1.Розкрийте,поняття,ознаки та особливості міжн.права. Міжнародне право існує у формі норм. За юридичним змістом норми є правилами поведінки. Якщо норми являють собою необхідну внутрішню форму існування міжнародного права, то його зовнішньою формою, тобто способом вираження, є звичай, договір і правотворчі рішення міжнародних організацій. Ці офіційно-юридичні форми існування міжнародно-правових норм іменуються джерелами міжнародного права.Договір і звичай є універсальними джерелами, юридична сила яких випливає з загального міжнародного права; правотворчі рішення організацій є спеціальним джерелом, юридична сила яких визначається установчим актом відповідної організації.Суб'єкт міжнародного права — це самостійне утворення, що завдяки своїм можливостям і юридичним властивостям здатно мати права й обов'язки по міжнародному праву, брати участь у створенні та реалізації цих норм. Загальноприйнятими суб'єктами сьогодні є держави і міждержавні організації. Не настільки надійно визнана правосуб'єктність народів, націй, що борються за державотворення. Основним суб'єктом міжнародного права є держава.Під об'єктом міжнародного права розуміється те, на що спрямовано його дію, що воно покликано регулювати. У міжнародного права таким об'єктом є міжнародні, а точніше міждержавні відносини. Від об'єкта варто відрізняти предмет міжнародно-правових відносини, під яким розуміється все те, з приводу чого сторони вступають у правовідносини . Таким предметом можуть бути дії і стримування від дій, територія тощо.Функції міжнародного права — це основні напрямки його впливу та взаємодії з соціальним середовищем , обумовлені його суспільним призначенням.

2. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права через свою важливість завжди привертала до себе підвищену увагу юристів-міжнародників.

У доктрині міжнародного права було вироблено три концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: одна дуалістична і дві моністичних.

Німецький юрист-міжнародник Г. Тріпель та його італійський колега Д. Анцилотті - відомі прихильники дуалістичної концепції - вважали, що міжнародне право і внутрішньодержавне право "є окремими правопорядками".

Представники моністичних концепцій визнають єдність обох систем права, вважаючи, що міжнародне і внутрішньодержавне право - це складові єдиної системи. Моністичний напрям міжнародно-правової думки у свою чергу поділяється на дві гілки: 1) концепцію примату (верховенства) внутрішньодержавного права; 2) концепцію примату міжнародного права.

Концепція примату внутрішньодержавного права була поширена наприкінці XIX - на початку XX ст. серед німецьких юристів. Теоретичною основою цієї концепції стали ідеї Г. Гегеля про те, що держава є "дух у його субстанціональній розумності і безпосередній дійсності", а отже, держава є "абсолютною владою на землі". Тому вона правомочна з власної волі створювати і змінювати не тільки норми внутрішньодержавного права, а й норми "зовнішньодержавного права", тобто міжнародного права. Продовжуючи цю думку, один з яскравих представників цього напряму юридичної науки А. Цорн стверджував, що міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно право державне1.

Концепція примату внутрішньодержавного права була поширена в кінці XIX - на початку XX ст. у Німеччині тому, що в цей час економіка країни переживала підйом і потребувала нових ринків збуту та сировини. Але навіть буржуазне міжнародне право було певною перешкодою на шляху німецької експансії. Це і викликало появу концепції верховенства внутрішньодержавного права над міжнародним, з тим щоб теоретично виправдати дії німецького мілітаризму на міжнародній арені. Міжнародна практика не пішла у цьому напрямі, а статус норм внутрішньодержавного права у праві міжнародному був визначений Міжнародним Судом ООН у рішенні у справі про компанію "Барселона трекшн, лайт енд пауер лімітед" (Бельгія проти Іспанії) від 5 лютого 1970 р.: "У міжнародному праві повинні враховуватися норми внутрішньодержавного права, що отримали загальне визнання в національних правових системах".

Напевно, найавторитетнішим представником другого моністичного напряму - концепції примату міжнародного права, поширеної серед учених-юристів , є австрійський юрист-міжнародник і філософ Г. Кельзен.

Г. Кельзен, згідно зі своєю "чистою теорією права", вважав, що співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками "нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації".

