- •Людиномірність філософського пізнання
- •1. Предмет, методи та функції філософії
- •2. Парадигми філософування
- •Філософія античної греції
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії
- •2. Космоцентризм і натурфілософія докласичного періоду
- •3. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії, вчення Сократа
- •4. Трагедія життя і драма ідей Платона
- •5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Філософія західноєвропейського середньовіччя та епохи відродження
- •Філософія нового часу та німецька класична філософія
- •1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •Антропологія західноєвропейського романтизму
- •1.Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології
- •2. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •1. Філософія волюнтаризму і “всесвітнього песимізму” а.Шопенгауера
- •2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •2. “Бездомність людини”. Сенс буття
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •4. Проблема часу
- •5. Буття людини між життям і смертю
5. Буття людини між життям і смертю
Гайдеггер уважає, що автентичність людини розкривається в процесі прийняття смерті. Смерть – це той онтологічний вимір, у якому людина відкриває сама себе. Смерть відкриває час. Загалом за Гайдеггером, людське буття – це буття-до смерті.
Сартр зазначає, що людина не може уникнути: бути, робити, бути серед інших, бути смертною. Смерть не з’являється на основі нашої свободи, вона може тільки відібрати у життя всяке значення. Саме існування смерті цілковито відчужує нас у нашому власному житті на користь іншого. Бути мертвим – це бути здобиччю для живих. Самогубство абсурдність, що занурює наше життя в минуле. Завдяки смерті для-себе перетворюється на у-собі. Сартр не приймає гайдеггерівської позиції, що людське буття – це буття-до-смерті. Смерть не є онтологічною структурою людського буття, такою структурою є скінченність. Людська реальність залишалася б скінченною, навіть як би була безсмертною, оскільки вона завжди робить вибір, вона робиться скінченною, вибравши себе людиною. У людини завжди залишаються нереалізовані можливості, життя не можна повторити.
Альбер Камю (1913-1960) уважає, що у філософії існує лише одна справді важлива проблема – це проблема суїциду. Чи варте життя того, щоб прожити, чи воно взагалі того не вартує, відповівши на це питання, ми розв’яжемо глобальну проблему філософії. Камю намагається розглянути зв’язок між суїцидом і абсурдом. Чи призводить абсурд до смерті? Абсурд виникає при зустрічі людини зі світом. Я розумію, зазначає Камю, дві реальності: моє прагнення до абсолюту й єдності; неможливість звести світ до принципів раціональності та розумності. Ці дві протилежності неможливо об’єднати. Абсурд не веде до суїциду. Цінність життя визначається бунтом. З абсурду випливає три наслідки: мій бунт, моя свобода, моя пристрасть. Призначення людини – весь світ, і вона єдиний його господар.
Ключові категорії, поняття, терміни: екзистенція, есенція, тривога, межова ситуація, екзистенційна ситуація, свобода, у-собі-буття(у-собі), для-себе-буття (для-себе), буття-для-іншого, das Man, Dasein, темпоральність, неантизація, ніщо.