
- •8.Охарактеризуйте кодифікацію-як спосіб систематизації міжнародного права..
- •10.Розкрийте поняття джерел міжнародного права.
- •11. Охарактеризуйте договір - як основне джерело міжнародного права.
- •12.Міжнародний звичай як джерело мп.
- •38. Розкрийте «право Женеви» і «право Гааги» як
- •39. Розкрийте міжнародні стандарти в галузі прав людини,
38. Розкрийте «право Женеви» і «право Гааги» як
джерел міжнародного гуманітарного права.
До основних джерел міжнародно-правового регулювання
збройних конфліктів належить так зване "право Женеви"
(Женевські конвенції 1949 року: про поліпшення долі
поранених і хворих в діючих арміях; про поліпшення долі
поранених, хворих і осіб, які потерпіли аварію корабля, зі
складу збройних сил на морі; про поводження з
військовополоненими; про захист цивільного населення під
час війни; Додаткові протоколи до них 1977 року) і "право Гааги"
(Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років про закони і звичаї сухопутної
війни, про відкриття воєнних дій, про права й обов'язки
нейтральних держав і осіб у разі сухопутної і морської війни,
Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку
збройного конфлікту 1954 р.).
39. Розкрийте міжнародні стандарти в галузі прав людини,
їх міжнародно- правове забезпечення в мирний час. У сучасному світі, коли проблема прав людини вийшла далеко
за межі окремої держави, виникла необхідність у створенні
універсальних міжнародно-правових стандартів, які також визнаються
як основні права людини. Ці стандарти відображені у низці
важливих міжнародно-правових актів, що встановили
загальнолюдські стандарти прав та інтересів особи, визначивши
ту межу, за яку держава не може виходити.
Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи
актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно
включає п'ять різновидів документів:
1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік
невід'ємних прав.
2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять
до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку
давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p.).
3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого
піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p.).
4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів
держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни).
5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні
документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний
документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993 p.).
Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку
були закріплені лише парламентські і політичні права, потім —економічні
та соціальні.
Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із
сукупності принципів та норм, що встановлюють:
— права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;
— обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без
будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;
— загальні принципи природного права;
— відповідальність за злочинне порушення прав людини;
— напрями розвитку та розширення сфери прав людини;
— напрями посилення контрольного механізму за виконанням
державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.
На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство,
усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити
застарілі норми, ліквідувати прогалини.
40. Розкрийте захист прав людини в період збройних конфліктів.
Процес формування сучасної системи міжнародно-правових норм,
спрямованих на забезпечення захисту прав людини в умовах збройних
конфліктів (т.зв. “женевське право”) складається з трьох основних етапів:
1) прийняття у 1929 р. двох перших Женевських конвенцій –
про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях та про режим
військовополонених. Норми, закріплені цими конвенціями почали
розглядатися як основоположні принципи міжнародного гуманітарного
права, що підлягають неухильному виконанню воюючими державами
незалежно від того, чи ратифіковані вони цими державами. Основною
рисою цих конвенцій є їх спрямованість на забезпечення захисту прав
поранених, хворих та полонених військовослужбовців держав;
2) прийняття у 1949 р. чотирьох Женевських конвенцій про захист
жертв війни, На відміну від попереднього етапу, прийняті конвенції
спрямовані на захист прав не лише військовослужбовців воюючих держав,
а й цивільного населення. Це такі конвенції:
· Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р.;
· Конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р.;
· Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 р.;
· Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали
корабельної аварії, із складу збройних сил на морі 1949 р.
3) прийняття у 1977 р. двох додаткових протоколів до Женевських
конвенцій 1949 р., спрямованих на забезпечення прав жертв військових
конфліктів, що не розглядаються міжнародним правом як війни:
· І Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується
захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 р.;· ІІ Додатковий
протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв
збройних конфліктів неміжнародного характеру, 1977 р.