Слід зазначити, що і міжнародне, і внутрішньодержавне право-дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. Об'єктивно немає примату однієї системи права над іншою, оскільки

вони регулюють різні види соціальних відносин. Проте у зв'язку з тим , що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні свободи людини, сприяти плідній співпраці держав у різних сферах, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цілей та цінностей людства, держави можуть у своєм конституційному і поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Робиться це не через об'єктивно властиве верховенство системи міжнародного права над внутрішньодержавним, а з метою свідомого об'єднання потенціалу двох систем права в справі прогресивного розвитку людства й охорони вищих цінностей людської цивілізації.

3. Основні принципи міжнародного права – це найважливіші керівні засади міжнародногоправа, загальні норми, які мають найвищу юридичну силу і становлять основу всієї міжнародно-правової системи. Значення основних принципів міжнародного права полягає в тому, що вони виступаютьголовним критерієм оцінки правомірності дій держав та міжнародних організацій, а такожправомірності новостворюваних норм міжнародного права. Крім того, у випадку виникненняміжнародного спору, не врегульованого нормами права, він має вирішуватися саме на підставіосновних принципів. Основні принципи міжнародного права сформульовані як норми jus cogens, тобто норми, щомають вищу імперативну силу і не можуть бути змінені інакше, як за спільною згодою усіх безвинятку країн.

Основні принципи міжнародного права сформульовані у ст. 2 Статуту ООН та у Деклараціїпро принципи міжнародного права, що стосуються відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., а також у деяких інших міжнародних актах, зокрема уЗаключному акті Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 р. Такими принципами є:

· принцип поваги до прав людини;

· принцип незастосування сили чи погрози силою;

· принцип вирішення міжнародних спорів мирним шляхом;

· принцип територіальної цілісності та недоторканності кордонів;

· принцип невтручання у внутрішні справи інших держав;

· принцип рівноправ’я та самовизначення народів;

· принцип суверенної рівності держав;

· принцип співробітництва;

· принцип добросовісного виконання міжнародних договорів;

Наведені принципи є взаємопов’язаними, тому при тлумаченні та застосуванні кожнийпринцип має розглядатися виключно з урахуванням усіх інших принципів. Всі названі принципимають однакову юридичну силу норми jus cogens. Проте це не означає, що основні принципи неутворюють ієрархічної системи. Так, наприклад, у випадку порушення певною державою правлюдини інші держави можуть застосовувати до неї різноманітні санкції, в т.ч. бойкотування таекономічні ембарго. У цьому випадку чітко простежується пріоритет принципу поваги прав людиниперед принципами невтручання у внутрішні справи, співробітництва та добросовісного виконанняміжнародних договорів. 4. Поняття та класифікація норм міжнародного права

Міжнародно-правова норма – це правило поведінки, що визнається обов’язковим державамита іншими суб’єктами міжнародного права і забезпечується юридичними засобами.

Поряд із традиційним для усіх галузей права поділом норм на матеріальні та процесуальні,норми-цілі, норми-принципи, регулятивні, охоронні та захисні норми тощо, існують специфічні класифікації правових норм, притаманні саме міжнародному праву.

1. За сферою дії виділяються такі види міжнародно-правових норм:

· універсальні – норми, що діють на загальносвітовому, глобальному рівні. Специфікою цих норм є те, що вони утворюються не окремими державами чи їх групами, а світовим співтовариством в цілому. Більшість цих норм є або звичаєвими, або утвореними в результат і нормативно- договірного закріплення звичаєвих правил;

· регіональні – норми, що діють на рівні певного регіону. Досить часто регіональні норми переростають в універсальні. Наприклад, принцип непорушності кордонів вперше був закріплений Заключним

актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. як регіональна (європейська) норма-принцип, проте майже одразу цей принцип був визнаний і загальним принципом міжнародного права;

· партикулярні (локальні) – норми, дія яких поширюється на відносини з обмеженим колом учасників, як правило з двома. Партикулярні норми найчастіше встановлюються міжнародними договорами, проте існують і партикулярні міжнародно-правові звичаї, зокрема, Міжнародний Суд ООН посилався на локальні міжнародні звичаї при розгляді справи про право транзиту через територію Індії та в деяких інших справах.

