1. Педагогіка – це нацка про виховання людини на всіх етапах її розвитку. Предметом педагогіки вваж виховання людини, її особистісного розвитку. Основні категоріі: - виховання – це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до житт, спрямований та утвердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особистості.

- навчання – процес цілеспрямованого управління пізнавальною діяльністю учнів, у ході якого опановують ся знання, вміння, навички, розвиваються пізнавальні сили і тврпчі можливості, формується світогляд.

- освіта – це процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань і пізнавальних умінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та ін. якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

2. Галузі педагогічних наук:

- загальна педагогіка, - вікова педагогіка, - спеціальна педагогіка( сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка), - соціальна педагогіка, - історична педагогіка.

Педагогіка пов'язана з багатьма науками, а найбільше з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, логікою.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, урахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, тому кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології.

Анатомія і фізіологія людини є базою для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

3. Методами педагогічного дослідження називають сукупність прийрмів і операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв*язання науково-педагогічних проблем.

Методи дослідження за джерелами інф поділ на :

Методи вивч теоретичних джерел (теоретичні): аналіз, синтез, порівняння, індукція, дедукція, узагальнення, класифікація, моделювання.

Методи аналізу педагогічного процесу(емпіричні): - педагогічне спостереження, метод дослідницької бесіди, анкетування, інтерв*ю, метод рейтингу, метод соціометрії, тестування, аналіз продуктів діяльності, вивчення документації, аналіз досвіду роботи вчителів та ін., метод узагальнення незалежних х-тик.

Методи вивч пед. Процесу в спец змінених умовах: педагогічний експеримент, дослідна перевірка висновків досл і масовій школі, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду.

4. Етапи: - визначення проблеми, - визначення етапу проблеми в л-рі, - аналіз шкільної практики, - формування гіпотези, - проведення експериментної роботи, вивчення передового досвіду, - узагальнення результатів дослідження і впровадження їх в життя.

5. Особистість – це людина як соц. Індивід, носій загальнолюдського, соціально значущого, активний перетворювач дійсності.

Індивідуальність – сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що визначає її своєрідність, відмінність від інших людей.

Розвиток – це процес становлення особистості під впливом природних і соціальних, внутрішніх і зовнішніх факторів, некерованих і керованих, серед яких найважливішим є навчання й виховання.

Формування особистості називають процес соц. Розвитку людини. Становлення її як суб*єкта діяльності, члена суспільства. Громадянина.

6. Фактори: - спадковість (біологічний фактор)( передача від батьків до дітей певних якостей і особливостей, які закладені в їх генетичну программу. Спадковість фізична, спадковість спеціальних задатків і здібностей за певної галузі діяльності),

- середовище( соц фактор)( комплекс різноманітних зовнішніх явиш. Які стихійно діють на людину. Розрізняють природне або географічне серед, - соціальне і домашнє середовище: - макросередовище(країна, держава), - мезосередовище( місто , село), - мікросередовище( сім*я, клас. Школа).,

- виховання ( як педагог включає в роботу учнів, від цього залежить стиль його діяльності, доля кожного вихованця.

7. Дидактика – галузт педагогіки, яка розробляє теоретичні основи навчання, дид – теорія освіти і навчання Категорії : - освіта, - навчання, - викладання, - учіння, - закономірності процесу навчання, - принципи навчання, процес навч і його компоненти( мета, завдання, зміст, методи, прийоми, засоби, форми організації, результати), - компетентність, знання, уміння, навички.

8. Процес навчання розглядається як цілостпрямована взаємодія учителя і учня в ході якої вирішується завданя освіти учнів.

ПН це сукупність послідовних взаємопов*язаних дій учителя і учнів, спрямованих на засвоєння системи наукових знань, формування системи наукових знань, формування умінь і навичок.

Структурні компоненти: 1) цільовий (мета, завдання), 2) стимулюючо-мотиваційний, 3) змістовий(зміст), 4) операційно-діяльнісний (методи, прийоми. Засоби, форми), 5) контрольно-регулюючий(засоби, форми), оціночно-результативний(результати).

