51. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку. Розвиток творчіх здібностей на уроках з Вашої спеціальності.

Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.

Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.

Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність - це синтез певних властивостей особистості, що утворюють її готовність до активної й продуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, а й формуються в діяльності. Спеціальні здібності становлять продукт розвитку спеціальних видів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. Продуктом же загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю".

52. Загальна характеристика психології молодшого школяра. Труднощі засвоєння наукових понять, особливості організації творчої діяльності.

Молодший шкільний вік триває з 6 до 10 (11) років

Специфіка соціальної ситуації розвитку молодшого школяра зумовлюється переходом до нового соціального статусу -школяра. Вступ дитини до школи змінює її статус та взаємини в соціумі, тому забезпечує конструктивне подолання нею кризи 6 (7) років. Однак раптовий перехід дитини до статусу школяра є складним:

o оскільки результати навчання дитини є значимими для суспільства, то успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня,

o перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити до школи, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі,

Перехід від дошкільного дитинства до шкільного характеризується рішучою зміною місця дитини в доступних їй суспільних взаєминах і всього образу життя.

Л.І. Божович

o на перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя, які поширюються значною мірою і на позашкільний час, наприклад, виконанням дітьми домашніх завдань,

o має місце переважання шкільних обов'язків дитини над її правами.

Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання, тому успішність їх пристосування до нового соціального статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується перше психічне новоутворення віку - внутрішня позиція школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкільного навчання.

Початкова шкільна дезадаптація - уповільнене й ускладнене пристосування першокласника до умов шкільного навчання, здебільшого спричинене низьким рівнем шкільної зрілості дитини

Зазвичай проблема початкової шкільної дезадаптації дитини шестирічного віку тісно корелює з низьким ступенем шкільної зрілості. 

Для успішної корекції проблеми початкової шкільної дезадаптації необхідно зважати на її симптоматику. Найяскравішою ознакою є хронічне небажання дитини ходити до школи, негативне ставлення до уроків й інших атрибутів шкільного навчання. Супутніми емоційними симптомами також є пригнічений настрій, неврівноваженість, дратівливість, підвищення тривожності, а поведінковими - часті порушення дисципліни, агресія, конфліктність або, навпаки, байдужість, усамітнення дитини від вчителя та однокласників. Визначення причин початкової шкільної дезадаптації зумовлює підбір засобів її усунення.

53. Співвідношення спадковості, середовища і виховання в психічному розвитку дитини.

Незнаю

54. Характер виховання у первісному суспільстві.

Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

        В історії виховання відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей. Повністю реконструювати цей феномен сьогодні досить важко. Єдині доступні нам джерела – речові знахідки археологів. Але вони недостатні для отримання вичерпної інформації. Дослідники також відтворюють виховну практику первісних людей шляхом аналогій, використовуючи етнографічні дані про найбільш відсталі у своєму розвитку племена, що подекуди ще зустрічаються на Землі.

Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька періодів: первісне стадо, ро­дова община, розклад первісного ладу. Виховання підростаючого покоління на кожному його етапі мало свої особливості.

За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного становлення людини, ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.

Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди, племена. У людей з’являються релігійні уявлення.

Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти i підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя – люди похилого віку, старики. Кількість таких вікових груп з часом збільшувалася. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву “ініціація“.

Вікова ініціація – перша в історії педагогіки iнституалiзована форма виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.

Мета виховання у цей період полягала у передачі підрос­таючому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.

Єдиною виховною інституцією виступає ціла община. Виховання є суспільним, спільним і однаковим для всіх. Функція вихователя поступово закріплюється за групою стариків, які були носіями i хранителями колективного досвіду. Часто роль вихователів виконували і старші діти.

Існували лише вікові i статеві відмінності у вихованні дітей. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер. Вонобуло природним і вільним. Діти сприймали його як невід’ємну частину їх дійсного сьогоднішнього життя, а не як підготовку до життя майбутнього.

На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя i виховання підростаючих людей – будинки молоді. Вони були окремими для хлопчиків i дівчаток. Тут діти під керівництвом старійшин роду готувалися до життя та праці.

Вершиною первіснообщинної культури виступила поява писемності у вигляді піктографічного письма. Піктографічне письмо – це спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків.

До найперших в iсторiї людства організаційних форм вихо­вання належать: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, ритуалiзованi обряди, усна творчість первісних людей. Особливе значення надавалося дотриманню встановлених заборон — табу.

Епоха розкладу первісного ладу характеризується виникненням сусідських общин, поступовим встановленням патріархальних суспільних стосунків і моногамної сім’ї, становим і майновим розшаруванням суспільства.

Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція i набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним виховним інститутом поступово стає сім’я. На зміну єдиному, колективному i рівному для всіх поступово приходить станово-сiмейне виховання, яке диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів. Поступово втрачаються безпо­середні зв’язки між дитиною i суспільством. Виховання все більше втрачає свій природовiдповiдний i ненасильницький характер.

Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії, історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сіль­ськогосподарських робіт. Зростання об’єму людських знань разом із становим розшаруванням суспільства породили відокремлення ро­зумового виховання від фізичної праці і необхідність організації спеціального навчання. Причому розумове виховання стає монопо­лією панівної групи людей, оскільки саме в їхніх руках зосереджу­валися такі знання. Все це також привело до появи людей, для яких виховання стає сферою їхньої професійної діяльності.