21. Політичні аспекти Реформації (м. Лютер, т. Мюнцер, ж. Кальвін).

Мартін Лютер виступив рішучим противником папи римсько­го і католицької церкви як посередників між Богом і мирянами. Спасіння досягається винятково вірою, стверджував він, і ко­жен віруючий не має потреби в посередниках у своїх відноси­нах з Богом. Ніхто з людей не має переваги над собі подібними: клір нічим не відрізняється від мирян, усі стани рівноправні. Єдине джерело віри — Біблія. Вчення «батьків церкви», булли і енцик­ліки папи римського — лише людські установлення, що підля­гають раціональній оцінці і критиці.

За Лютером, усіх людей можна розділити на дві частини: од­них зарахувати до божого царства (праведників), інших — до світського. «І якби увесь світ складався зі справжніх християн, тобто з істинно віруючих, — писав він у творі «Про світську владу. Якою мірою їй варто коритися» (1523), — то не було б необхідності чи користі ні в князях, ні в королях, ні в панах, ні в мечі, ні в законі». Але їх менша частина: злих завжди більше, ніж благочестивих. Тому Бог заснував два царства і два прав­ління — духовне і світське, підкоривши людей мечу і закону, «щоб вони не могли чинити зла, жили з миром і любов´ю». Таким чином, Лютер відстоював самостійність держави сто­совно церкви, виступав проти привілеїв католицького духівни­цтва і їх прагнення керувати християнами і нехристиянами. Ідея посилення державної влади ставала характерною рисою німець­кої правосвідомості.

Помітний вплив на результати Реформації справив Жан Кальвін (1509—1564). Його критика існуючого в «Настанові у християнській вірі» (1536 ) була поміркованою і по-своєму конструктивною. Усяку владу в державі він вважав божественною. Засуджуючи феодально-монархічні кола за насильства, сваво­лю і беззаконня, пророкував їм божу кару. Право на спротив тиранії Кальвін визнавав тільки за органами влади, церквою і представницькими установами. Лише коли вичерпані всі ле­гальні форми спротиву, допускав непокору і скинення тирана. Віддавав перевагу аристократичній формі правління або її спо­лученню з демократією. Проповідував набожність, доброчес­ність, працьовитість і покірність владі, закликав додержуватись морального закону.

Своїми ідеями про реформаційний рух і відкриту безкомпромісну боротьбу проти ієрархізованих порядків, соціальної нерівності, засилля церкви Т. Мюнцер стверджував необхідність «скидати безбожників з трону», а на їх місце обирати людей «нижчих, простих». Такі заходи, на його думку, цілком законні, навіть за умови застосування «меча». Новий устрій теж буде змушений вдатися до реакційних методів, оскільки захищатиме владу суспільного цілого від егоїстичних соціальних груп. Отже, народ буде джерелом і суб´єктом політичної влади.

У поглядах Т. Мюнцера простежуються початки республіканських ідей, визначення напрямів державної політики і контролю за її здійсненням з боку народу. Саме в цьому виявився демократизм його програми.