20. Правопорушення: поняття, ознаки і види.

Правопорушення - це протиправне винне діяння деліктоздатної особи, котре посягає на суспільні відносини, що охороняються законом. Таке соціальне явище властиве всім суспільствам

Ознаки правопорушення.

Основними ознаками правопорушення виступають:

1) вони є діяннями, тобто актами поведінки саме людей, а не проявами інших, наприклад, природних сил.

2)правопорушення є завжди суспільно небезпечними чи суспільно-шкідливими діяннями, позаяк вони завдають шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам і в такій якості оцінюються суспільством;

3) правопорушення є протиправною поведінкою, тобто, такою, що порушує конкретну правову норму. Наприклад, діяння не є злочином, якщо воно не порушує однієї з норм Особливої частини Кримінального кодексу;

4) правопорушення є винним діянням. Вина - це психічне ставлення особи

до вчиненого нею поведінки та її наслідків. Винність особи передбачає здатність її

давати звіт за свої дії та керувати ними.

5) правопорушення є діянням лише деліктоздатної особи, тобто такої, що за законом може нести юридичну відповідальність.. В Україні відповідальність за вчинення злочину настає, якщо особа на час його вчинення досягла 16 років (за деякі злочини - з 14 років).

Види правопорушень — класифікаційні групи пра¬в-нь за різними підставами. Залежно від сту¬пеня сус-ної небезпечності розрізняють злочини і проступки. Злочин — вид прав-ня, що передбачається крим з-ом, тобто суспільне небезпечні, кримінальне протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну системи, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.Проступки класифікуються як адміністративні, дисциплінарні, цив-правові.

Адміністративні проступки — такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управ¬ління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них закон передбачає адміністративну відповідальність.

Дисциплінарні проступки — такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисциплін; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством (іншими нормативними ак¬тами) передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки — шкідливі, проти¬правні, винні порушення деліктоздатною особою вре¬гульованих нормами цивільного права майнових і зв’язаних з ними немайнових особистих відносин, а також схожих з ними майнових і особистих відносин, передбачених нормами сімейного, земельного, кол¬госпного права.

21. Склад правопорушення

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, здоров'я людини та ін).

Об'єкт правопорушення може розглядатися з різних позицій як:

загальний;

родовий;

видовий;

безпосередній.

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.

Суб'єкт правопорушення — фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність.

Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою тут є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості і злочинної недбалості).

При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті конкретні шкідливі (небезпечні) наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання. (наприклад, крадіжка майна, що є власністю іншої особи).

При непрямому умислі особа свідомо допускає можливість настання шкідливих (злочинних) наслідків свого діяння: не бажає їх настання конкретно, не ставлячи їх за мету, однак і не виключаючи можливої перспективи настання таких наслідків, байдуже ставлячись до такої можливості (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю власнику майна, під час протиправного заволодіння цим майном: шкода здоров'ю не була метою злочинця, але він свідомо припускав таку можливість).

При протиправній самовпевненості особа не має наміру настання шкідливих наслідків, але при цьому: усвідомлює протиправність свого діяння; передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (оскільки переоцінює свої здібності, досвід або ж недооцінює складність, усі обставини та небезпечніть конкретної ситуації).

При протиправній недбалості особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити.

Факультативною складовою суб'єктивної сторони правопорушення є мотив і мета.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення.

Мета — це уявлення особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне