68.Головні відмінності людської діяльності від активності тварини.

Активність тварин характеризується як поведінка і обмежується інстиктивними та умовно- рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до уов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. Людська діяльність за сутністю є соціальною.Вона сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли і розвинулися історично.Діяльність людини х-ся свідомістю і цілеспрямованістю.

Особистість задовольняючи свої потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби до його здійснення, виявляє фізичну і розумову активність у досягненні поставленої мети.

Активність людини відрізняється від активності тварин наявністю не лише біологічних потреб, а й власне людських потреб. Активність виходить із потреби в діяльності, вона не тільки передує діяльності, а й супроводжує її.

69.Поняття про особистість у психології.

Поняття «людина» включає в себе сім вимірів, або іпостасей: людина як індивід, людина як організм, людина як індивідуальність, людина як «Я», людина як роль, людина як особистість, людина як фізичне тіло, підвладне законам механіки.

Індивід – це людина як одинична природна істота, представник виду homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку, єдності вродженого та набутого, що визначається таким набором рис: вік, стать, зовнішність, задатки, потяги, а також освіта та професія.

Особистість – це соціалізований індивід, це людина у системі взаємин з іншими людьми. Природні властивості індивіда соціалізуються в особистості. Особистість – це такі соціально значущі риси: соціальний статус, авторитетність, лідерство, членство в групі, життєва позиція, свобода волі, здатність до вибору, відповідальність тощо.

Особистість кожної людини має сукупність рис, які властиві лише їй та утворюють її індивідуальність. Це поєднання психологічних особливостей людини, які визначають її своєрідні відмінності від інших людей; проявляються в різних сферах (інтелектуальній, емоційній, вольовій, поведінковій тощо).

70.Людина. Індивід. Особистість.

Поняття «людина» включає в себе сім вимірів, або іпостасей: людина як індивід, людина як організм, людина як індивідуальність, людина як «Я», людина як роль, людина як особистість, людина як фізичне тіло, підвладне законам механіки.

Індивід – це людина як одинична природна істота, представник виду homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку, єдності вродженого та набутого, що визначається таким набором рис: вік, стать, зовнішність, задатки, потяги, а також освіта та професія.

Особистість – це соціалізований індивід, це людина у системі взаємин з іншими людьми. Природні властивості індивіда соціалізуються в особистості. Особистість – це такі соціально значущі риси: соціальний статус, авторитетність, лідерство, членство в групі, життєва позиція, свобода волі, здатність до вибору, відповідальність тощо.

71. Теорії особистості.

Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше.

Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. Фрейд був переконаний в тому, що основний фундамент особистості індивідуума закладається в дуже ранньому віці, до п'яти років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку через декілька психосоціальних стадій, які коріняться в інстинктивних процесах організму.

К. Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом всього життя.Людина постійно набуває нових умінь, досягає нових цілей і проявляє себе все більш повно.

Теорія особистісних рис.

72. Структура особистості

Структура особистості за А. В. Петровським :

1)Інтраіндивідна система-(внутрішні психічні прояви:інтелектуальні,вольові процеси та ін.)

2)інтеріндивідна система-(прояви особистості в системі міжіндивідної взаємодії)

3)надіндивідна система-(внески особистості в психіку інших людей).

А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток).

Структура особистості за К. К. Платоновим:

1) Підструктура спрямованості. Вона включає ставлення людини та моральні риси.

2) Підструктура форм відображення. Це індивідуальні особливості психічних процесів.

3) Підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички).

4) Підструктура біологічно зумовлена. Це типологічні характеристики, патологічні зміни, вікові та статеві особливості.

73.Свідоме і несвідоме в структурі особистості.

Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людини. Далеко не все, що сприймається людиною і впливає на прийняття рішень, їм усвідомлюється. Крім свідомості у людини є і сфера несвідомого.

Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються ім.

Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття тощо.

Співвідношення свідомості і несвідомого було вперше розглянуто З. Фрейдом. До несвідомого в особистості людини він відносив такі якості, потреби і інтереси, які людина не усвідомлює, але які знаходять свій вияв у різних його мимовільних діях і психічних явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і тому подібні явища), мимовільне забування (імен, обіцянок, намірів, подій, фактів), це можуть бути фантазії, мрії, мрії або сновидіння.

74.«Я»- концепція.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе, яке формується під впливом інших людей. Результатом та процесом самосвідомості є «Я-концепція» особистості.

«Я-концепція» - динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона визначає свою взаємодію з іншими людьми і ставлення до себе.

В структурі «Я-концепції» виділяють такі компоненти:

1. Когнітивний компонент – «Я-образ». Це система уявлень про себе («хто я?», «який/яка я?»).

2. Емоційний – самооцінка. Визначає систему ставлень людини до самої себе, це та цінність, значущість, якої надає собі людина в цілому чи окремим сторонам своєї поведінки/діяльності. Елементом самооцінки є рівень домагань особистості – прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Самооцінка характеризується такими параметрами: 1) рівень – висока, середня, низька; 2) співвідношення з реальними успіхами – адекватна, неадекватна; 3) особливості будови – конфліктна, безконфліктна (гармонійна, дисгармонійна). Порушення самооцінки породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності – стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом в діяльності і проявляється в тому, що людина не усвідомлює цю неуспішність або не бажає її визнавати. На основі самооцінки розвивається самоповага – це співвідношення справжніх досягнень особистості і того, на що людина претендує, розраховує. Самоповага = успіх/домагання. Для збільшення самоповаги є два шляхи: збільшувати успіхи, зменшувати домагання.

3. Поведінковий компонент. Проявляє в реальних вчинках, поведінці, діях людини. Він є результатом прояву особливостей перших двох компонентів.

75.Самосвідомість. Самооцінка. Самоповага.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе, яке формується під впливом інших людей. Результатом та процесом самосвідомості є «Я-концепція» особистості. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.

Самооцінка визначає систему ставлень людини до самої себе, це та цінність, значущість, якої надає собі людина в цілому чи окремим сторонам своєї поведінки діяльності.

Елементом самооцінки є рівень домагань особистості – прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Самооцінка характеризується такими параметрами:

1) рівень – висока, середня, низька;

2) співвідношення з реальними успіхами – адекватна, неадекватна;

3) особливості будови – конфліктна, безконфліктна (гармонійна, дисгармонійна).

Порушення самооцінки породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності – стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом в діяльності і проявляється в тому, що людина не усвідомлює цю неуспішність або не бажає її визнавати.

На основі самооцінки розвивається самоповага – це співвідношення справжніх досягнень особистості і того, на що людина претендує, розраховує. Самоповага = успіх/домагання. Для збільшення самоповаги є два шляхи: збільшувати успіхи, зменшувати домагання.

76. Психологічні характеристики власної особистості.

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Підсумовуючи аналіз наукових даних, можна стверджувати, що в основі системної психологічної структури особистості лежать три базових виміри:

І – соціально-психолого-індивідуальний – вертикальний;

ІІ – діяльнісний – горизонтальний;

ІІІ – генетичний – віковий, за допомогою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості.