13. Судова влада в Україні.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Рішення судів є обов’язковими для виконання на всій території України. Складовими судової системи України є Конституційний Суд, суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди.

Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; дає висновок щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для ратифікації, дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту; здійснює офіційне тлумачення Конституції та законів України. До Конституційного Суду можуть звертатися: Президент; не менше сорока п’яти народних депутатів; Верховний Суд; уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Конституційний Суд складається з 18 суддів і формується шляхом призначення по 6 суддів відповідно Верховною Радою, Президентом та з’їздом суддів України. Суддя Конституційного Суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний термін. Ним може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Конституційний Суд шляхом таємного голосування обирає зі свого складу лише на один трирічний термін Голову Конституційного Суду.

Вищим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, який обирається Верховною Радою безстроково, а в системі спеціалізованих судів, основу яких складають господарські суди – вищі спеціалізовані суди. Перше призначення суддів терміном на 5 років здійснюється Президентом, на подальший термін вони обираються Верховною Радою безстроково. Судді володіють недоторканістю, що гарантується Конституцією та законами України, і не можуть бути без згоди Верховної Ради затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

14. Виборчі системи: сутність, переваги, недоліки.

Представництво політичних партій у парламентах, їх вплив на політичне життя, а інколи і вид партійної системи, що склалася у певній країні, значною мірою залежать від прийнятої у даній країні системи підрахунку голосів, принципів визначення переможців, які визначають сутність поняття “виборча система”. Історично відомі три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Для мажоритарної виборчої системи характерний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Від кожного округу обирається один депутат. Така система має два різновиди. Перший – мажоритарна система відносної більшості - автоматично проголошує переможцем кандидата, який набрав більше голосів виборців, ніж суперник. Друга – мажоритарна система абсолютної більшості – проголошує переможцем кандидата, який набрав більше половини голосів, що були подані виборцями. Оскільки далеко не завжди кандидат у депутати набирає таку кількість голосів, передбачається другий тур виборів, в якому за депутатський мандат змагаються лише два кандидати, що в першому турі посіли перші місця.

До переваг мажоритарної виборчої системи належать її технічна простота, необов’язковість знання виборцями всього розмаїття партійних програм, персоніфікованість, що сприяє сприйняттю системи виборцями і залишає можливість для відкликання депутата у разі впровадження імперативного депутатського мандата.

Основний недолік мажоритарної системи полягає у невідповідності сформованого за нею складу парламенту голосам, поданим виборцями, адже виборці, які проголосували за кандидатів, що не потрапили до парламенту, фактично залишаються без своїх представників у вищому законодавчому органі. На практиці це може привести навіть до перемоги на виборах партії, за яку подано голосів менше, ніж за іншу.

Цей недолік майже відсутній у пропорційній виборчій системі. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. В такому випадку виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. Представництво кожної партії у парламенті є пропорційним кількості набраних голосів. Пропорційна виборча система часто супроводжується існуванням так званого “загороджувального пункту”, який усуває від розподілу депутатських мандатів ті партії, що не набрали певної кількості голосів виборців. Така практика широко використовується у світі з метою недопущення до парламенту маленьких партій, що має на меті зробити його більш структурованим і дієздатним. Висота “загороджувального пункту” коливається від одного відсотка (Ізраїль) до п’яти (ФРН), і, навіть, до десяти (Туреччина).

Основним недоліком пропорційної виборчої системи у її класичному варіанті є існування так званих “жорстких” партійних списків. Партійний список формується партією без участі виборців, які позбавлені можливості впливати на розстановку у ньому кандидатів. Політична позиція виборця може не збігатися із симпатіями до членів “жорсткого” партійного списку, особливо його верхньої частини. В такому випадку голосування за улюблену партію означає допомогу у приході до влади кандидата, абсолютно неприйнятного для виборця. Однак цей недолік легко долається введенням правила “вільних” партійних списків, за яким партія позбавляється можливості впливати на розташування своїх кандидатів у списку. Виборець одержує два голоси: один подається за партійний список і визначає кількість виграних партією мандатів, а другий - за конкретного кандидата і впливає на розстановку кандидатів у списку.

З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи, за якої частина депутатів вибирається за одномандатними виборчими округами, а друга частина - за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі. Співвідношення цих частин зазвичай є рівним. Така система використовується в Україні, Росії та деяких інших країна.

Білет №3

1. Інноваційна політична діяльність можлива лише в умовах демократичних режимів - Так

2. Індукція та дедукція належать до емпіричних методів політології – Ні

3. За організаційною будовою політичні партії поділяються на кадрові та масові: - Так

4. За державно-територіальним устроєм Україна є федерацією – Ні

5. Назвіть типи політичної влади (за Гаврилишиним): 1)влада типу противаг; 2)компромісна влада; 6)групова влада;

6. Першим історичним прямої демократії була: 3)Афінська демократія;

7. Які з наведених характеристик властиві монархіям? 1)влада є спадковою; 3)влада є безстроковою; 4)влада є безвідповідальною;

8. Для тоталітарного режиму характерні такі ознаки: 1)єдина обов’язкова ідеологія; 2)формування образу ворога; 3)командно-адміністративна економіка; 6)існування єдиної партії, яка зосереджує у своїх руках усю політичну владу;

9. Які партійні системи належать до альтернативного типу 1)двопартійні; 3)поміркованого плюралізму; 5)атомізовані;

10. Політино активна верства, з якої у майбутньому може сформувати новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій – 3)контреліта

11. До функцій ВРУ належать наступні: 1)законодавча; 3)фінансові; 5)контрольні

12. Абсолютні монархії, теократичні режими, військові диктатури – це різновиди: 1)авторитарного режиму;

13. Порядок формування і повноваження Кабінету Міністрів України

До основних урядових завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать:

– забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;

– здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

– виконання Конституції й законів України, актів Президента України;

– забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

– забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури;

– забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

– вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

– забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Процес формування Кабінету Міністрів складається з кількох етапів, на першому з яких здійснюється попереднє узгодження кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, для чого Президент проводить відповідні консультації з Головою Верховною Ради та головами депутатських груп і фракцій. Узгоджена кандидатура вноситься главою держави на розгляд парламенту. Одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидата на посаду Прем’єр-міністра: відомості про освіту, фах; виписка з трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія; декларація про доходи, тощо.

Другий етап включає безпосередній розгляд кандидатури на посаду Прем’єр-міністра у парламенті. Проводяться зустрічі кандидата на цю посаду з фракціями народних депутатів України. Потім на пленарному засіданні парламенту кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає з доповіддю про основні напрями діяльності нового складу Кабінету Міністрів України (до 30 хв.), після закінчення якої надається час (до 45 хв.) на запитання народних депутатів та відповіді на них. Після цього проводиться обговорення запропонованої кандидатури (до 45 хв.), включаючи виступи представників фракцій народних депутатів України. Під час розгляду кандидатури Прем’єр-міністра Президент України може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку процедури голосування щодо неї.

На третьому етапі Верховна Рада України дає згоду на призначення глави уряду більшістю від конституційного складу і оформлює своє рішення відповідною постановою. Вказане рішення приймається у режимі поіменного голосування. У разі, коли запропонована главою держави кандидатура на посаду Прем’єр-міністра не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, Президент представляє Верховній Раді у 10-денний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої кандидатури не допускається.

Після цього Президент підписує Указ про призначення Прем’єр-міністра України, який подає главі держави кандидатури до складу уряду: Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Президент приймає рішення про призначення кандидатів, поданих прем’єром, на відповідні посади в уряді і видає указ номінаційного характеру.

14.Форми взаємодії суб’єктів політики

Суб’єкт політики - окрема особа, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно беруть участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів.

Політична взаємодія є складовою суспільної взаємодії і охоплює різні види діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона передбачає здобуття влади як основного засобу задоволення одночасно багатьох потреб людини (кратологічних, піднесення престижу, реалізації політичного покликання, надбання багатств). Успіх політичної взаємодії значною мірою залежить від цінностей і норм суб'єктів політичних дій (особливо лідерів), їхнього вміння правильно оцінити історичну ситуацію та відповідно до неї реалізувати суспільну мету.

Форми політичної взаємодії — це усталені, інституціонально або психологічно зумовлені способи поведінки взаємодіючих суб'єктів. Їх можна умовно поділити на дві групи: функціонування (співпраця, конкуренція, консолідація (ринкові) і панування, експлуатація (неринкові); розвитку (революція, переворот, реформа).

а. Політична співпраця — форма політичної взаємодії, яка ґрунтується на спільних діях суб'єктів політики, що мають спільні або відмінні цінності й інтереси, але прагнуть реалізувати взаємовигідну мету.

б. Політична конкуренція — це така форма політичної взаємодії, в якій суб'єкти політики в рамках правових (або не правових) правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу. Політична конкуренція в рамках цивілізованих правил є однією із рушійних сил суспільного прогресу, оскільки сприяє виробленню механізмів взаємного політичного контролю одних політичних сил над іншими.

в. Консолідація — форма політичної взаємодії, яка передбачає об'єднання, згуртування суб'єктів політики навколо спільних цінностей та інтересів для досягнення загальної мети. Однак не всі цінності дають людині змогу правильно зрозуміти свої інтереси і тому часто вони використовуються політиками для здобуття власної вигоди. Тільки раціональні, прагматичні цінності, які ґрунтуються на правильному розумінні зв'язку інтересів особи і спільноти, підкріплені практикою, можуть у сучасних умовах забезпечувати високий ступінь консолідації (національної, соціальної, партійної тощо).

г. Панування — це такий тип політичної взаємодії, який передбачає нерівноправні стосунки між суб'єктами політики: командування, підкорення, пригноблення, придушення, експлуатація. В історії людства можна виділити різні типи панування: рабовласницьке, феодально-кріпацьке, кастове, імперсько-колоніальне, клієнтельське.

д. Експлуатація передбачає досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів праці. Політичний характер експлуатації виявляється тоді, коли політична влада забезпечує сприятливі умови для

збагачення своїх представників і фаворитів за рахунок інших соціальних груп. До політичних інструментів

експлуатації належать: високий рівень інфляції; податкові, митні та кредитні пільги для одних соціальних груп (привілейованих) і непомірний податковий тиск для інших; корупція; формування через підконтрольні владі засоби масової інформації вигідних для неї ментальних настанов населення.

е. Найбільш масштабними формами політичної взаємодії, шляхом яких відбуваються суспільні зміни, є революція — процес рішучого розриву з минулим, докорінний злам старих політичних інститутів, радикальна заміна колишньої еліти новою контрелітою; переворот —насильницьке захоплення політичної влади з метою зміни тільки правлячої верхівки або (в окремих випадках) зміни політичного режиму і суспільного ладу; реформи — поступове перетворення інститутів політичної системи та всього суспільного ладу правовими засобами.

є. На сучасному етапі суспільного розвитку домінуючою формою взаємодії є "оксамитова" революція як мирний шлях усунення старої еліти і прихід до влади нової контреліти та здійснення реформ. Сприятливі фактори здійснення реформи: "оксамитові" революції; політичні перевороти, внаслідок яких до влади приходять прогресивні правителі; демократичні вибори, які забезпечують прихід прогресивного діяча на пост глави держави або сил реформістської орієнтації у парламенті; підтримка реформ і жорсткий контроль за їх здійсненням з боку високорозвинених країн.

Білет №4