3.3. Меліоративні заходи на гідрографічному фонді
Гідрографічний земельний фонд об'єднує береги і дно давньої гідрографічної сітки з прилеглими до них схилами крутизною понад 9 градусів. Землі цього фонду характеризуються різними несприятливими умовами. Тут найбільш змиті ґрунти. Інтенсивно проявляється лінійна ерозія, має місце недостатнє зволоження, місцями на берегах спостерігається близький вихід на поверхню чи відшаровування третинних відкладів та інших ґрунтоутворюючих порід, утворення зсувів, карстів, наявність намитих грунтів чи заболоченості на днищах балок, вплив експозиції на мікроклімат тощо.
На території господарства наявні яри другої та третьої стадіїї розвитку. Друга стадія розвитку яру – це врізання висячого яру вершиною догори по схилу. Яр, розвиваючись, збільшується по трьох параметрах: приростає в верх по схилу вершиною у довжину, поглиблюється внаслідок подальшого розмиву дна концентрованим потоком води, проходить формування укосів і змивання грунту з подальшим виносом його водою по дну яру. Якщо дно яру в нижній частині знаходиться на певній висоті над дном відповідного елемента гідрографічної сітки, такий яр називають висячим. Переміщення (приріст) вершини яру угору по схилу може становити до декількох десятків метрів за рік. Це найбільш агресивний період у динаміці формування яру.
Третя стадія розвитку яру настає тоді, коли приріст вершини яру угору уповільнюється і поступово припиняється. Продовжується формування (осипання) укосів, тобто ріст яру в ширину і деяке поглиблення та поширення дна яру. Лінія проходження дна яру поступово опускається до рівня дна нижчого елемента гідрографічної сітки. Яр перестає бути висячим, він досягає так званого базису ерозії, положення його профілю стає стабільним і визначається як профіль рівноваги.
Дно яру, починаючи від гирла, поступово заростає трав’яною рослинністю, невеликі потоки води збігають по середині дна яру. Ступінь сколювання укосів яру залежить від фізико-механічних властивостей грунту. Третя стадія розвитку яру закінчується тоді, коли припиняється формування профілю рівноваги і процес його розширення. Він характеризується врізуванням висячого яру вершиною вгору по схилу. Тут формується вершина майбутнього яру. Одночасно вимоїна поглиблюється внаслідок розмиву грунту на смузі. Вимоїна перетворюється на яр, який впадає в ту чи іншу ланку гідрографічної сітки.
Прибалкові смуги створюють уздовж берегів балкової сітки на межі між присітковим і гідрографічним фондами. На досить рівних схилах за відсутності значних вимоїн ширина прибалкової смуги становить 12,5 м; на схилах з глибокими вимоїнами ширину лісонасадження необхідно збільшити до 21—30 м.
Конструкція прибалкових смуг щільна чи ажурно-щільна, що відповідає одній з основних її функцій — закріплення грунту на досить крутих і еродованих схилах. Смуги таких конструкцій за участю кущів активно поглинають поверхневий стік, здійснюють кольматування, затримують сніг, запобігаючи здуванню його у гідрографічну сітку, поліпшують мікроклімат і рослинні умови на прилеглих схилах тощо.
Ширина прибалкових смуг залежить від протяжності вищерозташованих схилів, інтенсивності ерозійних процесів, еродованості тощо і становить 12,5-21м. Якщо на берегах балкової сітки є глибокі вимоїни та інтенсивні ерозійні процеси, то ширину смуги збільшують до 30м.
Прибалкові смуги мінімальної ширини слід проектувати на слабозмитих землях в умовах слабохвилястого (рівнинного) рельєфу
Схема прибалкової захисної смуги подана на рис. 4.
1,0
Т Т Т Шп -----
Т Т Т Шп
Рис. 4.Схема прибалкової лісової смуги
Кількість садивного матеріалу (тис.шт на 1га), всього – 3,204, у т. ч. Т – 2,402, Шп – 0,801.
Умовні позначення: (Т – тополя, Шп – шипшина).
Розрахунок садивного матеріалу, що необхідний для створення прибалкових смуг наведено в табл. 5.
Таблиця 5
Розрахунок потреби садивного матеріалу для створення прибалкових смуг.
Номери смуг |
Протяжність, км |
Площа, га |
Потрібна кількість садивного матеріалу, тис. шт |
||
Всього |
У тому числі по породах |
||||
Тополя |
Шипшина |
||||
Основні |
|||||
1 |
1,65 |
2,1 |
6,600 |
4,950 |
1,650 |
Разом |
1,65 |
2,1 |
6,600 |
4,950 |
1,650 |
Розміщення меліоративних покривів. Гирлові частини берегів, береги крутизною більше 20 градусів, з близьким виходом на поверхню чи відшаровуванням щебеневих кам'янистих порід, сильпозмиті ділянки з частими вимоїнами проектуються під суцільне заліснення.