9. Функції процесу навчання :

- освітня

- виховна

- розвиваюча.

10. Рушійна сила- суперечність(внутрішня) між знаннями учня, уміннями та навичками, необхідними для розв*язання поставлених перед учнями нових завдань, та досягнутим рівнем знань , умінь, навичок. Головна умова перетворення основної суперечності в рушійну силу процесу навчання – її відповідність пізнавальним можливостям учнів. Завдання вчителя – виявлять, створювати та використовувати суперечності для активізації пізнавальної діяльності учнів.

Мотивація – система мотивів що спонукають людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Внутрішні мотиви : - суспільна значущість навчання, -пізнавальні(потреба в нових знаннях), - професійні(значення навчальної діяльності для оволодіння майбутньою проф.). Зовнішні: - утилітарні(матеріального заохочення, особистісної вигоди), - побоювання неуспішності досягнень, - мотиви спілкування, - мотиви престижу.

11. Закономірності процесу навч це загальні суттєві, необхідні стійкі зв’язки міє процесом навч і більш широкими соц. Процесами, а також внутр. Зв’язки і залежності між окремими компонентами навч процесу, методами, засобами, формами, результатами:

1) процес навч залежить від потреб сусп. Від його різнобічного розвитку особистості, а також від реальних навч можливостей школярів.2) процес навчання пов*язаний з процесом освіти , виховання і розвитку, яуі входять в цілісний педагогічний процес. 3) процеси викладання і учіння взаємопов’язані і цілісному процесі навчання. 4) активність навчальної діяльності школярів залежить від наявності в учнів пізнавальних мотивів, методи стимулювання учіння.5) ефективність навч процесу закономірно залежить від умов в яких він протіка. 6)взаємозалежність мети завдань, змісту, методів, форми і результатів ц навч процесу .

Принципи навч – основні вимоги, яуі випливають із закономірностей, виявлених дидактикою, дотримання яких забезпечує оптимальне ф-ання навчання:

1. принцип спрямованості навч на вирішення у зв*яку завдань освіти, виховань, 2) науковості, 3) зв*язку навчання з життям і практикою, 4) систематичності і послідовності, 5) доступності, 6) свідомості і активності учнів і навч керівній ролі вчителя, 7) наочності, 8) поєднання різних методів, засобів навч

12. Способи реалізації принципу науковості навчання:

— проаналізувати програмний матеріал і виявити його науковий потенціал;

— в разі необхідності посилити науковий рівень навчального матеріалу за рахунок добору інформації з додаткових джерел чи самостійної розробки;

— забезпечити діалектичний підхід до вивчення явищ, проце­сів оточуючої дійсності, законів природи і розвитку суспільства;

— у процесі викладання навчального предмета, конкретної теми уроку формувати в учнів науковий світогляд, озброювати їх методами наукового пізнання і науково-пошукової діяльності;

— диференціювати та інтегрувати наукові знання в процесі навчання;

• розкривати суть та хибність антинаукових теорій, течій, ідей тощо, формувати критичне ставлення учнів до псевдонауки.

Способи реалізації принципу доступності навчання:

— підготувати навчальний матеріал, доступний для сприй­няття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індиві­дуальних особливостей:

— забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;

— підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;

— озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;

— забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;

— підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг до­машнього завдання;

• визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності за­своєння учнями навчального матеріалу.

13. Принцип наочності навчання спирається на діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, суть якої полягає у сходженні від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики. Реалізація принципу наочності забезпечує єдність чуттєвого і раціонального, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного. У навчальному процесі цей зв'язок здійснюється шляхом оптимального використання засобів наочності.

Способи реалізації принципу наочності навчання: — вибрати необхідні засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти, комп'ютер) і раціонально використати їх на уроці з мстою оптимального розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів,

— раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги учнів на основному, істотому у навчальному матеріалі,

— засобами наочності формувати і розвивати конкретне та образне мислення учнів у процесі навчання,

— забезпечити раціональне поєднання в процесі навчання різних засобів наочності (натуральні об'єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні тощо),

забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя і наочності. ТелеПузікам 209 групи!

Принцип систематичності і послідовності навчання перед­бачає формування знань, умінь та навичок учнів таким чином, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні і в свою чергу стали фундаментом для засвоєння наступних. Систематичність навчання означає: а) послідовно побудований на логіці науки і обумовлений віковими особливостями учнів виклад змісту навчального матеріалу; б) планомірний порядок навчання, де кожний етап спільної діяльності вчителя та учнів базується на попередніх етапах і відкриває шлях до подальшого руху вперед.

Реалізація принципу систематичності і послідовності на­вчання передбачає виявлення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків, формування системних знань учнів про оточуючу дійсність. Він тісно пов'язаний з наступністю в навчанні, тобто з забезпеченням послідовності і неперервності, переходу від нижчого до вищого ступеня навчання і учіння. Систематичність і послідовність повинні бути перш за все закладені у змісті, відповідних методах і засобах навчання. Систематичність учіння залежить від систематичності викладання навчального матеріалу.

Способи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання:

— формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності (кожен елемент навчального матеріалу логічно позв'язується з іншими, наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового, забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил та потенційних можливостей учнів);

— дотримання логічних зв'язків між формами і методами навчання, контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;

— вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності (побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів, виконання лабораторних робіт, про­гнозування);

— систематизація і узагальнення способів діяльності (формування в учнів мислительних прийомів порівняння, си­стематизації, узагальнення і абстрагування);

— координування діяльності учнів відповідно до вимог та дій учителів різних навчальних предметів;

— виявлення та реалізація міжпредметних і внутріпредметних зв'язків у процесі навчання;

— реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об'єкт вивчення;

• здійснення систематичного і послідовного контролю навчальних досягнень учнів.

14. Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального прояву учнями пізнавальної і творчої активності в процесі засвоєння знань, вироблення умінь та навичок застосування їх у практичній діяльності. Самостійність і активність учнів значною мірою формуються в процесі виконання ними самостійної навчальної роботи, головного метою якої с розвиток їх пізнавачьних сил, здібностей, ініціативи і творчості Під активністю особистості слід розуміти, перш за все, творчу продуктивну діяльність, спрямовану на розв'язання проблемних завдань та яка проявляється у самостійному мисленні

Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів перший рівень — копіюючі дії учнів за заданим зразком; другий рівень — репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні властивості об'єкту вивчення; третій рівень — продуктивна діяльність самостійного застосуван­ня набутих знань для розв'язання навчальних завдань; четвертий рівень — самостійна діяльність, спрямована на перенос знань при розв'язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях. Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна, рекон­структивно-варіативна, евристична і творча.

Самостійність і активність учнів є передумовою самоосвіти та самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб з'ясувати причини пасивності і інертності учнів у процесі навчання. Здійснюючи керівництво самостійною роботою учнів, учитель формує їх інтереси і потреби до самоосвіти, озброює відповідними уміннями та навичками систематично, самостійно поповнювати свої знання; збуджує інтерес учнів до певної галузі науки, техніки, культури, мистецтва; формує позитивне емоційне ставлення учнів до способів та засобів отримання знань і до процесу пізнання; розкриває роль і значення самоосвіти в житті людини, озброює способами самоосвітньої діяльності.

Особливу роль у розвитку активності учнів відіграють самостійні роботи творчого характеру, які включають рецептурні, детермінуючі та нівелюючі вказівки вчителя. Одна з важливих проблем перебудови школи — інтенсифікація навчальної роботи, пов'язана, перш за все, з рівнем активності мислення і самостійності суджень, логікою аргументації тих чи інших положень, оцінкою і узагальненням вивчених фактів, явищ, процесів.

Ефективність реалізації принципу самостійності і активності учнів залежить від вибору змісту, форм, методів і засобів навчання, що забезпечують активність сприйняття й усвідомлення учнями мети і завдань навчально-пізнавальної діяльності.

Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів у процесі навчання:

— посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти учнями;

— раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;

— максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;

— формування в учнів умінь та навичок бачити проблему, осмислити її суть, розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв'язання;

— озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації, обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;

• формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.

15. Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання вимагає створення умов для активної та організованої роботи всіх учнів, у той же час для індивідуального підходу до кожного з них з метою забезпечення успішного навчання й розвитку їх потенційних можливостей.

Способи реалізації принципу врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні:

• знання й урахування у процесі навчання психофізіологічних вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• диференційований відбір змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• стимулювання самостійної індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• здійснення професійної орієнтації учнів на уроці з урахуванням їх інтересів, нахилів, здібностей;

• організація навчально-пізнавального процесу з максимальним залученням учнів до участі в ньому (з урахуванням їх індивідуальних можливостей та бажання);

• виявлення творчого потенціалу учнів і забезпечення умов для його реалізації в навчальній діяльності;

• реалізація індивідуального підходу до оцінки знань, умінь і навичок учнів.

16. Етапи:

- сприймання,

- осмислення,

- розуміння ,

-узагальнення,

- закріплення,

- застосування.

17. Зміст освіти – узагальнена система знань про природу, суч виробництво, культуру, мистецтво, людину, а також сист узагальнених , інтелектуальних умінь, навичок, творчого розв’язання практично-теор проблем.

Інваріантна – єдність освітнього простору, в 11 річній школі – мова і літ, технології, математика, здоров*я, фіз. Ра, інозем мови.

Варіативна – регіональний і шкільний блоки. Передумову для відображення проф. навчання, включає: додатковий час на навч потреби для їх вивч, спецкурси та предмети за вибором, факультативність , індивідуальні та групові завдання.

Навчальний план – документ, який включає склад навч предметів, розклад їх по роках навчання з вказівкою к-сті год які відводяться на вивч предмета в тиждень. Скдад з 2 частин: варіативна і інваріантна.

Навч програми – це держ документ. В якому визначені зміст, обсяг знань, умінь і навичок предмету, розподіл змісту за темами. Навч програм позн пояснювальною запискою. 2 принципи: лінійне – без дублювання, - концентричне – повторюваня деяких тем розширює програму.

Підоучник – наічальна книга, яка викладає зміст згідно до плану. Науковість, доступність, точність, досконалість матеріалу

Напрями: індивідуалізація. Вихв громад, гуманізація, гуманітаризація, оздоровлення, самостійне навч.

18. Держ стандарт чітко окреслений обсяг змісту освіти та х-тики рівня його засвоєння, що задає держ норми освіченості, і гарантії держ щодо її надання.

Включає: нав план, навч програма, підручники, посібники.

19. основним завд проф. навч: формування загально-культ , соц., технічної, здоровя зьурігаюч інформативності, комунікацій, компетентності.

Профіль навч – спосіб організ диф навч. Що передбачає поглиблене і проф.-зорієнтоване вивч циклу споріднення предметів.

Напрямки: сусп. – гуманітарний, - прикладно-мат, - технологічний, - худ-естетичн, спортивний.

Охоплює сукупність таких преді: юазові, профільні, курси за вибором.

20. Метод навч – способи впорядкованого взаємозвязку діяльності вчителя і учнів спрясованих на вирішення завдань освіти.

Засоби – усі пристосування і джерела які допомагають учителю вчити, а учневі вчитися, тобто те. Шо допомагає учителю організ процес навч.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Прийоми навчання - це окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, які розкривають або доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає даний метод. Наприклад, прийоми активізації розумової діяльності при усному викладі знань (порівняння, зіставлення); прийом стимулювання, контролю, взаємоконтролю й самоконтролю; метод бесіди включає такі прийоми: виклад інформації, активізацію уваги та мислення, прийоми запам'ятовування, ілюстрації, демонстрації тощо

21. Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його підходом, доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

ІІ група методів

Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

ІІІ група методів

Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

IV група методів

Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Засоби – усі пристосування і джерела які допомагають учителю вчити, а учневі вчитися, тобто те. Шо допомагає учителю організ процес навч.:підручники, копм і тд.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу. Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів). За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання. Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.

