49. Типологія особистості та конфлікт. Конфлікти та їх вирішення. Педагогічний конфлікт: причини виникнення, шляхи розв’язку.

Соціальна типологія особистості

Соціальна типологія особистості дозволяє: упорядкувати уявлення про характер, орієнтаціях, спонукальних механізмах поведінки індивіда; прогнозувати динаміку розвитку особистості, виявляти її можливості; розкрити єдність загальних, особливих та індивідуальних рис особистості; проаналізувати ті якості особистості, які обумовлені її буттям як особливого суб`єкта; охарактеризувати життєдіяльність, поведінка, соціальні зв`язки, внутрішню структуру особистості; сформувати критерії, ознаки, показники, що відображають сутнісні риси тієї чи іншої групи людей.

В даний час відомі різні варіанти типології особистості. Має сенс виділити дві основні тенденції в типології особистості: в рамках соціально-психологічної типології людей розділяють за психологічним ознаками (темперамент, характер, інтелектуальні здібності та ін); в рамках соціологічної типології як критерії для класифікації використовуються такі показники, як соціальне становище, спосіб життя, характер і спрямованість інтересів і ін

Соціальний тип - це узагальнена цілісна соціальна характеристика особистості.

Однак все це лише ідеалізовані моделі: у реальності зустрічаються особистості, які володіють лише деякими ознаками того чи іншого типу.

У сучасній соціології різняться такі соціальні типи особистості.

Маргінальна особистість (поняттям «маргінальність» позначаються специфічні відносини між соціальним суб`єктом і соціальною спільністю, відносини, протипожежні-помилкові нормальним). Поняття «маргінальна особистість» сформульовано американським соціологом Робартом Парком в 1920-і рр.., Щоб позначити соціально-психологічні особливості іммігрантів, не адаптувалися до норм та вимог міського життя.

Характеристики маргінальної особистості в соціології: аморальність; пасивність; агресивність.

Передумови маргінальності: самотність, втрата соціальних зв`язків; бідність і безробіття, соціальна незахищеність, порушення громадянських прав і свобод особистості.

Авторитарна особистість (детально описана Дугласом Келлнер). У числі особливостей даного типу особистості: орієнтація на цінності середнього класу; нездатність критично мислити, прагнення до покори; підозрілість, прагнення «знайти ворога», покарати тих, хто порушує загальноприйняті норми; нетерпимість до чужих поглядів і переконань; забобонність і стереотипність мислення; бескомпро -міссность, що доходить до фанатизму - відносини з людьми будуються на принципах панування і підпорядкування, сили і слабкості; жага руйнування і цинізм; катастрофізм і есхатологічно світогляду; перебільшений інтерес до сексуальних питань.

Крім зазначених вище в соціології також виділяють такі типи, як культурний ідеал особистості, базисна особистість, нормальна особистість. Культурний, ідеал особистості - культурно обумовлений бажаний образ ідеальної особистості. Базисна особистість (поняття розроблено Д. Кардінер тощо) не ідеал особистості, а комплекс рис, досить часто виявляються у членів того чи іншого співтовариства; особистість, яка втілює в собі

комплекс загальних типових рис, властивих великій кількості індивідів.

Нормальною особистістю зазвичай називають статистично середню особистість, яка пристосувалася до умов даного суспільства, що діє в рамках встановлених соціальних правил і включену в систему суспільних відносин.

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій або поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії. Конфлікт у колективі є суперечністю, яка виникає між людьми внаслідок розбіжностей у їхніх інтересах, поглядах, установках, домаганнях. У діяльності виробничого колективу конфлікти можуть бути найрізноманітнішими, але завжди виявляються як відношення взаємної протидії особистостей, активного їх зіткнення.

удь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну структуру, сферу і динаміку.

Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби “за кадром” і часто не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

Так, у більшості підлітків 10—13 років виникає “комплекс самоствердження”: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а наштовхуючись на нерозуміння учителя, поводяться демонстративно. Зосередження на зовнішніх аспектах поведінки учня позитивного результату не дасть.

Часто конфлікти виникають тому, що одна сторона зосереджується на меті, яку потрібно досягнути, інша — на неминучих для себе жертвах. Це схоже на суперечки про склянку, яка напівпорожня чи напівповна.

Об'єкт конфлікту буває дуже важко виявити. Нерідко він для обох сторін різний: для вчителя об'єкт — дисципліна у класі, для учня — намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: для того, щоб підтримати дисципліну в класі, вчитель доручає підлітку цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє свою потребу самоствердження.

Сфера конфлікту може бути діловою або особистою. Важливо, щоб конфлікт, відбуваючись у діловій сфері, не переходив у особисту. Інколи кажуть: “Ти грубий і невихований. З української мови у тебе погані оцінки! Ледащо! Не можеш примусити себе вивчити домашнє завдання!”.

Потрібно говорити: “Поміркуймо разом, чому в тебе проблеми з української мови? Тобі не цікаво, чи ти щось не зрозумів? Тобі потрібна допомога!”.

Динаміка конфлікту складається з трьох основних стадій: наростання, реалізації, згасання.

Одним із ефективних засобів “блокування” конфлікту є переведення його із площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад, помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді “негативна енергія” буде витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту “вихлюпнули” свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.