
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, способи його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •15. Лексика української мови з погляду її походження.
- •16. Особливості лексичних засобів ділового мовлення
- •17. Використання синонімів у ділових паперах
- •18. Специфіка вживання омонімів
- •19. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •20. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •26. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Види і форми професійного спілкування.
- •31. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •32. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •33. Індивідуальні форми фахового спілкування
- •34. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.
- •35. Етикет телефонної розмови.
- •36. Форми колективного обговорення професійних проблем.
- •37. Мистецтво перемовин.
- •38. Збори, нарада як форми прийняття коллективного рішення.
- •39. Правила ведення дискусії.
- •40. Основні поняття діловодства.
- •41. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •42. Вимоги до укладання то оформлення документів.
- •43. Вимоги до текста документа.
- •44. Переклад, види перекладу
- •46. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •47. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •48. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •49. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •50. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •51. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •52. Особливості вживання службових частин мови у діловому стилі.
- •53. Загальні риси синтаксису у ділових паперах.
- •54. Мовні помилки, їх види.
- •55. Поняття про мовний етикет.
- •56. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •57. Поняття тексту, його структурна організація.
- •58. Правила ділового листування.
- •Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •Українська мова як державна. Функції державної мови.
37. Мистецтво перемовин.
Перемовини, також Переговори — дискусія, взаємне спілкування з метою досягнення сумісного рішення. Мистецтво перемовин — один з ключових аспектів конкурентноздатності компаній. Перемовини також є найважливішим інструментом врегулювання різниці позицій сприйняття, при чому не лише між компаніями, але й всередині них. Комерційні перемовини — перемовини на тему любих ресурсів (гроші, матеріальні цінності, часові та людські ресурси тощо). У вузькому сенсі під комерційними переговорами розуміють переговори на тему збуту та поставок, купівлі та продажу.
38. Збори, нарада як форми прийняття коллективного рішення.
Збори – це поширена форма колективного обговорення проблем з метою їх осмислення і розв’язання. На обговорення збираються люди, яких об’єднує певний інтерес (збори акціонерів, партійні збори та ін.). Зборами керує обрана президія. Збори готуються заздалегідь. Вони складаються з кількох етапів: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її обґрунтування; обговорення проблеми; прийняття рішення. На першому етапі треба чітко визначити проблему для розгляду та коло учасників обговорення. Проблему слід глибоко проаналізувати і на цій основі підготувати відповідний матеріал для викладення на зборах. У підготовці зборів беруть участь спеціалісти, а доповідачем призначається найбільш кваліфікована й авторитетна людина, яка має усвідомити основну ідею виступу, підтвердити її достовірними аргументами. Потрібно визначити, що говорити у вступі, що – в основній частині, а що – наприкінці виступу. Наради — один з найефективніших способів обговорення важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення. Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: виробничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді виявляються погляди зацікавлених сторін на проблему.
Якщо учасники обмінюються думками, обговорюють проблеми і спільними зусиллями доходять певних висновків, ефект від такої наради буде великим. Натомість якщо нарада не дає очікуваних наслідків, вона перетворюється на колективне марнування часу, що нерідко й трапляється.
39. Правила ведення дискусії.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.
Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.
Підготовчий етап передбачає такі завдання: — сформулювати тему дискусії; — визначити основні питання, які обговорюватимуться; — підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію; — визначити місце та час проведення дискусії.
На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.
Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.
Основні правила ведення дискусії:
1. Відверто висловлювати думки.
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
3. Слухати інших, не перебиваючи.
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
5. Водночас має говорити лише одна особа.
6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикувати себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.