2. За юридичною силою норми міжнародного права поділяються на:

· імперативні норми або норми jus cogens – незмінні норми, обов’язкові для всіх учасників міжнародних правовідносин. Ці норми завжди є універсальними і виражають волю світового співтовариства в цілому. Тому норми jus cogens, зокрема, не можуть бути змінені за згодою двох чи більшої кількості країн. Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. імперативною нормою міжнародного права є норма, що приймається і

визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою міжнародного права, що носила б такий же характер. Будь-який міжнародний договір, що суперечить нормам jus cogens, має визнаватися недійсним;

· диспозитивні – норми, які дозволяють відступати від їх вимог за взаємної згоди усіх учасників правовідносин. Іноді в науці заперечується наявність подібних норм у міжнародному праві, проте практика діяльності Міжнародного Суду ООН доводить їх існування. Міжнародний суд ООН неодноразово визнавав законними ситуації, коли сторони за взаємною згодою у відносинах між собою не лише уточняли зміст загальних норм міжнародного права, а й призупиняли їх дію.

3. За способом утворення та формою існування розрізняються:

· звичаєві норми міжнародного права;

· договірні (конвенційні);

· норми рішень міжнародних організацій, зокрема міжнародних судів та арбітражів.

Від норм міжнародного права необхідно відрізняти міжнародні узвичаєння, тобто певнінорми поведінки держав чи їх представників, які не мають правового характеру. Міжнародніузвичаєння стосуються найменш важливих аспектів відносин між державами, зокрема міжнародногоетикету, і не мають

юридичних засобів захисту. Порушення узвичаєнь може тягти різноманітні неправові наслідки, в т.ч. політичні, моральні, культурні, але характеру міжнародногоправопорушення порушення міжнародного узвичаєння не має 5.Механізм імплементації норм міжнародного права . імплементація норм міжнародного права має такі властивості:

- по-перше, це процес, що здійснюється на міжнародному і внутрішньодержавному рівнях;

- по-друге, полягає у поєднанні правотворчої та організаційної діяльності держав у процесі реалізації норм міжнародного права;

- по-третє, передбачає створення відповідного механізму (на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях).

Механізм імплементації міжнародно-правових норм включає в себе певну сукупність правових та інституційних засобів, які використовуються суб'єктами міжнародного права на міжнародному та національному рівнях, з метою реалізації приписів норм міжнародного права. Своєю чергою, міжнародно-правові засоби, які регулюють процес імплементації, та міждержавні інститути, які входять у міжнародну підсистему імплементації, формують міжнародний організаційно-правовий механізм, імплементації.

Відповідно, створені на основі міждержавних угод універсальні , регіональні та субрегіональні (локальні) міжнародні організації , спеціалізовані установи та допоміжні органи, які володіють повноваженнями (згідно з положеннями їх установчих актів) безпосередньо чи опосередковано брати участь в імплементації норм міжнародного права у конкретній сфері регулювання, а також неурядові організації (зокрема, МНУО), які здатні специфічними методами сприяти імплементації міжнародно-правових норм у відповідній сфері регулювання, формують міжнародну підсистему імплементації.

Міжнародна та внутрішньодержавна підсистеми імплементації спільно формують "міжнародну систему імплементації".

Сутність механізму імплементації норм міжнародного права виявляється передусім у змісті діяльності його структурних елементів (правового та інституційного) і визначає такі види діяльності: а) правотворча діяльність; б) організаційна й оперативно-виконавча діяльність; в) контрольна діяльність тощо. 6.Охарактеризуйте імперативні норми права Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. “імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається та визнається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер”. Ця ж стаття оголошує нікчемним міжнародний договір, “якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права”. Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав,

сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін.

7. Назвіть поняття та форми систематизації нормативно-правових актів. Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.

Здійснення систематизації цих актів необхідне для:

• усунення протиріч між нормативно-правовими актами, встановлення та усунення дефектів законодавства;

• підвищення якості та ефективності законодавства;

• забезпечення зручності користування законодавством , доступності його використання громадянами та іншими суб'єктами права;

• полегшення пошуку юридичної норми, яка підлягає реалізації;

• сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів:

Облік — діяльність щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.

Облік нормативно-правових актів може здійснюватися державними органами і недержавними організаціями як для внутрішнього, так і для зовнішнього користування. Основним завданням означеної форми систематизації є допомога в оперативному пошуку необхідної правової інформації.

