37. Креативність в структурі особистості.

Креат́ивність — (лат. creatio — створення) — творча, новаторська діяльність[1]; новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактора». Проблема креативності тривалий час стоїть в центрі уваги зарубіжних і вітчизняних психологів. Суть креативності як психологічної властивості зводиться, за Я. Пономарьовим[Джерело?], до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів власної діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творенням нового, а нетворча бачить лише результати щодо досягнення мети, проходячи повз новизну. Ф. Баррон і Д. Харрінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у галузі креативності з 1970 по 1980 роки, зробили такі узагальнення відомостей про креативність:

1. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і несвідомий характер; здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. [4]

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Особливостями творчого процесу, продукту та особистості є їхня оригінальність, валідність, адекватність задачі і придатність — естетична, екологічна, оптимальність форми, правильність та оригінальність на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різноманітні за природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігійної системи, нововведення у правознавстві, свіже рішення соціальних проблем тощо.

Аналізуючи сучасні дослідження цього явища, можна зробити висновок, що не існує однозначної відповіді на запитання: чи існує взагалі креативність, чи вона є науковим конструктом, чи є самостійним процес креативності, чи креативність — це сума інших психічних процесів? Один з аргументів на користь останнього підходу полягає в когнітивній теорії «вроджених структур» (Н. Хомський, Дж. Фодор), яка стверджує, що не можна створити щось з нічого, тобто повз існуючі структури, а процес вирішення творчих задач описується як взаємодія інших процесів (мислення, пам’ять тощо).

38. Теорія особистості в зарубіжній психології. Теорія особистості та етапи розвитку за З.Фрейдом.

Теорії особистості виконують дві функції:

1) пояснюють поведінку людини;

2) передбачають поведінку людини.

Кожна теорія включає в себе певні компоненти:

1. Структура особистості - це основні її блоки, незмінні характеристики, які притаманні людині завжди. Такими структурними одиницями є риси, якості особистості. Риса - це схильність людини поводитись певним чином. Другим прикладом структури є описання типів особистості. Тип особистості - це сукупність багатьох рис, які утворюють узагальнені поведінкові характеристики. Наприклад, за К. Юнгом, всі люди поділяються на два типи: інтровертів та екстравертів.

2. Мотивація. Цілісна теорія особистості повинна пояснювати, чому люди чинять так, а не інакше. І таких пояснювальних концепцій є багато.

3. Розвиток особистості - це простеження змін особистості від народження до кінця життя. Є багато стадійних моделей для розуміння фаз зростання. Так, наприклад, у теорії 3. Фройда - стадії психосексуального розвитку, стадії розвитку ego Е. Еріксона і т. д. Теорії особистісного зростання відрізняються тим, яку роль у розвитку особистості відводять вони генетичним чинникам чи середовищу.

4. Психопатологія - кожний персонолог шукає відповідь на питання, чому деякі люди проявляють патологічні чи неадекватні стилі поведінки в повсякденному житті. Етнологія - це вивчення і пояснення причин ненормального функціонування психіки людини.

5. Психічне здоров'я - це критерії оцінки здорової особистості та поняття здорового способу життя. На психічне здоров'я людини теж є різні погляди.

6. Змінення особистості за допомогою терапевтичних впливів, тобто пошук шляхів, як змінити особистість, як підвищити свою компетентність. Є багато психотерапевтичних напрямів, які відрізняються як методами впливу, так і поглядами автора на особистість.

Найбільш відомою серед концепцій цього напряму є теорія, розроблена 3. Фрейдом. Самосвідомість людини 3. Фрейд порівнював з вершиною айсбергу. Він вважав, що людиною актуально усвідомлюється лише незначна частина того, що відбувається в її душі й характеризує її особистість. Основна ж частина її досвіду і особистості знаходиться поза сферою свідомості, і дослідити її можна лише за допомогою спеціальних процедур, які розроблені у психоаналізі.

За 3. Фрейдом, структура особистості складається із трьох компонентів, або рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».

«Воно» - несвідома частина психіки людини, скупчення інстинктивних потягів, або сексуальних, або агресивних, які спонукають до негайного задоволення незалежно від ставлень суб'єкта до зовнішньої реальності.

«Я» відповідає свідомості. Це, як правило, самосвідомість людини, сприймання і оцінювання нею самою власної особистості і поведінки. «Я» орієнтується на реальність.

«Над-Я» являє собою систему моральних почуттів і вимог до поведінки, вчинків і рішень «Я» суб'єкта. «Над -Я» керується ідеальними уявленнями - прийнятими у суспільстві нормами моралі і цінностями.

Несвідомі потяги дуже часто призводять до конфлікту між «Воно» і «Над-Я», який розв'язується за допомогою «Я», тобто свідомості, яка, діючи відповідно до принципів реальності і раціональності, прагне максимально задовольнити потяги «Воно» і водночас не відступитися від моральних норм.