- •1. Теорія грошового балансу раннього меркантилізму
- •2. Теорія торгового балансу пізнього меркантилізму
- •4.Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції II поч. XVIII ст. Та відображення їх суджень у поглядах ф.Кене й а.Тюрго
- •5. Економічне вчення а.Сміта
- •6. Економічне вчення д.Рікардо
- •7. Розробка к.Марксом і ф.Енгельсом економічної теорії капіталізму
- •8. Теоретичні проблеми ''Капіталу'' к.Маркса.
- •9. Розвиток в.І. Леніна марксистського економічного вчення
- •10. Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні погляди к.Менгера, є.Бем-Баверка, ф.Візера
- •12. Американська школа маржиналізму (д.Б.Кларк).
- •13. Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л.Вальраса, в.Парето
- •14. Історичні умови виникнення кейнсіанства. Теоретична система д.М.Кейнса
- •15. Економічна програма д.М.Кейнса. Державне регулювання економіки
- •16. Кейнсіанська теорія та економічна політика
- •17. Монетаризм. М.Фрідмен
- •20. Інституціоналізм. Загальна характеристика та основні етапи його розвитку.
- •21. Соціально-психологічний інституціоналізм т.Веблена
- •22. Соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р.Коммонса
- •23. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм і.Мітчелла
- •24. Теорія сільськогосподарської кооперації а.В. Чаянова.
- •25. Теорія «довгих хвиль» м.Д.Кондратьєва
- •26. Неолібералізм у Німеччині. В.Рьопке, а.Мюллер-Армак, л.Ерхард
- •27. Розвиток політичної економії в Україні. М.Бунге, і.Вернадський, м.Туган-Барановський
- •28. Ідеї марксизму в роботах українських економістів. Економічні погляди м.Зібера
- •29. Революційно-демократичний напрям суспільно-економічної думки. Економічні погляди с.Подолинського
- •30. Теорії трансформації капіталізму. «Народний капіталізм», Колективний капіталізм» г.Мінза, а.Берлі
4.Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції II поч. XVIII ст. Та відображення їх суджень у поглядах ф.Кене й а.Тюрго
Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» - природа і «кратос» - влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво, обмежились сільським господарством. Франсуа Кене – визнаний лідер і основоположник школи фізіократів. "постійно відтворюване багатство с/г служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації.Землеробство служить основою для всієї економіки держави".
Гроші-безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, с/г знаряддя, , тварини і все, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" — основний капітал. Витрати які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" — оборотний капітал. Довів, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.
Необхідна тільки "абсолютна свобода торгівлі" як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.
«таблиця Кене» всі умови і пропорції відтворення.З цієї концепції випливає радикальна податкова програма Кене: Хто одержує і споживає чистий продукт, той і платить податок. Кене виділив причини упадка землеробської країни. Їх вісім:неправильна форма податкового обкладання;зайвий тягар податків, надмірності в розкоші; надмірні судові витрати; особиста несвобода мешканців села; відсутність волі у внутрішній торгівлі;відсутність зовнішньої торгівлі;відсутність повернення чистого річного продукту до продуктивного класу.
А.Тюрго виділяє в суспільстві 3 класи: продуктивний (люди, зайняті в с/г виробництві);безплідний (люди, зайняті в промисловості та інших галузях; власників землі. Дослідженню природи походження позикового (грошового) відсотка. Протягом часу позики позикодавець втрачає дохід, тому що ризикує капіталом, а позичальник використовує гроші для придбань, які принесуть йому вел. прибуток. Подальший розвиток економічної науки показало, що невірно пов'язувати зростання багатства суспільства тільки з землеробством.
5. Економічне вчення а.Сміта
«Дослідження про природу і причини багатства народів»-це завершення етапу становлення політекономії як науки. В ній чітко визначені предмет, метод і загальна основа політекономії як науки.
1. Продукт мат. виробництва – це багатство нації, а його величина залежить від: частки зайнятого населення; продуктивності праці.
2. Головний чинник збільшення рівня продуктивності праці – це розподіл праці або спеціалізація.
3. Гроші – особливий товар, всезагальний засіб обігу.
4. Теорія вартості – дає 3 підходи до поняття «вартості»:витратами праці;кількістю праці, на яку можна придбати даний товар;доходами.
6. Прибуток – це «відрахування» з продукту праці, яке створюється як різниця між вартістю і з/п . Земельна рента – це також «відрахування з продукту праці», яке створюється неоплаченою працею робітників.
8. Капітал – це частина запасів, на яку капіталіст очікує отримати дохід, головний чинник нагромадження капіталу ощадливість. Основний капітал – не вступає в процес обігу, а оборотний – змінює форму в процесі виробництва. Чотири правила оподаткування:
пропорційність – сплачувати податки відповідно доходів.
мінімальність – відбирав у населення якомога менше поверх того
визначеність –встановлені: час, спосіб і розмір податку.
зручність для платника – час і спосіб оплати відпов. вимогам платників.
Методологія вчення заснована на концепції економічного лібералізму:
1)Інтереси окремих осіб співпадають з інтересами суспільства.
2)«Економічна людина» - особа, яка намаг. нагромадити багатство.
3)Важливою умовою дії економічних законів – є вільна конкуренція.
4)Прагнення отр. прибуток і вільна торгівля –вигідна всьому суспільству.
5) На ринку діє «Невидима рука», за допомогою якої вільна конкуренція керує діями людей через їх інтереси і веде до вирішення суспільних проблем ,вигідним як окремим особам так і всьому суспільству.
