66. Особливостірозвиткуукраїнськоїполітичної думки (науки) у XX столітті.

Перша половина, передусім перші десятиріччя XX ст., були надзвичайно плідними в розвитку політичної думки в Україні. У цей період остаточно сформувалися й чітко визначилися різні її напрями, головними з яких є соціалізм, консерватизм і націоналізм.

Найвідоміші представники соціалістичного напряму політичної думки України першої половини XX ст. — Михайло Грушевський і Володимир Винниченко.

Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934) — історик, громадський і політичний діяч, патріот свого народу Михайло Грушевський досить детально окреслив головні риси того ладу, до якого мають прагнути українці. Для нього поняття «українство» і «селянство» були майже синонімами. Він вважав, що в Україні інша база соціальної революції, ніж у Росії чи на Заході. А отже, соціальна й політична роль селянства буде визначальною в Україні дуже довго, а може, й завжди.

Важливе місце в українському соціалістичному русі посідає Володимир Кирилович Винниченко (1880—1951). Народився В. Винниченко 28 липня 1880 р. в місті Єлисаветграді

Винниченко вбачав у федерації Російської республіки й участі в ній України як рівного з іншими державного тіла.

Найвпливовішим представником українського консерватизму й водночас найоригінальнішим українським політичним мислителем після М. Драгоманова вважається В'ячеслав Липинський (1882—1931). В. Липинський народився в селі Загуренець Володимирського повіту на Волині. В. Липинський виступав за встановлення правової монархії в традиційній формі гетьманату. Такий державний устрій докорінно відрізняється і від московської централізації, яка спирається на нічим не обмежену владу монарха й терор, і від польської монархії, де король завжди був маріонеткою шляхти.

Д. Донцов намагався ідеологічно обґрунтувати українську самостійницьку політику: внутрішню (виховання на засадах західної культури) й зовнішню (повна сепарація від Росії). Д. Донцов вважав, що політичний сепаратизм є можливим і відповідає українському народові та має спрямовуватися проти російської державності. Отже, на початку XX ст. були спроби розв'язати проблеми національного відродження на ґрунті соціалістичних перетворень. Поряд із цим помітні й намагання розв'язати цю проблему за допомогою монархізму й націоналізму. 

67. Політикаукраїнськихорганізацій у час і міждвомасвітовимивійнами (сву, уво, оун, угвр).

Незалежна, суверенна держава — необхідна передумова нормального життя і розвитку нації. Бездержавний народ приречений на загибель. Тому боротьба за національне визволення, за здобуття власної, самостійної держави завжди священна.

УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)

Євген Коновалець у найтрагічніші часи життя нашого народу, після болючої поразки у визвольній боротьбі й втрати державності та загарбання українських земель окупантами, з вірою і молодечим запалом приступив до організації нових військових сил для боротьби за визволення України. Вже в 1920 році він, разом зі своїми бойовими друзями та однодумцями, організує підпільно-бойову повстанську Українську Військову Організацію, загальновідому як УВО, що стала грізним месником для всіх поневолювачів України..

Головні цілі УВО дуже чітко викладені у рефераті одного з ініціаторів створення УВО Василя Кучабського (1895 — 1945?) «Найближчі завдання української суспільності» за липень 1921 р., де сказано (подаємо головні думки): «Хоч наша боротьба за державність скінчилася невдачею, а сама наша держава принесла нам багато розчарувань, та все-таки ми відчуваємо, що передумовою вільного нашого розвитку є національно-самостійна держава.»

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН)

На конгресі у місті Відні в лютому 1929 р. постала Організація Українських Націоналістів (ОУН). Євгена Коновальця обрали головою Проводу Українських Націоналістів (ПУН). У постановах конгресу вперше чітко сформульовано поняття «української нації» й «націоналізму» та складено проект програми державного ладу в майбутній державі.

Головною метою ОУН стала боротьба за створення Української Соборної Самостійної Держави, У своїй революційній діяльності ОУН значну увагу приділяла вихованню керівних кадрів, здатних при сприятливих умовах (воєнних конфліктах) підняти збройне повстання, повести народ до боротьби й зорганізувати державно-адміністративний апарат.. У більшості сіл діяли підпільні осередки — станиці ОУН. Це була реальна політична сила.

68. Політична платформа Української головної визвольної ради.Український національно-визвольний рух, створення Самостійної Української Держави та боротьба за її закріплення в 1917-1921 pp. поглибили національну свідомість і посилили політичну активність українських народних мас.

за ініціативою Української Повстанської Армії (УПА), що створилася в процесі збройної боротьби українського народу проти гнобителів і насильства окупантів над мирним українським населенням, зорганізувався із представників усіх українських земель та українських політичних середовищ всеукраїнський провідний центр під назвою: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Цілі й завдання УГВР

1. Об'єднати і координувати дії всіх самостійницько-визвольних сил українського народу на всіх землях України та поза ними для національно-визвольної боротьби проти всіх ворогів українського народу на всіх землях України та поза ними для національно-визвольної боротьби проти всіх ворогів українського народу,

2. Визначити ідейно-програмові напрямні визвольної боротьби українського народу.

3. Керувати всією національно-визвольною боротьбою українського народу аж до здобуття державної незалежної влади в Україні.

Основні ілейно-програмові принципи

Збереження життя нації, національної єдности і культури - це перша й найвища ціль всякого здорового національного організму. Національна суверенна держава є головною запорукою збереження життя і нормального розвитку нації та добробуту її громадян.

УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами революційної боротьби проти всіх ворогів державної самостійности українського народу, зокрема проти большевицьких і німецьких окупантів та співпраці з усіма прихильниками такої самостійности.

УГВР об'єднує всі провідні політичні