Середні частини берегів крутизною 8-12 градусів, де переважають середньозмиті ґрунти, а берегові яри зустрічаються поодиноко, можна запроектувати під залуження (посів багаторічних трав) чи сад. При цьому слід враховувати два фактори: експозицію берега і характер покривних порід.
На берегах тіньових експозицій (північних, північно-західних і західних), як більш зволожених і прохолодних, доцільно запроектувати залуження. Під посів багаторічних трав можна відводити щебеневі ділянки берегів усіх експозицій. Верхів'я гідрографічного фонду, де переважають береги крутизною 6-8 градусів з переважно середньозмитими і навіть слабозмитими грунтами, можна включити в грунтозахисну сівозміну чи запроектувати під сад.
Дно гідрографічної сітки, нерозмите ярами, можна запроектуємо під покращені випаси
Залежно від характеру рельєфу і стану балочної сітки залісненню підлягає 15-60 % гідрографічного фонду.
Прияркові смуги проектуються вдовж бровок обох відкосів великих ярів II – III-ї стадії розвитку на віддалі очікуваного осипу відкосу, але не ближче 3-5 м від бровки.
Якщо відкоси яру не .прийняли ще кут природного ухилу, відстань від прияркової смуги до бровки яру визначається за формулою:
L
= h(ctg
-ctg
)+b
(7),
де L - відстань від бровки яру до першого ряду прияркової лісової смуги, м;
h - глибина яру, м;
b-ширина міжрядь у приярковій смузі, м;
- крутизна природного відкосу, град;
- крутизна відкосу у період створення лісової смуги, град.
LІІ = 25(ctg35˚-ctg75˚)+2,5 = 31,5 м.
LІІІ = 25(ctg35˚-ctg75˚)+2,5 = 31,5 м.
Отже, створювати прияркові смуги необхідно на відстані не менше 31,5 м від краю ярів.
Призначення прияркових смуг - послаблення росту діючих ярів шляхом скріплення грунтів на їх відкосах за допомогою кореневих систем дерев, попередження знесення снігу в яри, покращення режиму зволоженя відкосів, сприяння швидшому заростанню ярів.
Прияркові смуги запобігають подальшому росту ярів другої і третьої стадій розвитку. Вони розміщуються по обидва боки яру вздовж його бровок на відстані 3—5 м від них. Прияркові смуги повинні бути щільної конструкції завширшки 12,5—21,0 м, щоб запобігти здуванню снігу в яр, у прибровкові ряди слід висаджувати коренепаросткові породи. Кількість рядів і ширина прияркових смуг зумовлюються місцеутворенням і розмірами водозбірної площі яру: вздовж берегових ярів ширина смуги може бути мінімальною – 3 - 5 рядів (до 12,5 м), для відвершкових – 5 - 7 рядів (12 - 15 м) і для донних 7 - 9 рядів (15 - 21 м).
Закріплення діючих ярів приярковими смугами .неможливе, без затримання або відведення стоку, що потрапляє у вершину яру. А тому одночасно зі створенням прияружних смуг необхідно влаштовувати найпростіші гідротехнічні споруди - водовідвідні канави, водоспуски тощо. Схили яру можна відвести під залуженя. Схема прияркових смуг подана на рис. 5.
0,75
Тр Ак С С Об -----
Тр Ак С С Об
Рис. 5. Схема прияркової лісової смуги
Кількість садивного матеріалу (тис.шт на 1га), всього – 5,333, у т. ч. Тр -1,066, Ак – 1,066, С – 2,133, Об – 1,066.
Умовні позначення: (Тр – терен звичайний, Ак – акація біла, С – сосна звичайна, Об - обліпиха).
Розрахунок потреби садивного матеріалу для створення прияркових лісових смуг наведено в табл. 6.
Таблиця 6
Розрахунок потреби садивного матеріалу для створення прияркових лісових смуг
Номери смуг |
Протяжність, км |
Площа, га |
Потрібна кількість садивного матеріалу, тис. шт |
||||
Всього |
У тому числі по породах |
||||||
Терен |
Акація |
Сосна зв. |
Обліпиха |
||||
1 |
0,44 |
0,55 |
2,933 |
0,587 |
0,587 |
1,173 |
0,587 |
2 |
0,58 |
0,72 |
3,866 |
0,773 |
0,773 |
1,547 |
0,773 |
Разом |
1,02 |
1,27 |
6,799 |
1,36 |
1,36 |
2,72 |
1,36 |