6. Система підзаконних актів України

Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави.

У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:

- галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігає з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.:

- комплексне законодавство, тобто таке, котре містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство;

- загальфедеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації (у федераціях);

- законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони);

- конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (по юридичній чинності).

Структура системи законодавства - це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.

Структура системи законодавства (її внутрішня будова):

-галузева («горизонтальна») - галузеве законодавство (трудове, цивільне, карне й т.д. законодавство ),тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по предметі правового регулювання (наприклад, предмет регулювання трудового законодавства - трудові відносини, а також відносини , тісно пов'язані із трудовими);

-ієрархічна («вертикальна») - закони й підзаконні акти, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів (закони, підзаконні акти) розрізняються по юридичній чинності.

Різновидом ієрархічної структури є ієрархічна структура законодавства у федеративній державі, т.зв. «федеративна структура законодавства» - федеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації.

7. Поняття і ознаки правовідносин

правовідносини - це індивідуалізовані суспільні відносини, взаємна поведінка учасників яких юридично закріплена і забезпечується можливістю державного примусу.

Правовідносини характеризуються рядом ознак:

а) вони завжди пов'язані з правом.

б) в основі виникнення, зміни припинення правовідносин лежить життєвий

випадок (дія чи подія), на який вказано в гіпотезі норми права, котра передбачає ці

правовідносини - юридичний факт.

в) правовідносини є індивідуальним зв'язком між суб'єктами права, котрі

конкретно визначені.

склад і далі є конкретним, хоча місце власника зайняла інша особа;

г) учасники правовідносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть

обов'язки.

д) правовідносини містять інтелектуальний і вольовий елементи

є) реалізація правовідносин забезпечується всіма засобами правового регулю¬вання і правового впливу (наприклад, мірою юридичної відповідальності).

8. Суб’єкти і об’єкти правовідносин. Правосуб’єктність.

. Суб'єкт правовідносин — це суб'єкт права, який виступає учасником правових відносин і наділений відповідними суб'єктивними правами та юридичними обов‘язками.

Суб'єкти правовідносин поділяються :

• Індивідуальні (наприклад, фізична особа, посадова особа).До індивідуальних суб'єктів відносяться громадяни даної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства і такі, що мають подвійне громадянство.

• Колективні (юридична особа, орган державної влади та ін). До колективних суб'єктів можна виділити державно-територіальні утворення (держави, суб'єкти федерацій, міста, райони й інші територіальні одиниці, виборчі округи), їхнє населення, і також організації (державні органи, суспільні об'єднання, підприємства, комерційні структури і інші.

Об єкти правовідносин

Об^єктом або предметом правовідносин виступає така соціальна цінність, із-за якого суб'єкти права вступають до правовідносин. Іншими словами, це та реальна цінність, на використання або охорону якої спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин.

Об'єкти правовідносин класифікуються на такі види:

1) речі, тобто належні кому-небудь предмети. До них належить майно (нерухоме і рухоме), інші матеріальні цінності. Правові норми визначають, чи можуть бути ті чи інші види речей бути об'єктом у конкретних правовідносин. Наприклад, в Україні вогнепальна зброя чи вибухівка не може стати предметом договору куп-лі-продажу з участю фізичних і недержавних юридичних осіб;

2) матеріальні обпекти, котрі мають характер о/сивих тканин (призначених, до прикладу, для трансплантації), так як вони не є і не можуть бути правом визначені як "речі";

3) визначені правом і зовнішньо виражені наслідки творчої інтелектуальної діяльності: твори науки, літератури, мистецтва;

4) особисті немайнові цінності особи, до яких належать право кожного на життя, здоров'я, особисту свободу, честь і гідність. Введення до правової системи України категорії "моральної шкоди", без сумніву, сприяло правовому захисту цих цінностей;

5) поведінка (дія або бездіяльність), яка є наслідком іншої регламентованої правом поведінки. Наприклад, на вимогу парламенту підконтрольний йому міністр звітується за свою діяльність.

Слід завважити, що в юридичній літературі поширеною є думка, за якою в

усіх випадках об'єктом правовідносин є поведінка суб'єктів, котра випливає з їх"суб'єктивних прав і обов'язків»

Правосуб'єктність — це можливість чи здатність особи бути суб'єктом права з усіма відповідними наслідками.

Правосуб'єктність суб'єкта складається з двох властивостей:

а) правоздатність - це здатність мати права і нести обов'язки. Правоздатність

виникає з народженням особи і завершується смертю (визнанням особи померлою

в судовому порядку);

б) дієздатність - це здатність власними правомірними і неправомірними діями (бездіяльністю) набувати прав і особисто нести обов'язки, в т.ч. юридичну відповідальність. Дієздатність виникає лише з досягненням особою певного віку (на¬

приклад, цивільна дієздатність в Україні настає з досягненням 18-річного віку, а в

разі вступу до шлюбу до досягнення цього віку - з моменту вступу до шлюбу). Фізичну особу неможливо позбавити правоздатності (а отже і правосуб'єктності),

проте можна в судовому порядку обмежити чи позбавити її дієздатності.