22. 1.1словесний метод: пояснювання, розповіль, навчальна леція, бесіда.

Наочні: ілюстрація, демонстрація

Практичні: вправи, лаборант роботи.

1.2 індуктивні та дедуктивні методи навч

1.3 Репродуктивні та проблемно-пошукові мн: метолд проблемного викладу знань. – частково-пошуковий метод, дослідницький метод, метод проекту.

1.4 Методи роботи під керівництвом вчителя і методи самостійної роботи учнів: д.з, робота з книгою.

23. 2.1 метод стимулювання і мотивац інтересу учня:

- створ на уроці ситуац звхорлення- аналіз уривків з худ-літ- співставлення наук і житейське тлумачення окремих природних явищ

- створення ситуації новизни- метод пізнавальних ігор- метод створ ситуацій успіху- метод навч дискусій

2.2 методи стимулювання обов*язку і відповідальності учня:- роз’яснення сусп. Значимості учіння- роз’яснення особистісної значимості учня- пред’явлення навч вимог- заохочення

- осуд

24. 3.1 усні: індивід опитування, фронтальні оп, усні заліки, усні екзамени

3.2Письмові: письм контроль робот, перекази, диктанти, тести, письмові заліки, письмові екзамени,

3.3 метод лабораторного контролю : контроль лаб робіт з фізики та ін. предметів 3.4 методи самоконтролю.

25. Засоби – усі пристосування і джерела які допомагають учителю вчити, а учневі вчитися, тобто те. Шо допомагає учителю організ процес навч.

- наочні посібники, - обладнання для лаборант роьіт, - навчальна літ, технічні засоби навч, дидактичні роз даткові матеріали

Наочні посібники: плакати, географ та істор карти, схеми. Таблиці, муляжі. ТНЗ: кіноапарати, телевізори, відеомагнітоф , комрютери.

Дид роз мат: карточки для диференційованої роботи з учнями, - катрочки консультацій, -

26. Умови: - врахування закономірностей процесу навчання,

- відповідність матеріалу та засобів навч( принципам, цілям і завдання. Змісту теми уроку, можливостям учителів, учнів.).

Як говорив В.О. Сухомлинський, всі загальнодидактичні методи навчання можна поділити на дві групи.

Перша – методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис; тлумачення понять, інструктаж, бесіда; самостійне читання книжки для первинного сприйняття знань; демонстрація і ілюстрація (кіно, схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); показ трудового процесу, вміння; самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота в процесі самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ.

Друга – методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення фактів і явищ природи, праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, програмування); виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, в лабораторії, у кабінеті); керування машинами, механізмами, апаратами для поглиблення, розвитку, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь та поглиблення знань.

27. Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

За кількістю учнів: - фронтальні, групові, індивідуальні.

За місцем проведення

За тривалістю навч: класичні, спарені, спарені скорочені

28. Класно-урочна система:

- комплектування класів у межах одного віку та певної чисельності.

- навч проводиться з постійною групою учнів

- визначеня розкладу занять

- основна форма навч – урок

- відвідування уроків обов’язкове.

- навч рік поділ на чверті, семестри

Переваги:- чітко орган структура, економія, - колективна діяльність

Недоліки: орієнтована на середнього учня, нема можл індивід роботи

29. Урок форма орган навчання якому характерний чіткий склад учнів, регламент часу і встановлений розклад

Дидактичні вимоги.Раціональне використання кожної хвилини уроку Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання. Використання активних методів навчання.Зв’язок з раніше вивченим досвідом, набутим учнем. Формування умінь учнів сомостійно здобувати знання й застосовувати їх практично.Індивідуалізація, диференціація та інтесифікація навчального процесу. Використання сценарних варіантів уроку, які є носіями інформації. Створення умов для успішного навчання учнів. Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових елементів, їх зв'язок з розвивальними і виховними завданнями. Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів. Реалізація на уроках всіх дидактичних принципів. Організоване закінчення уроку. Здійснення мйжпридметних зв’язків, Врахування принципів диференції та індивідуалізації.

