1. Норма права

– це загальновизнане, формально визначене правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов’язковий характер, набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку і здійснення якого забезпечується державою. У нормі права закріплюються право і обов’язки учасників суспільних відносин і санкції у випадку їх порушення. Правило поведінки, що міститься у нормі права поширюється на всіх, хто стає учасниками відносин, що регулюються даною нормою. Норма права складається з: диспозиції, гіпотези та санкції. Диспозиція – частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки. Диспозиції бувають: визначені (закріплюють однозначне правило поведінки – можна поводити себе лише так, як вказано у нормі); не повністю визначені (вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках якої суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно); відносно визначені (вказують на права та обов’язки але надають можливість для їх уточнення залежно від обставин). Гіпотеза – частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, встановлених в диспозиції. Гіпотези бувають: визначені (вичерпно визначають умови); не повністю визначені (наявність чи відсутність необхідності визначається відповідними суб’єктами); відносно визначені (обмежують умови застосування певним колом вимог). Санкція – частина норми, що вказує на наслідки порушення правил, встановлених нормою. Санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання недійсними певних діянь, що здіюснбвалися з порушенням. Визначена санкція – вказує на конкретний засіб впливу. Відносно визначена – вказує на декілька можливих засобів впливу.

2. Структура пр.Норми.

Під структурою пр.норми розуміється її логічно узгоджена внутрішня будова,обумовлена фактичними обставинами сусп.відносинами, котра характерезується наявністю взаємо повязаних і взаємодіючих елементів,яка реально виражена в норм.пр.актах. Гіпотезою є таку частина пр.норми,що встановлює умови і обставини послання яких має бути реалізоване правило поведінки. Саме в цій частині пр.норми визначається юр.факт, з яким повязується виникнення,зміна чи припинення правовідносин,зміст яких встр.в диспозиції. Гіпотеза має свою класифікацію:абстрактна,казуїстична. За ступенем визначеності:абсолютні,відносно визначені ,абсолютно невизначені. Гіпотези можна под.на односторонні та двосторонні. Диспозицією називається така частина норми права,в якій визначено правило поведінки для субєктів правовідносин,яке стає реалізованим внаслідок настання умов,названих гіпотезою. Диспозиції под.на: казуальні,абстрактні. За способом вираження правил поведінки на:прості,описові,бланкетні,відсильні. Санкці-це частина пр.норми,шо встановлює міру юридичної відповідальності за порушення правил поведінки ,передбаченою диспозицією. Санкціі також класифікуються юр.наукою за різними критеріями на:каральні.відновлювані. Також поділяються на:абсолютно визначені,відносно визначені,альтернативні та кумулятивні.

3.Види правових норм

1.за органами, котрі вправі видавати правову норму (норми, прийняті парламентом, главою держави, урядом, міністерством, місцевими органами);за предметом (і методом) регулювання вони поділяються на норми мате-ріа .оного і норми процесуального права. Норми матеріального права регулюють права і обов'язки суб'єктів правовідносин, а процесуальні норми - лише порядок діяльності, компетентних державних органів у процесі застосування права, а також так звані "процесуальні" права і обов'язки учасників процесу: обвинувачуваного, підсудного, свідків, адвоката, прокурора тощо). Процесуальні норми формують кілька окремих галузей права - кримінально-процесуальне право, цивільне процесуальне - але присутні й у інших галузях;за характером правила поведінки, встановлюваного диспозицією, норми вони поділяються на імперативні (когентні) та диспозитивні. Імперативними є такі норми, які встановлюють правило поведінки в категоричній формі. Воля учасників правовідносин не може впливати на його зміст. Диспозитивні норми встановлюють правило поведінки, котре діє, оскільки учасники угодою між собою не визначать іншого правила своєї поведінки;за сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії та локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх суб'єктів в рамках усієї території держави. Норми обмеженої дії мають чинність, обмежену територіальними, суб'єктами, часовими параметрами. Локальні норми діють лише в рамках окремих державних, громадських чи приватних структур і сформульовані, як правило, у внутрішньоорганіздційних підзаконних актах.за соціальним призначенням і місцем у правовій системі норми права можна класифікувати на:а)установчі (норми-принципи)б)регулятивні,;в)охоронні, г)забезпечувальні. д)декларативні - містять програмні цілі правового регулювання або юридичні оголошення;є) дефінітивні - фіксують визначення деяких правових явищ і категорій;є) колізійні - мають метою усунення протиріч між правовими приписами, які можуть мати місце;ж) оперативні - встановлюють дату набуття чи припинення чинності нормативного акту.Правові норми можуть класифікуватися й за іншими критеріями (за часом дії,за колом суб'єктів тощо).

7. Поняття і ознаки правовідносин.

Правовідносини-це індивідуалізовані суспільні відносини,взаємна поведінка учасників юридично закріплена і забезпечується можливістю державного примусу. Правовідносини це не будь-яка поведінка людини,а лише та,що регламентована правовими нормами. Ознаки: 1) вони завжди пов"язані з правом;2) в основі виникнення,зміни,припинення правовідносин лежить життєвий випадок;3) є індивідуальним звязком між суб"єктами права,котрі конкретно визначені; 4) містять вольовий(здатність суб"єкта не лише усвідомлювати,а й керувати своєю поведінкою) і інтелектуальний(це є усвідомленість поведінки,регульована нормою права) елементи; 5) їх реалізація забезпечується всіма засобами правового регулювання правового впливу. Вони мають досить складну структуру і підлягають видовій класифікації