Розділ 1 характеристика бактерій Corynebacterium diphtheriae

1.1. Загальна характеристика роду Corynebacterium

Рід Corynebacterium був описаний у 1896 р. Lehmann і Neumann, до нього належать 75 видів морфологічно подібних споріднених мікроорганізмів. Це здебільшого коменсали слизових оболонок та шкірних покривів людей і тварин [3].

Коринеформні бактерії – це прямі чи злегка зігнуті тонкі палички із загостреними чи іноді булавовидними кінцями, 0,3-0,8×1,5-8,0 мкм. Як правило, поодинокі або парні, часто V-конфігурації, або в стопках (полісад) з кількох паралельно лежачих клітин. Грампозитивні, хоча деякі утворюють метахроматинові гранули поліметафосфату. Більшість нерухливі, некислостійкі, хемоорганогетеротрофи, переважно облігатні аероби, не утворюють спор. Зазвичай потребують багаті поживні середовища, такіх як сиворіткове чи кров’яне середовища. Колонії на яких, як правило, випуклі, напівпрозорі, з матовою поверхнею; час появи видимих колоній: 1-2 доби [4]. Метаболізм бродильного типу; більшість видів утворюють з глюкози и деяких інших вуглеводів кислоту без газа. Каталазопозитивні; часто відновлюють нітрат і телурит. В рідкісних випадках утворюють кислоту з лактози чи рафінози, можуть розріджувати желатин. Чутливі до реакції на пеніцилін. Число атомів в міколових кислотах – 22-38 (0-2 подвійних зв’язки). МК-8( ) або МК-9( ) – домінуючий менахінон. На відміну від більшості родів родини Corуnebacteriaceae, коринеформні бактерії не реагують з утворенням арилсульфатази. Переважно облігатні паразити на слизових оболонках чи шкірних покривах ссавців, але іноді виявляються і в інших джерелах; деякі види патогенні для ссавців; збудник дифтерії [5].

1.2. Характеристика виду Corynebacterium diphtheriae

Назва походить від грецьких слів: koryne – булава, bakterion – паличка, diphtherion – плівка, що означає: булаво подібно потовщені палички, що спричиняють утворення плівки. Є характерним видом роду Corynebacterium. Вперше C. diphtheriae був виявлений у 1883 році Е. Клебсом у зрізках з дифтерійної плівки. У чистій культурі був отриманий в 1884 році Ф. Леффлером (звідси – бактерія Леффлера, BL). Під час дослідження були зроблені значні відкриття в галузі мікробіології. Вперше були отримані препарати: екзотоксин, антитоксична сироватка і анатоксин. У 1888 році Е. Ру і А. Ієрсен виявили у збудника дифтерії здатність продукувати екзотоксин. У 1892 році Е. Берінг отримав антитоксичну сироватку, яка з 1894 року використовується для лікування дифтерії. А в 1923 році Г. Рамон розробив метод перетворення екзотоксину на анатоксин, який успішно використовується для активної профілактики дифтерії [4].

У 1951 році Фрімен відкрив, що патогенні (токсигенні) Corynebacterium diphtheria є лізогенними, в той час, не лізогенізовані штами є авірулентним.

Згадки про дифтерію належать до IV-III ст. до н.е. У стародавні часи її називали «сірійською хворобою», «єгипетською хворобою», «хворобою, що задушує», «злоякісною виразкою глотки», «зашморгом ката». Термін «дифтерія» запропонував французький учений Бретонно наприкінці ХІХ ст.

Дифтерію в основному була ліквідована в розвинених країнах через широке використання вакцини АКДС. Наприклад, в США, в період між 1980 і 2004 році було 57 випадків дифтерії. Тим не менш, він залишається свого роду проблемою в світі загалом (3978 випадків у ВООЗ в 2006 р.), навіть в умовах глобального вакцинування.

Від початку обов'язкової імунізації проти дифтерії в СРСР з 30-х років до середини 70-х дифтерія вважалася практично ліквідованою інфекцією. Недбале ставлення до проведення обов'язкових щеплень привело до різкого зростання захворюваності у 80-х роках, яке досягло піка в Україні у 1994 році і досягла піка в Україні у 1994 році і призвело до епідемії. До того охопила 5 країн Європи. За 6 років епідемії в Європі перехворіло 100 тис. осіб, із яких 8 тис. померли. Особливістю цієї епідемії було те, що серед захворілих переважало доросле населення над дитячим (співвідношення становить 5:1-7:1) [4].

Таблиця 1.1