Психологічні вимоги. Урахування психологічних особливостей кожного учня.Нормальний психологічний стан і стійкий настрій учителя та учнів. Вимогливість і доброзичливість учителя та учнів.Педагогічна етика і психологічний такт.

Гігієнічні вимоги.Дотримання температурного режиму. Нормативність освітлення класного приміщення. Провітрювання. Відповідність шкільних меблів вимогам нормативів.Чергування видів навчальної роботи.Запобігання перевантаженню, стомлюваності школярів.

Виховні вимоги. Виховувати моральні якості, формувати естетичні смаки, забезпечувати тісний зв'язок навчання з життям, її запитами і вимогами, формувати активне відношення до нього.

30. Типи:

-урок засвоєння учнями нових знань

-урок формування умінь і навичок

-уроки узагальнення і систематизації знань

-контрольно-перевірочні

- комбіновані

Структура:

1. повід теми. Мети і завд уроку 1-2 хв

2. повт вивчення попередніх знань 10-15хв

3. вивч нових знань, отримання нових навичок і умінь 25-30

4. закріплення 8-10

5. підсумки, дз.

31. Етапи: - попередній: 1) ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬних програм , підручників, посібників.2) вивчення спеціальної педагогічної та методичної літератури.3)вивчення досвіду інших вчителів.

Складання календарно-тематичного плану.

1)розподіл тем.2) визначення типів уроків.3) визначення обсягу матерілу.4)вибір наочності.

- безпосередній(поурочний план): 1) ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬних програм , підручників, посібників.2) вивчення спеціальної педагогічної та методичної літератури.3)вивчення досвіду інших вчителів.

Складання плану конспекту уроку.

Конкретизація мети і завдань уроку, визначення обсягу і змісту навч матеріалу, вибір форм організації навчання, вибір оптимальних методів і прийомів навчання, вибір наочно-технічного оснащення уроку, визначення змісту і методики виконання дом завд.

Ільїн робив план уроку після уроку.

32. Дом завд: 1) закріплення, поглиблення та розширення знань, умінь і навичок учнів.2) підготовку учнів до активного сприймання нового матеріалу.3) формування умінь і навичок самостійної праці в школярів.4) прац в індивідуальному режимі.

Шляхи оптимізації: 1) комплексне планування завдань освіти, виховань і розвитку, 2) вибір учнями оптимальних методів та прийомів навч роботи, 3) індивідуалізація та диференціація дом роботи, 4) виховання в учнів пізнавальних потреб, мотивів учіння.

33. –індивідуальний х-тер контролю за особливістю навч діяльності учня

- систематичність, регулярність провелення контролю на всіх етапах

- різноманітність видів, форм контролю

- всебічність (ретельна перевірка головних тем)

- об’єктивність контролю

- диференційний підхід

- єдність вимог до контролю

- оптимальність контролю (мінімум часу, максимум виявлення знань)

34. Види контролю: поточний, тематичний, семестровий, річний, державна підсумкова атестація.

Форми: індивідуальна, фронтальна, групова, комбінована, залік, екзамен.

Методи: усні, письмові, тестові, лабораторно-практичні, графічні, програмовані. Комп’ютерні, самоконтроль

35. оцінювання – визначення результатів контролю навчально пізнавальної діяльності учнів.

Ф-ції:

- навчальна (узагальнення знань, умінь та навичок)

- діагностико-коригувальна (виявлення прогалин, коригування навч процесу)

- стимулювально-мотиваційна( формувати позитивні мотиви для навч)

- виховна (формування відповідно працювати, самоконтроль)

36. Компетентність – загальна інтегрована здатність , зо базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Групи:

Групи компетентностей

Соціальна Вміння робити вибір; вміння приймати рішення; вміння брати від­повідальність; вміння безконф­ліктно співісну­вати

Полікультурна

• Оволодіння до­сягненнями куль­тури;

• Розуміння ін­ших людей, їх ін­дивідуальності, їх відмінностей за національни­ми, культурними релігійними та іншими ознаками