Кодифікація — це така форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробки та узгодження) норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, та об'єднання в новий єдиний нормативно-правовий акт.

Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер.

Інкорпорація — це така форма систематизації, яка полягає в зовнішньому упорядкуванні (чи розташовані в іншому порядку) вже чинних нормативних актів без зміни змісту.

При інкорпорації нормативно-правових актів вилучаються положення, що втратили юридичну силу, включаються внесені в них зміни та доповнення, виключаються положення, що не містять норм права.

Види інкорпорації:

1. За юридичним значенням:

• офіційна — здійснюється від імені компетентних органів, збірники є офіційною формою опублікування, на які можна посилатися при вирішенні юридичних питань;

• неофіційна — здійснюється іншими особами: видавництвами, науковими та навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами, тому видані збірники мають лише довідковий, інформаційний характер.

2. За обсягом:• загальна (генеральна);• галузева;• міжгалузева;• спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).

3. За критеріями об'єднання

• хронологічна — упорядкування нормативно-правових актів здійснюється відповідно до часу їх опублікування та набрання чинності;

• предметна — упорядкування здійснюється за предметом правового регулювання (за галузевою приналежністю);

• суб'єктна — залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти.

Консолідація — це така форма систематизації, яка полягає в об'єднанні декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.

Консолідація використовується там, де немає можливості кодифікації. Вона є уніфікацією нормативних актів, усуває їх множину, позбавляє їх від надмірної роздрібності. Ця форма систематизації сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в однорідні групи, є проміжною ланкою між поточною правотворчістю та кодифікацією.

8.Охарактеризуйте кодифікацію-як спосіб систематизації міжнародного права..

Кодифікація - спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації

Конституція;Кодекс;Основи законодавства;Статут;Положення;Правила.

За обсягом розрізняють кодификації:

- загальну;- галузеву;- міжгалузеву (комплексну);- спеціальну (внутрішньогалузеву). Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну

від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

9. Охарактеризуйте процес реалізації норм міжнародного права.

Реалізація — це втілення норм міжнародного права в поведінці та діяль-ності держав й інших суб’єктів міжнародного права, це практична реалізація нормативних приписів, що містяться в цих нормах. В офіційних документах ООН та міжнародній практиці здобув розповсюдження термін «імплемен-тація».

Можна виділити такі форми реалізації:

Дотримання. В такій формі реалізуються норми-заборони. Суб’єкти утримуються від здійснення дій, які заборонені нормами міжнародного пра-ва. Наприклад, при дотриманні Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. одні держави (ядерні) не передають будь-кому іншому ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю, а інші (неядерні) держави не виробляють та не придбавають ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. В таких ситуаціях пасивність суб’єктів свід-чить про те, що норми виконуються.

Виконання. Ця форма передбачає активну діяльність суб’єктів із здій-снення норм. Виконання характерне для норм, що передбачають конкретні обов’язки, що пов’язані з конкретними діями. В такому вигляді сформульо-вані, наприклад, норми Пактів про права людини 1966 р. Ст.21 Міжнародно-го пакту про громадянські та політичні права, зокрема, говорить, «кожна дер-жава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім особам, що знаходяться в межах її території і під її юрисдикцією, права, що визнані в цьому Пакті…».

Використання. В цьому випадку мається на увазі здійснення наданих можливостей, що містяться в нормах міжнародного права. Рішення про ви-користання нормативних положень приймаються суб’єктами самостійно. В цій формі реалізуються так звані уповноважуючі норми. На відміну від пер-ших двох випадків, тут немає жорсткого припису до конкретної поведінки (дії або утримання від неї). Так, в ст. 90 Конвенції ООН з морського права йдеться, «кожна держава незалежно від того, чи є вона прибережною чи не має виходу до моря, має право на те, щоби судна під її прапором плавали у відкритому морі».

Оскільки норма міжнародного права існує і діє в системі норм, реалізація завжди передбачає здійснення певної сукупності норм, взаємопов’язаних за предметом регулювання або за спільними цілями — норм договору (або ін-шого акту), інституту, галузі чи права в цілому.

Процес реалізації міжнародного права в цілому, тобто з урахуванням тих особливостей, які притаманні реалізації окремих договорів чи інших.