42. Моральний розвиток особистості в процесі навчання,

насамперед, пов'язується з оптимальним використанням навчальногозмісту. При цьому зміст навчальних курсів виступає як проекціядуховної культури, а не як розчленовані на гуманітарний іприродничо-науковий цикли предметів з виявленням міри моральнорозвивальних можливостей кожного.

Ідею навчального змісту як засобу морального розвитку учнівдоцільно реалізовувати через створення особистісної форми уконтексті організації навчальної діяльності розвиненоїособистості.

За особистісної форми навчального предмета він подається якісторія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творцівпевних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї,закономірності, поняття пропонуються не у формально-абстрактному

вигляді, а через життя особистостей - творців цих культурнихздобутків. Учень, вступаючи у спілкування з конкретною історичноюпостаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває,разом із науковими знаннями та вміннями, системоюморально-духовних цінностей.

Педагог, як розвинена особистість, постійно здійснюючи

виховуючий діалог засобами морально збагаченого знання, культивуєміжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставиться до нихсправедливо, поважає особистість кожного, незалежно від навчальнихневдач чи вчинкових прорахунків; виявляє почуття любові до них,поступово виховує відповідне емоційне переживання щодо тієї чиіншої особи. У процесі особистісно-комунікативної взаємодіївихователь і вихованець спільно вирішують моральні завдання, метаяких - свідоме прийняття зростаючою особистістю певних морально-духовних цінностей, її самовдосконалення.

43. Фізичне виховання це соц. Педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоровя й загартування організму, гармонійний розвиток форм, ф-цій і фіз. Можливостей людини, формування її життєво важливих рухових навичок та вмінь. Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:

1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.

Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст: теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізичними вправами; гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку учнів; легка атлетика; рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму, дисциплінованості; спортивні ігри;

лижна підготовка; кросова і ковзанярська підготовка; плавання.

Гляхи:змагання, уроки, факультативні заняття, гуртки, секції.

44. Правове виховання —цілеспрямована педагогічна д-сть з формування правової культури учнів.

Правове виховання має такі завдання:озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права; формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації; прищеплення учням поваги до держави і права;вироблення навичок і звичок законослухняності як результату свідомого ставлення до громадянського обов'язку; формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам; подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Зміст правового виховання визначають особливості права як нормативно-регулятивного явища, його суспільні функції та значення для управління суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правове становище особи, державний устрій. Учні (студенти) обов'язково мають добре знати основний закон України — Конституцію.

Учні закладу зобов'язані: оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками в обсязі не меншому, ніж визначено Державним стандартом загальної середньої освіти; підвищувати свій загальний культурний рівень; брати участь у пошуковій та науковій діяльності, передбаченій навчальними програмами та навчальним планом закладу, його

статутом; дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних норм, поважати честь і гідність інших учнів та працівників,. виконувати вимоги педагогічних та інших працівників закладу відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу; брати участь у різних видах трудової діяльності; дбайливо ставитися до державного, громадського і особистого майна, майна інших учасників навчально-виховного процесу; дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу; дотримуватися правил особистої гігієни.

Учні (вихованці) закладу мають гарантоване державою право

на: доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти у державному та комунальному закладі; вибір певного закладу, форми навчання, профільного напряму,

факультативів, спецкурсів, позакласних занять; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці; користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-спортивною, корекційно-відновною та лікувально-оздоровчою базою закладу; участь в різних видах навчальної, науково-практичної діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах тощо; отримання додаткових, у тому числі платних, навчальних послуг; перегляд результатів оцінювання навчальних досягнень з усіх

предметів інваріантної та варіативної частини., участь в роботі органів громадського самоврядування закладу; участь в роботі добровільних самодіяльних об'єднань, творчих

студій, клубів, гуртків, груп за інтересами тощо; повагу людської гідності, вільне вираження поглядів,

переконань; захист від будь-яких форм експлуатації, психічного і фізичного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують їх права, принижують честь і гідність.

45. Науковий світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.Основу його становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство і стали внутрішньою позицією особистості. Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності. На його визначальній ролі у поведінці людини наголошував В. Сухомлинський: "Переконання - це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини".

- уміння педагога виокремити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції і реалізувати їх під час навчання; дотримання педагогом принципу внутріпредметних і міжпредметних зв'язків;оволодіння учнями аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, умінням аргументувати свої думки, захищати свої світоглядні позиції;залучення учнів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки; своєчасне коригування відхилень у свідомості і поведінці учнів;відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства. ТелеПузікам 209 групи!

