1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.

Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії, психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої та національної діяльності. Національна мова об'єднує людей більше, ніж класова, партійна приналежність, етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної, національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти й багатства спільної національної культури. Національну мову як вічну духовну цінність не можна підганяти під категорію «державної», «офіційної» мови, що знаходиться у сфері поточної матеріальної політики. Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма на­ціональної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, уза­гальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найви­щим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі націо­нальної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Вона обслуговує всі сфери життя і діяльності суспільства.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими озна­ками:

• унормованість;

• стандартність;

• наддіалектність;

• поліфункціональність;

• стилістична диференціація;

• наявність усної і писемної форм вираження.

2. Українська мова як державна. Функції державної мови.

Українська літературна мова є державною мовою України.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні. Вона “є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом” (ст. 10 Конституції України).

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови.

1.Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

2.Мислетворча функція.

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.

3.Номінативна функція.

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей.

4.Пізнавальна функція.

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

5.Культорологічна функція.

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного надбання народу – творця мови.

6.Естетична функція.

Мова – засіб творення позитивних емоцій.

7.Експресивна функція.

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

8.Ідентифікаційна функція.

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

9.Етична функція.

Мова- засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

10.Фатична функція.

Мова є засобом фактичного спілкування.