15.Легітимація державної влади

  Легітимація державної влади - складний соціальний процес, результатом якого є визнання влади легітимною. Структура процесу легітимації передбачає наявність таких основних елементів, як суб’єкт, об’єкт, принципи, гарнтії. Основні напрями конституційно-правового регулювання як процесу легітимації державної влади отримали формально-юридичне закріплення як конституційно-правові принципи. Об’єктом легітимації є те, на що спрямований процес легітимації, те, з приводу чого складаються відповідні політико-правові відносини. Об’єктом слугує державна влада, тобто,вольові відносини які виникають на основі соціальної асиметрії в суспільстві і обумовлені потребами управління ним соціальні, в яких однією зі сторін являється особливий політичний суб’єкт - держава, її органи, посадові особи” У демократичних країнах народ реалізує свою владу безпосередньо або за допомогою представницької демократії, тобто через органи, які діють за дорученням народу і представляють його інтереси. Такими є, передовсім, обрані народом органи державної влади, як колегіальні (парламент), так і одноособові (президент), а також органи місцевого самоврядування. Органи державної влади, які наділені делегованою легітимністю, можна поділити на два основні рівні. Перший - органи влади, яких безпосередньо обирає народє (парламент, президент). Другий - органи, створені представницькими органами першого рівня (уряд). Ще одним важливим конституційним принципом механізму легітимації державної влади, який створює реальні перешкоди на шляху її можливої узурпації, є поділ функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.  

16.Поняття критерії форм державного управління. Форма управління — це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюють органи виконавчої влади для реалізації поставле¬них перед ними завдань. Форми управлінської діяльності прямо чи опосередковано обу¬мовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади. Вони (форми) закріплюються в Конституції України (ст. 117), законах, положеннях, стандартах. Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності: 1) видання нормативних актів управління; 2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління; 3) проведення організаційних заходів; 4) здійснення матеріально-технічних операцій. Правові форми державного управління - зовнішні прояви конкретних дій органів виконавчої влади чи їхніх посадових осіб, які спричиняють юридичні наслідки. критерії класифікації правових форм державного управління мають місце: а) очікувані результати - за цим критерієм розрізняють позитив¬ не регулювання (регулювання суспільних відносин з метою їх упорядкування) та реакцію на негативні явища у сфері державного управління (притягнення правопорушників до адміністративноївідповідальності); б) юридичний зміст - доцільно розрізняти уповноважуючі, зобов'язуючі та забороняючі правові форми державного управління. Неправові форми державного управління - це зовнішні прояви конкретних дій органів виконавчої влади чи їхніх посадових осіб, які не спричиняють настання юридичних наслідків. Методи державного управління - це способи і засоби впливу органів державного управління чи посадових осіб на керовані об'єкти. Загальноісторичні види державного правління: монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком; республіка — вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

17. Монархія та її ознаки.«Монархія» у перекладі з грецької «єдиновладдя» – це форма державного правління, при які верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави, і, як правило, передається у спадокОдним з основних елементів монархічної системи правління є престолонаслідування. Іншим важливим елементом монархічної форми правління є регентство (від лат. Regere - управляти) тимчасове колегіальне (регентським радою) або одноосібне (регентом) здійснення повноважень глави держави, у випадках вакантності престолу, змалку, хвороби або відсутності монарха.Монархія як форма правління відрізняється наступними ознаками:- Існування одноосібного носія верховної влади, який, як правило, користується цією владою довічно;- Спадковим порядком наступності верховної влади, який регулюється законом про престолонаслідування або звичаєм;- Монарх представляє державу за власним правом. яке не похідне від влади народу (найчастіше підкреслюється божественне походження монарха, завдяки чому цар стає помазаником Божим, іноді отримує корону з рук Папи Римського і т.п.);- Відсутність юридичної відповідальності монарха як глави держави, (так, закони Швеції прямо говорять - «дії монарха не підлягають осуд») У сучасному світі існують дватипу монархій - абсолютна (яка існує нині в двох формах - світської і теократичною) і конституційна (існуюча так само у двох видах: дуалістичної і парламентарної). Абсолютна монархія являє собою різновид монархічної форми правління, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням всієї повноти державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також духовною (релігійної) влади в руках монарха. В даний час зберігаються 8 абсолютних монархій: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. У деяких із цих країн останнім часом робляться перші кроки по переходу до конституційної монархії, однак, поки ці реформи не змінили абсолютного характеру монархій.

