65. Поняття і правова природа матеріальної відповідальності сторін трудового договору, її відмінність від цивільно-правової відповідальності

Матеріальна відповідальність – настає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків і полягає у покритті шкоди відповідною сумою грошей або рівноцінним майном; настає за шкоду, заподіяну працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, зв’язаним із виконанням трудових обов’язків. 

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальнос­ті, матеріальна відповідальність за трудовим правом настає тільки за завдану пряму дійсну шкоду. 

66. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну майну роботодавця.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок пра­цівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вживати заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого робо­тодавця — створити умови, необхідні для нормальної роботи; за­безпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджу­вати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умо­ви, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП). Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шко­ду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (без­діяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності створюється спеціальна комісія або при­значається експертиза.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо про­типравне діяння скоєно ним умисно або з необережності (за ви­нятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної не­безпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже, на розмір та порядок від­шкодування шкоди. За умисне заподіяння шкоди працівник зав­жди відповідає в повному обсязі завданої шкоди.

67. Види матеріальної відповідальності працівників.

Трудове законодавство виокремлює такі види матеріальної відповідальності працівників: 1) обмежена - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду, заподіяну ним, але у розмірі, що не перевищує його середнього місячного заробітку. Мається на увазі втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести незаплановані грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

2) повна - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду в повному її розмірі, без обмеження відповідальності середньомісячним заробітком;

3) підвищена - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду, але збільшену у кратному обчисленні. При цьому обсяг відповідальності не обмежується середньомісячним заробітком.

Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником передбачена частиною першою ст. 132 КЗпП і полягає в обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду, але не більше середнього місячного заробітку працівника. Тобто якщо збиток перевищує місячну зарплату, то у частині перевищення він не відшкодовується (крім випадків добровільного відшкодування). До неї можуть бути притягнені працівники усіх рівнів, у тому числі й керівники підприємства.

Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність, на відміну від обмеженої, передбачає покладання на працівника, винного у заподіянні шкоди підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду у повному обсязі без будь-яких обмежень.

Вичерпний перелік випадків, що передбачають можливість застосування до працівника ПМВ, закріплено статтею 134 КЗпП.

Підвищена матеріальна відповідальність Загальна норма щодо застосування підвищеної матеріальної відповідальності працівників передбачена ст. 135-3 КЗпП (абз. 4), відповідно до якої «законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір». У даних випадках сума до відшкодування визначається шляхом множення розміру прямої дійсної шкоди на відповідний коефіцієнт.