61. Націоналістичнийнапрямрозвиткуукраїнськоїполітичної думки (д. Донцов, м. Сціборський, ю. Вассиян, л. Ребет, с. Бандера).

Дмитро Донцов (1883— 1973) критично оцінював досвід відродження української державності в 1917—1920 рр. На його думку, руйнівна політика Центральної Ради, а потім Гетьманату скомпрометували і демо­кратичну, і монархічну моделі цієї державності. Псевдодержавність у формі УРСР тим більше не вирішила питань створення громадянського суспільства і повноцінної нації. Які причини?

По-перше, глибинну причину невдач Донцов вбачав у «про-вансальстві». «До цього типового провансальства я зарахо­вую...дивну мішанину з кирило-мефодіївського й драгоманов-щини — легалістичного українофільства й народництва з їх крайніми течіями, марксизму й комунізму, з одному боку, «есе-рівства» і радикалізму — з іншого, нарешті — з правих ідеоло­гій, починаючи від Куліша і кінчаючи неомонархізмом», — пи­сав він у роботі «Підстави нашої політики».

події початку XX століття, вважав Донцов, під­твердили, а ті, хто як Міхновський, рвав із провансальством, першими заявили — потрібний новий націоналізм. Його конце­пція відкидає демократичну концепцію, «замінивши її на во­люнтаристську, ірраціональну, елітарну концепцію нового на­ціоналізму».

Якщо Д. Донцов сформулював головні засади ідеології ново­го націоналізму, то Микола Сціборський (1897—1941) був авто­ром політичної доктрини цього націоналізму. У «Націократії», гостро критикуючи демократію, соціалізм і монархізм, сформу­лював свою концепцію націократії як альтернативної їм форми держави. На відміну від В. Липинського він визначив націокра-тію як «режим панування нації у власній державі, що здійснюєть­ся владою усіх соціально-корисних верств, об´єднаних — відпо­відно до їх суспільно-продукційної функції — у представницьких органах державного управління». Сціборський заперечував пра­во політичних партій на участь в управлінні державою і вважав диктатуру оптимальним засобом здійснення державної влади на час національної революції. Опорою політичного режиму мала стати революційна націоналістична організація. Кінцевою метою національної революції, «звільнення нації від окупантів» стави­лась розбудова самостійної соборної української держави.

Таким чином, націократія М. Сціборського є своєрідним по­єднанням елементів політичної доктрини фашизму та прези­дентсько-парламентської форми правління. Україна б стала дер­жавою з жорстким авторитарним політичним режимом під керівництвом напіввійськової націоналістичної організації.

Отже, консерватизм, націоналістична модель української дер­жавності як напрямок вітчизняної політико-правової думки — закономірна реакція на політику національного гніту і шовініз­му спочатку російського самодержавства, пізніше — сталінсько­го тоталітаризму. Цей напрямок запропонував альтернативу (ба­гато в чому — гіпотетичну), з якою довелося рахуватись і націонал-демократам, і соціал-демократам, і більшовикам. Вод­ночас націократична модель державності теоретично перекона­ла сучасників у порочності етнічної державності, анахронізмі «трудової» чи клерикальної монархії, загострила їх увагу до на­ціональних проблем.