18.Парламентська демократія. Парламентська демократія є протилежністю президентській демократії. У світі існує кілька різновидів парламентських систем правління. Варто виділити наступні принципові відмінності між парламентською і президентською системами влади:1. У парламентській системі влади глава уряду і його кабінет підзвітні перед законодавчою владою, залежать від довіри парламенту і можуть бути відправлені у відставку при висловленні їм вотуму недовіри. За президентської системи влади президент обирається на встановлений конституцією термін і при звичайних обставинах не може бути відправлений у відставку шляхом винесення йому вотуму недовіри парламентом. Він призначає уряд. 2. Президенти обираються шляхом прямого народного голосування, або через колегію виборників, а прем'єр-міністри обираються парламентами. Однак варто пам'ятати, що процес такого вибору може мати різноманітні форми. 3. Третя фундаментальна відмінність має особливе значення для країн перехідного періоду, які перебувають в процесі побудови демократичних держав. У парламентській системі правління виконавча влада є колективною чи колегіальною, у той час як у президентських системах правління влада є одноособовою, неколегіальною. Ознаки: 1. Обмежені конституційні позиції глави держави. 2. Уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати). 3. Уряд (прем’єр-міністр) наділений сильними конституційними позиціями в системі організації публічної влади. 4. Уряд несе політичну відповідальність перед парламентом. 5.дострокове припинення повноважень (розпуску) парламенту за ініціативою уряду.

19.Президентська республіка та її ознаки. Президентська - Глава держави (пре зидент) особисто або з наступним схвален ням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обираєть ся непарламентським шляхом — пря мими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак)

Президентська республіка, її основні ознаки й особливості:

1) президент об'єднує повноваження глави держави і глави уряду (виконавчої влади);

2) позапарламентський метод обрання президента: він оби рається шляхом загальних виборів;

3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очо лює або призначає президент); Конгрес СІЛА) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;

5) президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;

6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшіс тю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).Однак цей тип республік має і недоліки (президент не зале жить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності пе ред ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

20.Змішана республіка .Змішана республіка (також може називатися напівпрезидентської, напівпарламентськи, президентсько-парламентської республікою) - форма державного правління, що знаходиться між президентської і парламентарної республіками З одного боку, парламент змішаної республіки має право винести вотум недовіри уряду, сформованому президентом. З іншого боку, президент має право розпустити парламент і призначити позачергові вибори (у деяких країнах парламент не може бути розпущений протягом конституційно визначеного терміну). Якщо в новому складі парламенту партія президента отримає більшість, то збережеться "біцефальная" виконавча влада, коли політику уряду визначає президент, при відносно слабкою фігурі прем'єр-міністра. Якщо ж переможуть противники президента, то як правило, останній буде змушений прийняти відставку уряду і фактично передати повноваження з формування нового уряду лідеру партії, що набрала більшість голосів на виборах. В останньому випадку президент не може істотно впливати на політику уряду, і головною політичною фігурою стає прем'єр-міністр. Якщо згодом буде обраний президент, опозиційний парламентській більшості, він сформує новий уряд, і якщо воно не отримає схвалення в парламенті, то останній може бути розпущений. Таким чином, як і в парламентарних країнах, в змішаній республіці уряд може працювати, тільки коли воно спирається на підтримку парламентської більшості. Але якщо в парламентарних країнах президент чи монарх (номінальний глава держави) лише формально призначає уряд, реально сформований парламентською правлячою партією або коаліцією, то у змішаній республіці обраний народом президент має право фактично формувати свій уряд, незважаючи на існуюче парламентська більшість, вступати в конфлікт з парламентом і домагатися його розпуску. Такий стан неможливо ні в парламентарних країнах, ні в президентській республіці. Тому змішану республіку вважають самостійною формою правління, поряд з парламентською і президентською.

21. Поняття та критерії державного режиму. Реальна роль тих чи інших інститутів державної влади,дійсний стан демократії, способи владарювання в тій чи іншійкраїні знаходять відображення в понятті державного режиму. Державний режим - це узагальнена характеристика форм і методомздійснення державної влади в тій чи іншій країні. Однак потрібновраховувати, що державна влада для вирішення своїх завдань використовуєодночасно різні форми та методи. По цьому, оцінюючи той чи іншийдержавний режим, даючи йому відповідну оцінку важливо встановити,які методи здійснення державної влади є головними,провідними, складають істота, домінанту державного режиму Характердержавного режиму в країні, застосування тих чи інших форм і методівздійснення державного режиму визначається багатьма факторами. Нанього впливає існуюча в країні партійна система. Взаємовідносини між органами держави, прямі і зворотні зв'язкиполітичних партій, громадських організацій, органів держави зпоселенням, пануюча в суспільстві ідеологія, рівень політичноїкультури, традиції і багато інших обставин. Однак головним,визначальним фактором є характер державної влади:демократична влада, яка спирається на волю народу, має своїм наслідкомдемократичний режим; влада, що захищає інтереси певного класу,соціальної верстви, своєкорисливі інтереси клану веде до, різного роду,диктаторським і тоталітарним режимам. У конституціях зарубіжних країн ті чи інші сторони, елементидержавного режиму закріплені в неоднакове обсязі. Аналіз основних законів різних країн свідчать, що предметомконституційного регулювання є наступні елементи державногорежиму: - державна влада, що має своєю основою політичну владународу, політичне панування певної соціальної групи, або владу,що виходить від монарха; - організаційно - правовий розподіл влади і рольова автономіярізних гілок державної влади, з одного боку і принцип єдностідержавної влади - з іншого, що означає зосередження всієї повнотивлади в одних руках; - змагальність, пошуки компромісу та консенсусу в діяльностідержавних органів або, навпаки, обмеження політичноїдіяльності, орієнтація на боротьбу з політичними опонентами і придушенняїх; - політичні свободи громадян, можливість їх самостійного іактивної участі в політичному житті .

