11. Язичництво та причини його виникнення

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів.

У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Язичництво дуже часто трактується як християнство.

У середині І ст. н.е. Римська імперія переживала глибоку політичну кризу, що знайшла відображення у низці повстань в провінціях та громадянській війні 68 - 69 рр. н.ери. Особливо гостро вона відобразилася на становищі в Іудеї та інших східних провінціях. Тут вибухнуло повстання проти римського панування, яке в 66 р. н. ер. охопило практично всю країну. Повстанці вигнали та винищили римські загони в Єрусалимі й інших місцевостях Палестини. Вони звернулися за допомогою до іудеїв діаспори, серед котрих були дуже поширені пророцькі твори про близький кінець світу та про прихід месії, який знищить панування злих правителів й встановить тисячолітнє царство Бога в Єрусалимі. Найбільш яскравим твором такого змісту є «Апокаліпсис Іоанна».

Після жорстокої боротьби римським легіонам все ж вдалося зламати спротив іудейських повстанців. Єрусалим було взято штурмом та спалено (70 р. н ер.), а повстання - придушено. Поступово згасли осередки спротиву в інших провінціях Римської імперії. Наслідком цього стало те, що багато тисяч іудейських полонених, в тому числі й чисельних сектантів, було продано в рабство. Тисячі інших втікали з Іудеї, рятуючись від переслідувань (73 р.н. ер.). Більшість біженців оселилося в багатих торгових домах Малої Азії, а також у Греції, Македонії, Італії і навіть самому Римі.

Поразка повстання спричинила серед широких мас населення глибоке розчарування, вони побачили марність надій на появу месії. Збройна боротьба стихла і люди намагались знайти втіху у вірі. Таким чином, було створено сприятливу обстановку для проповідей релігійних вчень.

У цей час у західних провінціях Малої Азії, а також в сусідній з ними Македонії і в Александрії Єгипетській стали виникати серед міського плебсу общини людей, які вірили, що обіцяний Яхве Месія - божий помазаник, грецькою Христос - приходив на землю, але він з'явився не у вигляді переможного вождя, про що мріяли сектанти, а як скромний проповідник, котрий приніс людям духове звільнення. Він закликав до миру, милосердя та всепрощення.

Згідно канонічної версії, що прийнята та дотримується до нашого часу, засновником християнської релігії є Ієгошуа (Ієшуа) (грецька форма імені Ісус), прозваний своїми послідовниками Христом (грецька форма слова «месія») та Спасителем. Народився він в стародавньому, священному для іудеїв місті Віфлеємі наприкінці 30 року принципату Августа (на думку ряду дослідників, насправді цю дату слід віднести до 4 р. до н.е. - Т.К.). За свої проповіді, які закликали до покаяння перед наближенням кінця світу, та різкий осуд саддукеїв й фарисеїв його схопили, судили Синедріоном та розіп'яли за присудом римського намісника Понтія Пілата, у часи правління імператора Тиберія, приблизно, в 30 р. н.е.

З Євангеліями пов'язані «Діяння апостолів» та «Послання». Головним їх автором є апостол Павло, котрий вважається найбільш ревним прихильником та проповідником нової віри.

Канонічна версія історії раннього християнства подає розвиток перших християнських общин як єдиної релігійної течії, від якої відокремлювались окремі групи тих, хто починав неправильно трактувати вчення Христа та його апостолів - єретиків. Вперше таке висвітлення найдавнішої історії християнських общин було подано в «Церковній історії», яку написав Євсевій Кесарійський в IV ст. Насправді ж ця історія, яку можна відновити за свідченнями античних авторів, не відповідає офіційній версії.