16.Поняття колориту

К– с-ма співвідн-я колоьрів, яка склад-ся у відповідну є дність картини. Може бути: 1. холодний або теплий (залежить від доменанти кольор.рішення); 2. насичений або стриманий (від інтенс-ті кольор. рішення - яскравість); 3. темний або світлий.

17. Засоби виразності в ж

Композмція – раціонально продумане розміщення на полотні фігур та предметів.. Оновн. ел-том комп-ції є сюжетно-комп-ий центр, якому підпор-ні всі ін. ел-ти твору. Він виділ-ся кольором і виразн-тю форм. Клас-й живопис баз-ся на принципах рівноваги та симетрії композиції, які передбач-ть рівномірних розподіл образів на площині.Симетрія в картині передає стан спокою, а асиметрія – тревоги або руху.

Формат. Він повинен відповідати комп-ції. Прямокутний витягнутий вгору підвищує монум-сть твору,.. а витягн. По гориз-ля принижує і сковує, одночасно передає безмежність простору в пейзажі та епохальність подій в епічних картинах (істор-х). Обальний – декор-ний хар-р і часто викор-ся для портрету.

18.Перспектива

П– засоби створення іллюзії простору, що викор-ть з-ни зобр-я предметів на площині відповідно до світло-тіньових відношень, скорочень розмірів, які створ-ся в природі. Види перспектви: 1. лінійна – предмети в міру їх віддалення від глядача сприйм. і зобр-ся зменш-ми, 2.просторова (повітряна) – створ-ся завдяки фіз. властив-м кольорів : теплі висов-ся на передній план, а холодний на задній. Повітряне середовище пом”якшує контрасти між освітл. та тіньовими частинами віддалених предметів, тому тони кольорів послаблюються при зобр-і віддалених предметів.3.зворотня(символічна) – це перевернута лінійна П, коли зобр-ня не звужується, а розгорт-ся в міру віддаленості (іконопис).

19.Жанри Ж

визначаються за тематикою і предметом зображення: портрет(парадний), історичний жанр (різновид – батальний-сцени військових дій), міфологічний (сюжет античної або біблейної міфології), побутовий(забраження щоденного життя людей), анімалістичний(найдавніший – зображення тварин), пейзаж(в т.ч. урбаністичний, марина), натюрморт (мертва природа)

20.Ікона як вид живопису

Ікона(гр. – зображення, образ) – зображення Христа, Богоматері, святих, сцен з святого письми, яким церква надає священого значення. Історично передтечею ікони під різновид поховального портрету – фаюмський портрет, що знаходили в Єгипті в І-Іvст.н.е. Це був портрет, в якому підкреслювалась духовність, а не телесність, зроблений на дерев”яній дошці восковими фарбами. Теорія іконопису розроблялась в Візантії богословами в VІ-ІХ ст. н.е. під час боротьби іконошанувальників з іконоборцями. Ця теорія твердить, що ікона не є зображенням Бога – це знак, ідея Бога, а як реальний предмет ікона пов”язує світ небесний зі світом земним. Кожен ел-т - символічне значення.

21.Склад. частини ікони:

1. Основа (класична – дерево) може бути папір, вишита(гаптована), холст (казацьки ікони ХІІІ ст.), відлита в Ме, ладанки, коври-ткання. У Візантії для її вигот-ня викор-ся кипарис – стійкий до пошкоджень, в слов”ян землях – липа, ялина, вільха. Для захисту дошки від жучків з тильної сторони її обробляли оліфою або чесночним соком. Товшина дошки – важлива атрибуційна ознака, т.к. вона змінювалась протягом сторіч. Класична ікона ХІ-ХІІст., коли вона прийшла на К.Русь, 6-10 см., після ХІІ ст-3-4см.

2. Ковчег – заглиблення в виді корита, вирізане з лицьового боку дошки, на якому знах-ся зображення. К міг бути одинарним або подвійним- було 2 поля. Наявністьь і форма К свідчить про давність ікони. В ХІ-ХІІст К робли одинарним і глибоким, а поля були нерівними. В ХІІ-ХІVст.К не виготовляли, з ХІVпо ХVІстдомінує подвійний К. З ХІІІст поля роблять більш вузькими, а з ХVІ ст.К роблять ннеглибоким (1-2см).

3. Крипільні пристрої в іконах, основа яких склад-ся з кількох дошок- шпонки або шпуги – це невеликі дерев”яні рейки, які взізали в іконну дошку, щоб зберігти ікону від деформацій. Найдавн. шпонки до ХІVст були накладними (набивали цвяхами Х). Врізні шпонки врізали в пази з заднього боку дошки:*діагональна шпонка, *поперечна(горизонтально); *зустрічні; *торцева. В описі ікони визначит наявність чи відс-ть Ш, їх виді стан збереж=ня.

4. Паволока – тоненька тканина , яку накладали на лицьових бік іконної дошки, щоб вона зберігла від розривіва і фарбовий шар - її приклеювали. Можна її виявити тільки, коли є пошкодження.Дошка-паволока-грунт.

5. Левкас – білий грунт (крейда або гіпс+ клей), який накладали поверх аволоки – захищає, згладжує, зрівнює поверхню, висвітлює кольори. В укр барокових іконах ХVІІ-ХVІІІ стлевкас виконував декоративну ф-цію: по сирому левкасу вирізали малюнок, який потім вкривали позоломою, а зверху писали фарбами зображенняурочистість, свято. Левкас можна побачати у місцях прориву.

6. Фарбовий шар – сам живопис.

7. Оклад – декор-не покриття ікони, виготовлене з різних матеріалів (золото, срібло, дорогоц.каміння, латунь, мідь, в Укр.-позолочю фольга) Буває набірний - кожна частина виготовл-ся і кріпиться окремо (німби, одежа, поля ікони, тло ікони) цвяхами, яки пробивали фарб. шар;суцільний покриває всю поверхню лицьового боку ікони і крипиться на торцях цвяхами.

У ХVІІІ стдеже популярна ікона-підокладниця – худ-к малював тільки ті частини, що не вкриті окладом – личне – обличчя, руки, ноги.

8. Кіот(гр.-ящик) – шафа, в яку ставлять ікону з прозорою скляною лицьовою стороною.

Всі ікони поділ-ть на домашні (хатні), іконостасні, ікони-ладанки(натільні)