- •30. Прийменник як частина мови. Принципи класифікації та семантичні типи прийменників.
- •31. Відмінності у вживанні прийменника по в російській та українській мовах.
- •32. Сполучник як частина мови. Функціональні різновиди сполучників.
- •33. Поняття про словосполучення. Типи підрядного сполучникового зв’язку.
- •34. Поняття про речення.
- •35. Головні члени речення. Розділові знаки між головними членами речення.
- •36. Різновиди односкладних речень.
- •37. Типи підметів та форми їх вираження.
- •38. Присудок як головний член речення. Типи присудків та форми їх вираження.
- •39. Координація підмета й присудка.
- •40. Другорядні члени речення. Способи вираження додатків.
- •41. Означення як другорядний член речення. Узгоджені та неузгоджені означення.
- •42. Прикладка як різновид означення. Поширена та непоширена прикладка.
- •43. Обставина та способи її вираження.
- •44. Однорідні члени речення та узагальнювальні слова при них. Розділові знаки між однорідними членами речення.
- •45. Просте ускладнене речення.
- •46. Поняття про відокремлені члени речення.
- •47. Відокремлені означення. Умови та засоби виділення відокремлених означень.
- •48. Відокремлені прикладки. Умови та засоби відокремлення прикладок.
- •49. Відокремлені обставині. Розділові знаки у реченнях з відокремленою обставиною.
- •50. Уточнювальні члени речення та засоби їх виділення.
- •51. Речення, ускладнені вставними конструкціями.
- •52. Поняття про вставлені речення та засоби їх виділення на письмі.
- •53. Поняття про складне речення. Класифікація складних речень.
- •54. Складносурядне речення. Розділові знаки в складносурядному реченні.
- •55. Складнопідрядне речення та його різновиди. Розділові знаки в складнопідрядному реченні.
- •56. Складне безсполучникове речення та розділові знаки в ньому.
- •57. Пряма та непряма мова. Розділові знаки при прямій мові.
43. Обставина та способи її вираження.
Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення. Підкреслюється (_ . _ . _ . _).
Виокремлюють такі види обставин:
місця: (де? куди? звідки?)
часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки.
мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії.
причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану.
умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія.
допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається.
способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки.
міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву.
44. Однорідні члени речення та узагальнювальні слова при них. Розділові знаки між однорідними членами речення.
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
При однорідних членах речення може бути узагальнююче слово. У ролі узагальнюючого слова вживаються різні частини мови, але найчастіше займенники і прислівники: все, ніхто, ніщо, скрізь тощо. Узагальнююче слово може стояти перед або після однорідних членів речення. Узагальнюючі слова в реченні виконують ту саму синтаксичну функцію, що й однорідні члени, до яких вони відносяться. Узагальнюючі слова означають родові поняття, а перелічувані однорідні члени — видові.
Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами речення, то перед ними ставиться двокрапка.
Якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів речення, то перед ним ставиться тире.
Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами речення, а після них речення продовжується, то перед однорідними членами ставиться двокрапка, а після них — тире. Іноді після узагальнюючого слова перед однорідними членами з волі автора може ставитись не двокрапка, а тире.
Якщо однорідні члени речення поєднані за допомогою сполучників, то кома ставиться: 1) при протиставних сполучниках а, але, та (= але), однак, проте, зате; 2) при єднальних та розділових сполучниках і…і, або…або, то…то, ні…ні, чи…чи, якщо вони повторюються; 3) між однорідними членами речення, з’єднаними сполучниками попарно .
Між поширеними однорідними членами речення іноді ставиться крапка з комою, особливо коли в їхньому складі вже є розділові знаки.
Кома не ставиться між однорідними членами речення, якщо вони поєднані неповторюваними єднальними або розділовими сполучниками.
Між однорідними членами речення в деяких випадках може також ставитися тире: 1) при протиставленні, тобто на місці протиставних сполучників а, але; 2) між однорідними присудками, якщо наступний виражає швидку зміну подій або уточнення попередньої дії.