Продуктивної твор­чої діяльності

Готовність та потре­ба у творчості

Комунікативна

Вміння спілкувати­ся усно, писемно, рідною та іноземними мовами

Інформаційна

Вміння добувати, опрацьовувати та використовувати ін формацію з різних джерел

Саморозвитку й са­моосвіти

Готовність та потре­ба навчатися протя­гом усього життя

Перший рівень ‑ початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення. Другий рівень ‑ середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності. Третій рівень - достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениця) правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень. Четвертий рівень ‑ високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Рівні навчальних досягнень

Бали

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

1Учень (учениця) розрізняє об'єкти вивчення

I. Початковий

2Учень (учениця) відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення

3Учень (учениця) відтворює частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання

4Учень (учениця) з допомогою вчителя відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію

II. Середній

5Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило

6Учень (учениця) виявляє знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його(її) правильна, але недостатньо осмислена. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком

7Учень (учениця) правильно відтворює навчальний матеріал, знає основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролює власні навчальні дії

III. Достатній

8Знання учня (учениці) є достатніми, він (вона) застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагається аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його (її) логічна, хоч і має неточності

9Учень (учениця) добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в стандартних ситуаціях, уміє аналізувати й систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією

10Учень (учениця) має повні, глибокі знання, здатний(а) використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення

IV. Високий

11Учень (учениця) має гнучкі знання в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми

12Учень (учениця) має системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення

37. Процес виховання – це створення базису формування особистої культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя і вихованця. Спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Особливості:

• Двосторонність(взаєм вихов та вихованця), - цілеспрямованість (наявність конкретної мети), - багатофакторність(вплив родина, педагоги, школа, сусп.), - складність, різноманітність (за формами, прийомами, методами), - безперервність, тривалість (триває все життя), - комплексність віддаленість результатів. – залежність ефективності процесу виховання від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура: - оволодіння нормами поведінки, правилами, знаннями, - встановлення переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суьєкта до об’єкта), - встановлення умінь і звичок поведінки.

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіданнно розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, і соц. Державу, здатного виявляти нац. Гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяли громадянському миру і злагоді сусп..

38. Самовиховання — активація особистості власних зусиль, спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець. Перевиховання —переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистості, яуі породжуються внаслідок негативних контактів з тими або інгими явищами.. У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця; зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму.

39. Рушійна сила процесу виховання – основна внутрішня суперечність, яка визначає просування виховного процесу вперед. Суперечність між новими потребами, запитами, потягами особистості та досягнутим рівнем можливостей дял їх задоволення.Суперечність: зовнішня, внутрішня.

Суп: - між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня, - між позицією виховання і його прагненням до самостійності, - між намаганнями школяра і можливостями хз виконання. Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей:

- Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування в підростаючого покоління національної свідомості, виховання любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.

- Людина виховується під впливом сукупності факторів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим є виховний вплив людини, передусім батьків і педагогів. Це покладає на них особливу відповідальність.

- Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо.

- Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).

- Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки. Лише за таких умов можливий всі бічний розвиток особистості.

40. - принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

- принцип культуровідповідності. Базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець і педагог стикаються з проблемами, розв'язання яких потребує творчого підходу. Проблематизація моральної культури є джерелом

особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;

- принцип гуманізації виховного процесу означає, що

вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховуєїї вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує їїрозвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потребидитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленнідо неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулюєсвідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвихвиборів;

- принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що

учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами упроцесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одноговизнають право на її відмінність від власної, узгоджують своїпозиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться довихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з йогопсихічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей;вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну

творчість та індивідуальність;

- принцип цілісності означає, що виховання організовується яксистемний педагогічний процес, спрямований на гармонійний тарізнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісноїкартини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів таетапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всісфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється врізних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальнійдіяльності;

- акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтаціївиховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення йпотенційні можливості вихованця; створення умов для досягненняжиттєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальнихздібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповіднихрезультатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських інаціональних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний

рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;

- принцип особистісної орієнтації означає, що загальні законипсихічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно інеповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуттясамоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільнийрозвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватисяіндивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду,самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості,відповідальної поведінки;

- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачаєстановлення особистості як творця і проектувальника свого життя,який уміє приймати самостійні рішення і нести за нихвідповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних

життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучкореагувати на соціальні зміни;

- принцип полікультурності передбачає інтегрованість

української культури у європейський та світовий простір,створеннядля цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівськоїмолоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від

національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, віруванняінших народів; здатності диференціювати спільне й відмінне врізних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємнускладову культури загальнолюдської;

- принцип технологізації передбачає послідовні

науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі тавідповідно організовані ним дії вихованців, підпорядкованідосягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, щоузгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості.Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності ігарантує позитивну розвивальну динаміку;

- принцип соціальної відповідності обумовлює необхідністьузгодженості змісту і методів виховання реальній соціальнійситуації, в якій організовується виховний процес. Завданнявиховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і

передбачають формування у дітей готовності до ефективногорозв'язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципує: взаємозв'язок виховних завдань і завдань соціального розвиткудемократичного суспільства; координація взаємодії соціальнихінститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексусоціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтаціяпедагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахуванняйого найрізноманітніших чинників;

- принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави,усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості тасуспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявівповедінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист,вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.При цьому має забезпечуватися система заходів економічного,правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного,

інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формуванняпозитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичнихречовин, різних проявів деструктивної поведінки, відверненнясуїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

41. Метою Програми також є створення організаційних, методичних,кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію діяльності, привертають увагу органів державної влади довиховання особистості в сучасній Україні, сприяють вироблен нвідповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в

освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій і сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі,

гармонізації сімейного і суспільного виховання.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовн укультуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної тасвітової педагогіки і психології. ТелеПузікам 209 групи!

Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховн ісистеми й технології. Розвивається інфраструктура дитячого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв,театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підвищується соціальний статус педагогічних працівників. Поліпшується оснащення навчальних закладів сучасними технічними засобами і знаряддями.

Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінформовані щодо процесів, як і відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя;

динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями. Усе це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, громадянському, трудовому,художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді. Змістове наповнення основних орієнтирів виховання передбачає формування цінностей і ставлень особистості до себе і людей, суспільства і держави, природи і здоров'я, праці та мистецтва. Після кожної змістової лінії подаються характеристики вікових особливостей учнів, зміст та форми виховної діяльності, критерії і вимоги до виховних досягнень учнів. У змісті виховної діяльності запропоновано орієнтовні форми проведення виховних справ та їх тематика для різних вікових категорій з урахуванням інтересів, потреб, запитів класних керівників, батьків та дітей.

В основних орієнтирах виховання пропонуються форми роботи для роботи з окремими класними колективами. У проектній діяльності увага класного керівника (вихователя) акцентується на:

• розвитку творчої особистості дитини;виявленні та становленні індивідуальних особливостей школярів;рівні особистісно-виховних досягнень учнів;створенні відповідних умов у школі для всебічного розвитку учнів;функціонуванні системи медично-психологічного та соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У процесі виховання класний керівник (вихователь) керується особистісно орієнтованим підходом до здібностей, нахилів кожної дитини учня, тим самим створюючи умови для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації на основі національних та загальнолюдських цінностей.

Виховання учнів реалізується у процесі організації:навчально-виховної діяльності;позаурочної та позакласної діяльності;позашкільної освіти;роботи органів учнівського самоврядування;взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

З цією метою створюються відповідні психолого-педагогічні умови у навчальному закладі, а саме:

• відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої та гуманістичної парадигми освіти;

• ставлення до особистості дитини як до суб'єкта виховання;перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб'єктів виховного процесу,. творення необхідних умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі,. захист і підтримка інтересів особистості дитини;самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;стимулювання ініціативності та життєвої активності дитини;створення і набуття практичних навичок, необхідних для особистісної гармонізації;інтеграція виховних впливів освітнього середовища;практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;культивування цінностей особистості.

Для кожної вікової категорії дітей прийнятними є використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), колективних (проекти) форм діяльності.