконтування платежів по ренті.

При проведенні фінансово-економічних розрахунків використовуються різні види ренти. Залежно від частоти виплат ренти діляться на річні, р-термінові (р – число виплат протягом року) і безперервні (виплати виробляються дуже часто). В залежності від розмірів платежів ренти діляться на постійні й змінні (у різні періоди платежів розміри платежів різні). Ренти, що підлягають обов'язковій сплаті, називають обов'язковими. Якщо виплата ренти залежить від настання якої-небудь події або умови, така рента називається умовної. Залежно від числа періодів платежів ренти діляться на обмежені й вічні ренти. По настанню першого строку платежу ренти діляться на негайні й відстрочені. По моменті виплати ренти діляться на звичайні й постнумерандо (строк платежу наступає наприкінці періоду) і звичайні пренумерандо (платіж здійснюється на початку періоду ренти).

У розрахунках рентних платежів, як і при визначенні відсотків, вирішуються два основні завдання: визначення нарощеної суми й сучасної (наведеної) величини ренти.

Нарощена сума ренти являє собою суму всіх членів ренти з нарахуванням на них відсотків до кінця строку ренти. Сучасна величина ренти – це сума всіх членів, дисконтованих на початок строку ренти.

Контрольні запитання:

1. Поняття простих відсотків.

2. Поняття складних відсотків.

3. Поняття фінансової ренти.

Тема 7. Аналіз динаміки й циклічності економічних процесів

7.1. Співвідношення попиту та пропозиції по фазах економічного циклу

Людські потреби народжують певні інтереси в економічних відносинах. З одного боку, природні потреби народжують попит на товари, що задовольняють цієї потреби. З іншої, щоб одержати ці товари, їх варто зробити або обміняти на інші, тобто продати даний товар, запропонувати його до обміну на ринку. Таким чином, ті самі люди, з одного боку, є покупцями, з іншої, продавцями, створюючи попит та пропозицію на товарному ринку. Всі вироблені товари повинні споживатися. Порушення цього правила говорить про непотрібність на даний момент тих товарів, яких запропоновано більше необхідної кількості. На макроекономічному рівні попит повинен бути дорівнює пропозиції.

Разом з тим, для того щоб обміняти якась кількість товару на інше, необхідно знать співвідношення обміну цих товарів. Це співвідношення прийняте називати ціною. Ціна товару залежить не тільки від попиту та пропозиції, але й від інших факторів: грошового доходу, смаків і переваг покупців, нагромаджень і стану грошової системи. Однак ціна є функцією від цих факторів і тому, якщо вони фіксовані обсяг попиту або пропозиції можна виразити функцією (7.1):

Q = f ( P ), (7.1)

де: Q – обсяг попиту або пропозиції; P – ціна товару.

Зміна попиту та пропозиції від ціни є динамічною функцією. А оскільки ціна товару залежить від великої кількості факторів, та її зміна в динаміку, як правило, носить кон'юнктурний характер. В економічній літературі динамічна зміна пропозиції прийнята називати кривій пропозиції. При цьому справедливо твердження, що чим вище ціна товару, тим більше кількість його пропозиції. Крива пропозиції показує, яке кількість товару й за якою ціною виробники можуть продати на ринку.