
- •2.Заг.Клас-я мист-ва
- •5.Істор. І т. Вир-ва папіру
- •12.Техніка літографіі,різновиди
- •13.Живопис та його види
- •14.Поняття основи та грунту
- •15.Живописні техніки
- •16.Поняття колориту
- •17. Засоби виразності в ж
- •18.Перспектива
- •20.Ікона як вид живопису
- •22.Іконописні техніки.
- •24.Іконогр. Типи
- •28.Види скульптури
- •29.М”які скульп.Мат.
- •31.Скульпт. Техніки
- •32.Європ.Порцеляна
- •40. Нецке
- •Кераміка, як вид малої пластики
- •54.Визначення ювел. Виробів
- •55.Заг. Клас-ця ювелір. Вир-в
- •58.Ювелірні камені та їх к-ція
- •38.Монети Рос.Імперії 19-20
- •41. Клас-ція зброї
- •47. Види колекц.І п маркок
12.Техніка літографіі,різновиди
Різновдом плоського друку є літографія (грецьк –гравюра на кам”яній дошці)- вапняного походження. На дошку художник наносить малюнок за допом.спец.літографічного олівця або жирної літогр-ї фарби (віск, жири, каніфоль і пігмент чорного кольору). Поверхня каменю обробляється кислотами (різними) так, щоб фарба при друкуванні сприймається тільки місцями, що передають зображення, а на ін.частини поверхні фарба не переходить. Такий спосіб друку викор-ся і на алюмін. досках –аліграфія. Варіантом плоського друку є офсет (англ.- відгалудження)- з друкувальної форми фарба передається на проміжну гумово-тканеву пластину, а з неї – на папір або ін. матеріал. Дуже поширений в типографському світі. Друк почався з ксилографії.
Європ. гравюра народилась одночасно з книгодрукуванням (XVст) і б.-який друкований текст є гравюрою; це не тільки книги або малюнки, це й банкноти, пошт.марки, нотні тексти з різними видами нотацій.
За ЗУ та міжнар.конвенціями складові частини культ.цінностей є КЦ, тобто гравіровальні дошки є більш важливою КЦ, ніж естампи
13.Живопис та його види
Ж-вид образ.-го мист-ва, яке розгортається в двох вимірах, але прагне отримати третій вимір, створити іллюзію простору, глибини. На відміну від графіки, головним засобом виразності є сполучення кольорів, а не ліній. Види Ж за ф-ціями: стАнковий, монум-ний, декор-ий. СтАнковий- картини існують самостійно незалежно від архітектурного ансамблю і виготовляються на станку (мольберті). Монументальний є невідємною частиною архітектурного ансамблю (Секстинська Капела Мікельанжело, Таємна Вечера Леонардо да Вінчі -фрески). Декоративнний Ж прикрашає окремі речі або примішення (гобелени, пічі, крашанки).
14.Поняття основи та грунту
Найдавнішими основами для Ж були: дерево, камінь, пізніше Ме,які захищають Ж зі зворот. боку від повітря і зберіг-ть фарбу від розчин-ня в основі. З XVІст розповс-ся основа з тканини (пряза з рослин.волокон-льон). Специфіка полотняної основи- видом переплетення ниток, їх товщиною і шільністю ткання. За цими ознаками полотно: дрібнозернисте(фактура ткання майже не помітна), крупнезернисте(добре видно плетіння).
Одним з реставац-х методів зміцнення Ж на тканині є дублювання полотна- підведення додаткової основи, якеою звичайно служить нове полотно.Дубляж може бути ознакою підміни , комуфляжу.
Полотно, не відлміну від дерева та МЕ, не захищає Ж – вимагає грунтовки – нанесення окремого шару до того, як почин-ся формув-ня зобр-ня (в т.ч. буває на дереві та Ме). Ф-ції грунта: 1) зрівнює поверхню основи; 2)захищає основу від дії в”язева(розчинники для фарби); 3) грунт бере участь у створенні колориту картини. Найдавн. Грунт був білий з крейди або гипсу – левкас – класичн. для іконопису. Починаючи з ХІІ ст.в Г додаються фарби найб.поширеним стає червоно-коричн.Г – болюс.
Ж на полотні вимагає підрамників: 1.суцільні або глухі- збиті по кутах- з хустинами;2. розсувні з кілочками для регулювання натяжіння полотна.
15.Живописні техніки
ЖТ залежить гол.чином від фарб, якими корист-ся худ-к, і в”язива, що закріплює фарби в грунті і зв”язує їх одна з одною. Акварель (лат.вода) – прозоі фарби, що розводяться водою(часто з клеєм росл. поход-я) і легко змиваються. Основа-папір. Гуаш (італ.водяна фарба)- непрозорі фарби, що мають домішку свінцевих білил та клею, від чого й гублять прозорість.Дають насич. тои і легко перекривають б.-який колір. Темпера (лат.змішуати) – фарби розведені яєчним жовтком або клеєм рослин. походж-я,зміш-м з олією.Вони швидко висхіють і не змиваються. Для отрим-я змішаного малюнку фарба наноситься поверх іншої.Для збереження живопису часто вкривається оліфою, яка з часом тускніє. Дає матову поверхню. Енкаустика(гр.-випалюю) – розчинником є віск. Розігриті фарби, до складу яких входять віск, олія, смоли, кольор. пігмент наносять на розігріту основу, після закінчення роботи Ж опллавляється в жаровні. Стар. техніка надає таємничості, лиск, урочистості. Олійнний Ж – фарби, розчинником яких є рослин. олія. Можна змішувати на палітрі. З часом вони темніють.Недолік – кракелюри – трішини фарб. шару, що з”явл-ся з часом. Має жирнуватий блиск. Пастель(тісто) – кольорові олівці з фарб-го порошка без оправи (іноді додають віск).Хар-рною основою є папарова(картон).Фреска(італ.сирий, вогкий) – малюєть на вогкий штукатурці фарбами, розведеними водою. В”язево – штукатурка. Вітраж – Ж на склі або зображення із кольорового скла, що пропускає світло. Мозаїка – зображення або орнамент, виконані з кольор. каменів або кольор. непрозорого скла (природного походження - смальта).