22.Поняття та ознаки демократії.Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.Ознаки демократії.1. Демократія має державний характер:а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.2. Демократія має політичний характер:а) передбачає політичне різноманіття. Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм: загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне голосування; 4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних.4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства — до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів.5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки.

23.Поняття та ознаки тоталітарного режиму. Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я тощо. Ознаки тоталітарного режиму: Наявність однієї всеохоплюючої ідеології, на якій побудована політична система суспільства.

Наявність єдиної партії, як правило, керованої диктатором, яка зливається з державним апаратом і таємною поліцією.

Вкрай висока роль державного апарату, проникнення держави практично в усі сфери життя суспільства.

Відсутність плюралізму в засобах масової інформації.

Жорстка ідеологічна цензура всіх легальних каналів надходження інформації, а також програм середньої і вищої освіти. Кримінальне покарання за поширення незалежної інформації.

Велика роль державної пропаганди, маніпуляція масовою свідомістю населення.

Заперечення традицій, зокрема традиційної моралі, і повне підпорядкування вибору засобів поставленим цілям (побудувати «нове суспільство»).

Масові репресії і терор з боку силових структур.

Знищення індивідуальних громадянських прав і свобод.

Централізоване планування економіки.

Майже всеосяжний контроль правлячої партії над збройними силами та розповсюдженням зброї серед населення.

Прихильність експансіонізму.

Адміністративний контроль над здійсненням правосуддя.

Прагнення стерти всі кордони між державою, громадянським суспільством і особистістю.

24.Автоританий режим та його ознаки. Авторитарний режим суттєво відрізняється від демократичного. Він характеризується такими головними ознаками, як підвищений ступінь централізації влади; обмеження або повна відсутність автономії особи; широке застосування в державному управлінні силових методів; обмеження плюралізму; формальність або недостатній рівень гарантування прав особи; пріоритет держави перед правом. В умовах авторитарного режиму провідне місце посідають примусові методи державного керівництва, завжди панує надмірно жорстка державна дисципліна, регулярно застосовуються надзвичайні методи державного керівництва, відкрите насильство. У системі державних органів немає поділу влади, знецінюється значення народного представництва, встановлюється пріоритет виконавчої або навіть партійної влади чи об'єднання останньої з владою державною, спостерігаються слабкість і відсутність дійсної незалежності судових органів. Відомі численні засобипереходу від демократичного режиму до авторитарного. У деяких випадках такий перехід відбувається легальним шляхом, включаючи законний прихід до влади антидемократичних угруповань внаслідок їх перемоги на загальних виборах. Авторитарний режим може встановлюватися поступово з огляду на загарбання влади антидемократичними силами на основі створення в союзі з деякими політиками правлячого демократичного режиму нового коаліційного уряду. У результаті утворення такої коаліції можуть скасовуватися інститути колишньої демократичної системи. У такий спосіб може скластися режим авторитарності державної влади відносно низького рівня. Згодом цей рівень легалізується з прийняттям нової, антидемократичної за змістом конституції країни.

25.Поняття та критерії форми державного устрою. Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта ми політичних міжнародних відносин. Складні держави — це такі держави, які об'єднались з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, але певну частину своїх суверен них прав, добровільно передали вищим централь ним органам союзної держави.До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль ним органам. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд нались для досягнення певних спільнихцілей в політичній, еко номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державно му примусі.

26.Унітарна держава та її ознаки. Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.

Унітарна держава характеризується такими ознаками.

1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи.

2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.

3. Має єдину для всієї держави систему законодавства.

4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.

5. Має єдине громадянство.

6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на:

• централізовані,

• децентралізовані,

• змішані.

Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія).

Децентралізовані — місцеві органи влади мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя (наприклад, Велика Британія,Данія, Грузія та ін.).

Змішані — присутні ознаки централізації і децентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.).