46. Система художньо-естетичної освіти та виховання включає структурні компоненти:1.Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі "Мистецтво - Естетична культура" і складається з двох частин:а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети "Музичне мистецтво", "Образотворче мистецтво" або інтегрований курс "Мистецтво", курс «Художня культура», «Естетика»).б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного навчального закладу відповідно до можливостей і потреб педагогічного колективу, учнів, батьків ("Хореографія", "Основи театру і кіно", "Українське декоративно-ужиткове мистецтво", "Дизайн", «Комп»лютеран графіка» тощо).2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза межами класу і школи, але під керівництвом або заучастю вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об'єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій;відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо).3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності - державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи,мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької творчості тощо).4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання,початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу, сприяння сімейно-родинному аматорству.

5.Навчальна діяльність - фундамент естетико-виховної системи школи Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

Патріотизм, , моральне виховання

47. Ціннісне ставл до сусп. І держави: патріотизм, національна самосвідоміст, розвинена правосвідомість, політична культура, куоттура між технічних відносин.

Дошк і мол вік: формування здатності дитини пізнавати себе як члена сімї, родини, дитячого колективу, як учня, жителя села, міста, виховання любові до сімї, школи, вудиці міста держави.

Підл вік: виховання патріотизму, що поєднує любов до власного народу з повагою до інших народів.

Старший шкільний вік:формування дієвого і відповідального патріотизму, працювати на благо Батьківщини, захищати її, виконувати її закони, володіти рідною і держ мовами.

1 клас

Бесіда “Та земля мила, де мати народила”.Тематичний зошит “Ми - українці”.Гра-подорож “У країні рідної мови”.Бесіда “Великий дім – держава.”“Правовий букварик”.Ранок “Мамин рушник”. Виставка “Рушник – оберіг дому”.Екскурсія “Вулицями рідного міста (села)”Сімейне свято “Традиції моєї родини”.

48. Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати)

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є основою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у нераціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються.

Це процес розвитку пізн здібностей учня та його інтересів, засвоєння знань, формування наукового світогляду. Передбачає постійне вдосконалення освітнього рівня особистості. Розвиток та поглиблення інтересу до обраної галузі науки і техніки, мистецтва, виробництва. Вдосконалення сусп. Ціннісних мотивів навчання, прагнення до самовиховання та самоосвіти. Вміння догічно обгрутнувати свої лумки, систематично підвищувати культуру розумової праці.

Шляхи: систематичне начання. Поза навчальна робота.

Останнім часом найбільшої популярності набула класифікація методів навчання за рекомендаціями Ю. К. Бабанського, яка має два варіанти:

• методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю і самоконтролю в навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль);

• методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації уміння; методи контролю і самоконтролю в навчанні; бінарні методи навчання.

49. Ціннісне ставлення до природи:- усвідомлення цінності природи, причетність до збереження її багатств, здатність гармонійно з нею співіснувати, вміння протистояти споживацтво-утилітарному ставленню до природи, активна участь у природоохоронних заходах, посильне екологічне просвітництво. Старший шцільний вік: формування естетичних мотивів у ставленні до природи.

акі критерії ціннісно-естетичного ставлення до природи: емоційний прояв; еколого-естетичні знання; художньо-образне сприйняття природи у творах мистецтва; художньо-творча діяльність (образотворча, музична, мовленнєва); практична діяльність у природі.

50. Система виховання – це сукупність закономірно побудованих, динамічно взаємопов’язаних компонентів мети, завдань, змісту, методів, факторів,яка породжує цілісну особистість.

Ткхнологія виховання- це обґрунтована система педагогічних методів, прийомів, заслбів, форм, спрямованих на вирішення конкретних виховних завдань.

Засоби виховання – це доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших виховних завдань.

Прийоми втховання – це своєрідна частина , деталь методу виховання.

Методи виховання – способи взаємопов я заної д-сті вчителя та учнів спрямовані на розв’язання виховних завдань.

Методи: 1) методи формування свідомості особистості: переконання, особистісний приклад, 2) методи організації і формування досвіду сусп. Поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, привчання, доручення, створ виховних ситуацій. 3) методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання, заохоченя, покарання. 4)методи самовиховання: самопізнання, самовиховання, самоповага, саморегуляція.