1. Теорія грошового балансу раннього меркантилізму

Головною доктриною раннього меркантилізму (15-перша пол.16ст.) був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:  1) зберігати гроші в певній країні; 2) залучати якомога більше грошей із-за кордону. Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:    - встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;    - всебічно обмежувати імпорт товарів;    - не допускати вивезення з країни золота і срібла;    - фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);    - усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробленим. Пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна – найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту.

Гаспар Скаруффі написав «Роздуми про монету і справжню пропорцій­ність між золотом і сріблом». У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз­рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис­тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви­чайні товари.

2. Теорія торгового балансу пізнього меркантилізму

Для зрілого (пізнього) меркантилізму (др.пол.16-17 ст.) характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:    - джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;    - держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;    - головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;    - недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів. Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були Томас Мен та Антуан Монкретьєн.

Томас Мен :проти заборони вивезення грошей, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. за умови, що торгівля буде вільною, вона набере най­більшого розвитку. Якщо країна має активний тор­говий баланс, гроші надходять у країну. Мен — прихильник низьких цін. Під ба­гатством розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю та інші дари природи. грошей роль для досягнення конкретної мети — залучити в країну через зовн. торгівлю дорогоцінні метали.

Антуан Монкретьєн опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»)вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки.

Детально роз­глядає проблеми розвитку мануфактур, торгівлі, мореплав­ства, професійного навчання тощо.У торгівлі, виграш одного є втратою для іншого. внутрішньої торгівлі виграють і програ­ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній іноземні купці є свого роду насо­сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.Розрізняє поняття «гроші» і «багатство», вважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага­тою. Першочергового значення надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні­єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни.

3. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної школи В. Петті

«класичної школа» базува­лася на таких принципах:

- Суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «при­родних» законів,Втручання держави недоцільне і небажане,повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свобо­ду.

- Дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інте­ресів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень.

- Умовою бездоганної дії є забезпечення мак­симуму економічної волі, найкращою гарантією якої є приватна  власність і повнота інформації, якою володіють суб'єкти.

Вільям Петті«Трактат про податки і збори». порушив питання обміну, тобто питання про вартість товарів. Інші товари здо­бувають вартість лише при зіставленні їх із працею, яка втілена у грошах. відчув необхідність, знайти особливості праці, яка її ств. Теорії вартості трактує і проблему доходів.Виділяє два їх різновиди: заробітну плату як винагоро­ду за працю і ренту. Розмір зарплати він зводив до мінімуму,якщо менше платити, будуть більше працю­вати, створюючи більшу вартість. Рента, поєднував цим поняттям і прибуток, і відсоток, і власне земельну ренту. землю фактором, утворюючим вартість. «Праця, — стверджує він, — є батьком багатства, а земля — йо­го мати». Ціна землі набуває економічного сенсу. Продаючи землю, власник продає право на отримання ренти, і тому розглядає її як один з елементів ціни. Коефіцієнт Петті визначався кількістю років, протягом яких ділянкою землі одночасно володіють і годуються з нього три поко­ління власників. Таким чи­ном, ціна землі визначалася величиною ренти, помноженою на 21.