
- •37. Креативність в структурі особистості.
- •39. Емоції, стрес та мотивація активності. Ієрархічна модель мотивації за а.Маслоу.
- •42. Темперамент, його структура. Сталість та постійність темпераменту у процесі психічного розвитку людини.
- •43. Теорія діяльності у сучасній вітчизняній психології.
- •44. Спілкування у системі суспільних та межособистісних відносин. Комунікативна та перцептивна функції спілкування. Інтерактивне спілкування.
- •45. Поняття групи. Її основні характеристики. Диференціація та інтеграція у групі. Групова динаміка.
- •46. Психологічні аспекти лідерства в колективі.
- •49. Типологія особистості та конфлікт. Конфлікти та їх вирішення. Педагогічний конфлікт: причини виникнення, шляхи розв’язку.
- •50. Проблеми психології вікового розвитку як складова діяльності сучасного вчителя.
- •51. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку. Розвиток творчіх здібностей на уроках з Вашої спеціальності.
- •52. Загальна характеристика психології молодшого школяра. Труднощі засвоєння наукових понять, особливості організації творчої діяльності.
- •55. Порівняльна характеристика афінської і спартанської системи виховання.
- •56. Виховання і освіта в епоху середньовіччя. Система шкільної освіти.
- •57. Школа і педагогічна думка епохи Відродження та Реформації. Педагогічна діяльність Вітторино да Фельтре.
- •59. Теорія “вільного виховання” ж.-ж. Руссо “Еміль, або про виховання”.
- •60. Життя і педагогічна діяльність й.-г. Песталоцці. Ідея елементарної освіти в педагогічному доробку й.-г. Песталоцці.
- •61. Теорія “виховання джентльмена” в педагогічній спадщині д.Локка
- •63. Педагогічна діяльність а. Дістервега. Дістервег – учитель німецьких учителів.
- •64. Характер виховання у Київській Русі. Перші школи і літературно-педагогічні пам’ятки.
- •65. Народна педагогіка – основа наукової педагогіки.Народна педагогіка про сутність, принципи та методики виховання дітей. Співвідношення народної педагогіки та етнопедагогіки.
- •66. Становлення та розвиток козацької педагогіки, як культурного та педагогічного феномену
- •67. Освітня діяльність і педагогічні погляди ю. Федьковича, о.Духновича
- •68. Життя і педагогічна діяльність к. Ушинського. К. Ушинський про ідею народності у вихованні.
- •69. Педагогічна думка епохи українського Відродження..
- •70. Педагогічні погляди т.Шевченка. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність м. Грушевського, п. Куліша, м. Драгоманова.
- •71. Життя і педагогічна діяльність а. Макаренка.
- •72.Життя і педагогічна діяльність в. Сухомлинського. В. Сухомлинський про естетичне, трудове і моральне виховання.
42. Темперамент, його структура. Сталість та постійність темпераменту у процесі психічного розвитку людини.
Темпера́мент (лат. temperamentum — «належне співвідношення частин») — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини.
Темперамент становить основу розвитку характеру. З фізіологічної точки зору, темперамент — тип вищої нервової діяльності людини.
У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.
Термін «темперамент» введено в ужиток Клавдієм Галеном. Рівне йому за значенням грецьке слово «красис» (грец. κράσις, «злиття, змішування») ввів давньогрецький лікар Гіпократ. Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуальні психологічні особливості людини. Гіпократ пояснював темперамент як особливості поведінки, переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів):
Холерик — переважання жовчі (грец. χολή, холе, «жовч, отрута») робить людину імпульсивною, «гарячою»;
Флегматик — переважання лімфи (грец. φλέγμα, флегма, «мокротиння») робить людину спокійною й повільною;
Сангвінік — переважання крові (лат. sanguis , сангвіс, «кров») робить людину рухливою й веселою;
Меланхолік — переважання чорної жовчі (грец. μέλαινα χολή, мелена холе, «чорна жовч») робить людину сумною й боязкою.
Звідси згодом виникли й назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися дотепер.
Ця концепція «чотирьох темпераментів» досі справляє великий вплив на літературу, мистецтво й науку.
43. Теорія діяльності у сучасній вітчизняній психології.
У науці немає єдиного підходу до розкриття поняття та структури людської діяльності. Основний внесок у методологічне і психологічне розв'язання зазначеної проблеми зробила традиційна психологія. Діяльність - це специфічна форма суспільного буття людей, що полягає в цілеспрямованому перетворенні природної і соціальної дійсності. Перетворювальний і цілеспрямований характер діяльності дає змогу її суб'єкту вийти за межі будь-якої ситуації, вписуючи діяльність у широкий контекст суспільно-історичного буття. Все це підкреслює відкритість і універсальність діяльності. її потрібно розуміти з позицій історичного і культурного розвитку як форму творчості. Побудова або творення людиною своєї діяльності є неодмінною умовою формування її особистості. Проблема діяльності органічно пов'язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість формується і виявляється в діяльності. Діяльність визначає особистість, але особистість обирає ту діяльність, яка визначає її розвиток (О.Г. Асмолов). Під час діяльності людина взаємодіє з навколишнім світом, і цей процес не пасивний, а активний і керований свідомістю. На основі зазначеної ідеї О.М. Леонтьєвим була створена теорія діяльності, в якій вчений виходив з положення марксизму про те, що діяльність утілюється у своєму продукті. Відбувається начебто "опредметнювання" тих уявлень, які її спонукають і регулюють. Таким чином, у продукті діяльності ці уявлення набирають нової форми. На підставі цього положення О.М. Леонтьєв доходить висновку, що, взаємодіючи з предметами реального світу, які створені людською культурою протягом її історії, індивід засвоює (привласнює) "опредметнену" психологічну реальність. Це й становить процес його психічного розвитку. Згідно з уявленнями О.М. Леонтьєва, до структури діяльності входять такі компоненти: потреби, мотиви, завдання, дії та операції. Він зазначав, що діяльність містить три мікроструктури і блоки: перший пов'язаний з мотивами, другий - з метою, третій - з операціями. Визначний учений С.Л. Рубінштейн та його учні тривалий час розробляли методологічний принцип єдності свідомості й діяльності. Цей принцип проголошує: психіка людини не тільки проявляється, а й формується в діяльності. Конкретно це означає, що різні рівні і типи свідомості, взагалі психіка, проявляються і розвиваються через різні види діяльності і поведінки: рух - дію - вчинок. Сам факт усвідомлення індивідом своєї діяльності - мети та умов - змінює її характер та протікання.